Задуха

Розділ п'ятий

Світло на знімках було надто різким, так що тіні фігур на бетонній стіні вийшли якимись занадто темними. Звичайнісінька стіна в якомусь підвалі. У мавпи — втомлений вигляд. Шерсть — уся в невеликих залисинах від корости. У хлопця вигляд також хворобливий: шкіра бліда, зайвий жирок на талії. Він стоїть рачки, задом до глядача, опираючись руками об зігнуті коліна, — прутень понуро звисає, — і посміхається в камеру, обернувшись через плече.

«Блаженна посмішка» — не зовсім вірний вислів, але це перше, що спадає на думку.

Найбільше в порнографії хлопчикові подобався навіть не секс. Не зображення красивих людей, які трахаються одне з одним: голови закинуті мовби в екстазі, на обличчях фальшиві передоргазмові гримаси. В усякому разі, спочатку. Він розглядав ці картинки в Інтернеті, коли ще навіть не знав, що таке секс. Нині в кожній бібліотеці є комп із виходом в Інтернет. У кожній школі.

Точно так, як у кожному місті, куди хлопчика відправляли до названих батьків, був католицький собор, де проходили одні й ті ж самі недільні меси, та був і Інтернет. Інтернет приваблював більше. Вся річ у тім, що якби Ісус сміявся на хресті, або плював на маківки римлян, або робив іще що-небудь, окрім як мовчки страждати, церква — і все з нею пов'язане — подобалось би хлопчикові більше. Значно більше.

І його улюблений веб-сайт був зовсім не еротичним, в усякому разі — для нього. Там було близько дюжини фотографій кремезного хлопця з вічно похмурим обличчям, у костюмі Тарзана, і з дресированим орангутангом, який тицяв хлопцеві в зад якісь кульки, на вигляд схожі на смажені каштани.

Пов'язку на стегнах «під леопарда» зсунуто вбік, резинка врізається в талію, де вже позначився зайвий жирок.

Мавпа готова упхати йому черговий каштан.

У цьому немає нічого сексуального. І все ж таки, судячи з лічильника відвідувань, цю картинку ходили дивитися понад півмільйона людей.

«Паломництво» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Дитина не розуміла, що означають каштани та мавпа, але хлопець у костюмі Тарзана викликав у нього щось схоже на захоплення. Хлопчик був дурним, але йому все ж таки вистачало розуму втямити, що він сам ніколи не зважиться на щось таке. Насправді, більшість людей посоромились би навіть роздягтися перед мавпою. Їм було б соромно показати свій голий зад мавпі, нібито мавпа щось тямить у людських задах. Більшості з людей не вистачило б мужності просто стати рачки перед мавпою — не кажучи вже про те, щоби стати рачки перед мавпою, коли тебе фотографують, — але навіть якби хтось зважився, то однаково він спочатку відвідав би перукарню та солярій і підкачався б у тренажерній залі. Після чого він би ще довго тренувався перед дзеркалом, як би елегантніше стати рачки і знайти найвигідніший ракурс.

А вже дати мавпі запхати каштан собі в зад — на це здатні лічені одиниці.

І є ще одна обставина. Страшно навіть уявити, що ти можеш раптом не сподобатися мавпі. Що вона не захоче мати з тобою справи. Людині можна заплатити грошей — за гроші вона вставить тобі в задній прохід що завгодно і сфотографує тебе в будь-якій позі. Але мавпа — інша річ. Її не підкупиш грошима. Звірі — вони завжди щирі й чесні.

Твоя єдина надія — підписати конкретно цього орангутанга, тому що він, очевидно, не найрозбірливіший. Або його винятково добре видресирували.

Уся справа в тім, що дурний маленький хлопчик навряд чи запав би на знімок, якби там усе було красиво й сексапільно.

Уся справа в тім, що в цьому світі, де кожен зобов’язаний мати вигляд бездоганний і симпатичний, цей хлопець не мав симпатичного вигляду. Й мавпа також не мала симпатичного вигляду. Й те, чим вони займались.

Уся справа в тім, що в порнографії хлопчика приваблював не секс. Його приваблювало зовсім інше. Впевненість у собі. Мужність. Цілковита відсутність сорому. Гранична чесність. Здатність ось так, без усяких безглуздих комплексів, виставити себе напоказ і відверто сказати всьому світу: так, саме цим я і займаюсь у години дозвілля. Позую перед камерою, коли мавпа суне мені каштани в зад.

І мені начхати, який я маю вигляд. Або що ви з цього приводу думаєте.

Не подобається — не дивіться.

Даючи себе вжучити, він тим самим жучив увесь світ.

Але навіть якщо йому й не подобався цей процес із каштанами, здатність зображувати вдоволену посмішку — це само по собі варте всякого захоплення.

Так само, як і будь-який порнофільм має на увазі, що за межами огляду камери обов’язково присутні якісь люди, що незворушно плетуть, або жують бутерброди, або поглядають на годинник, поки актори займаються сексом — жорстким порносексом — буквально тут же. На відстані двох-трьох кроків…

Для дурного маленького хлопчика це було великим одкровенням. Стати таким же спокійним, таким же впевненим у собі — це була б нірвана.

«Свобода» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Йому так хотілося, дурненькому малюкові, стати таким же впевненим. Коли-небудь…

Якби це він знявся на фотографіях із мавпою, він би дивився на них щодня. Дивився б і думав: якщо зміг це зробити, я зможу зробити все. Не важливо, що на тебе насуне — якщо ти здатен посміхатися, коли мавпа запихає тобі в зад смажені каштани, в бетонному підвалі, під об'єктивом фотоапарата, тебе ніщо вже не злякає.

Навіть пекло.

Для дурного маленького хлопчика це було велике одкровення…

Що коли тебе побачить достатня кількість людей, тобі вже не доведеться страждати без уваги.

Що коли одного разу тебе застукають і виставлять напоказ, тобі вже нікуди не сховатися. Тоді не буде вже ніякої різниці між громадським і особистим життям.

Що коли ти зможеш мати достатньо, тобі не захочеться більшого.

Що коли ти придбаєш і досягнеш, тобі вже не захочеться придбавати, крім того, що є.

Коли ти висипаєшся й нормально їси, більшого й не треба.

Коли є люди, які тебе люблять, тобі не треба ще любові.

Коли-небудь ти станеш дорослим і розумним. І займатимешся сексом — стільки, скільки захочеться.

Тепер у хлопчика з'явилася мета. Ілюзія на всю решту життя. Обіцяння чогось більшого — перспективи, які він розгледів у посмішці товстого хлопця на знімках.

І після цього щоразу, коли йому було сумно, страшно або самотньо, щоразу, коли він прокидався вночі в домі нових названих батьків, у мокрій постелі, з серцем, яке шалено калатало, щоразу, коли йому доводилося йти до нової школи, щоразу, коли мама його знаходила і приїздила за ним, у кожному сирому і затхлому номері в черговому готелі, в кожній новій, узятій напрокат машині, — хлопчик згадував про ті дванадцять знімків, де товстий хлопець підставляв зад мавпі. Згадував і відразу ж заспокоювався. Тому що він бачив, дурний маленький засранець, якою хороброю, сильною та щасливою може бути людина.

Що тортури є тортури, а приниження є приниження, тільки коли ти сам вибираєш, що терпітимеш.

«Спаситель» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

І ось що смішно: коли хтось рятує тебе, перший порив — також кого-небудь урятувати. Всіх і кожного.

Маленький хлопчик не знав імені того хлопця на знімках. Але його посмішка запам'яталася на все життя.

«Герой» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.