Розділ дев'ятий

По обіді наш маленький дурненький хлопчик і його названа мама поїхали за покупками до торгового центру. Й там почули оголошення. Був кінець літа, і їм треба було купити все необхідне до школи. Того року хлопчик якраз перейшов до п’ятого класу. І йому треба було багато чого купити до школи. Смугасті сорочки, приміром. Тоді всі п’ятикласники, які себе поважали, ходили в смугастих сорочках. Це було давним-давно. Ще з найпершою названою мамою.

Смугасті сорочки у вертикальну смужку, якраз пояснював він їй, коли вони почули оголошення.

Ось таке:

— Лікарю Поле Бард, — мовив голос у динаміках, звертаючись до всіх покупців у торговому центрі, — ваша дружина чекає на вас у відділі косметики у «Вулворті».

Це було, коли мама повернулася за ним першого разу.

— Лікарю Поле Бард, ваша дружина чекає на вас у відділі косметики у «Вулворті».

Це був їхній таємний код.

Отож хлопчик збрехав і сказав, що йому треба до вбиральні, а сам пішов до «Вулворту», і там була його мама. Розкривала коробки з фарбою для волосся. На ній була жовта перука, і її обличчя в такому обрамленні здавалося зовсім-зовсім крихітним, і від неї так і тхнуло тютюном. Вона розкривала картонні коробки й виймала звідти темно-коричневі пляшечки з фарбою для волосся. Потім розкладала їх назад по коробках — тільки пляшечки були всі переплутані — й повертала коробки на полицю.

— Симпатична дівчинка, — сказала мама, дивлячись на фотографію на коробці у себе в руках. Вона поклала в коробку пляшечку з іншої коробки. Пляшечки були всі однакові — з темно-коричневого скла.

Розкриваючи чергову коробку, мама запитала:

— Як ти вважаєш, вона симпатична?

Хлопчик був таким дурним, що навіть не зрозумів:

— Хто?

— Ти знаєш хто, — сказала мама. — І вона зовсім молоденька. Я бачила, як ви з нею вибирали одяг. Ти тримав її за руку, так що не бреши.

Хлопчик був таким дурним, що йому не вистачило розуму втекти. Йому навіть на думку не спадало замислитися, чому мама три місяці просиділа в тюрмі, чому її звільнили достроково і чому його влаштували до названих батьків.

І мама запитала, міняючи місцями пляшечки з фарбою: світлий блондин — у коробку з-під рудої фарби, чорну фарбу — до коробки з-під світлого блондина:

— Вона тобі подобається?

— Хто? Місіс Дженкінс? — каже хлопчик.

Мама поставила обидві коробки на полицю, навіть не закривши їх як слід.

— Так вона тобі подобається?

Начебто це допоможе, наш маленький скиглій і ябеда мовить:

— Вона — всього лиш названа мати.

І, не дивлячись на хлопчика — дивлячись на фотографію жінки на коробці у себе в руках, — мама сказала:

— Я запитала: вона тобі подобається?

До них підійшла світловолоса жінка з магазинним візком і взяла з полиці коробку з фотографією блондинки, але з якоюсь іншою фарбою всередині. Жінка поклала коробку до себе у візок і пішла далі.

— Вона вважає себе блондинкою, — сказала мама. — Але треба ламати уявлення людей про себе.

У мами це називалося «косметичний тероризм».

Маленький хлопчик дивився вслід жінці з візком, аж поки вона відійшла зовсім далеко — на ту відстань, коли вже нічого не виправиш.

— У тебе є я, — сказала мама. — І як ти до неї звертаєшся, до названої матері?

— Місіс Дженкінс.

— І вона тобі подобається? — запитала мама й подивилася на хлопчика. Вперше за весь цей час.

І він прикинувся, що вже все для себе вирішив, і сказав:

— Ні.

— Ти її любиш?

— Ні.

— Ти її ненавидиш?

І цей маленький безхребетний черв’як сказав:

— Так.

І мама сказала:

— Ти все правильно розумієш. — Вона нахилилася до нього і подивилася просто у вічі та сказала: — Ти дуже її ненавидиш, цю місіс Дженкінс?

І наш дрібний засранець сказав:

— Дуже-дуже.

— Дуже-дуже і ще вдвічі дужче, — сказала мама і простягла йому руку. — Ходімо. Нам треба встигнути на потяг.

Міцно тримаючи його за руку, вона потягла його за собою по проходу — до виходу.

— Ти мій. Тільки мій. Назавжди. Пам’ятай про це.

Коли вони вийшли на вулицю, вона сказала:

— Так, до речі. Про всяк випадок. Якщо коли-небудь тебе запитають у поліції або взагалі хто-небудь запитає… зараз я тобі розповім про ті неподобства, які ця названа мати чинила з тобою щоразу, коли ви залишалися самі.

Загрузка...