Івано-Франківськ, наші дні

— Як гадаєте, футболка навмисне була пов'язана на хрест?

— Звісно. Ми повинні були знайти могилу, адже з цієї точки й почалася гра, — відповів я Наталі.

Тим часом ми перемістилися до крихітного незаскленого балкону, щоб покурити. Я мешкав на дев'ятому поверсі. Краєвид відкривався такий собі — сірий понурий двір посеред сірих панельних багатоповерхівок. Гарно було лише тоді, коли призахідне сонце розфарбовувало небо багряним.

— А чому ви не розкопали одразу могилу?

— Для чого?

— Щоб перевірити, чи там не похований ваш друг, — сказала Наталя.

Я розреготався. Ось так якось нестримно, раптово, голосно. Я сміявся, тримаючись за живіт. Розмахуючи руками, випадково впустив через поручні балкону свою ще не прикурену цигарку.

— Чорт, — я вмить заспокоївся і з сумом глянув униз.

Хвильку подумав над її питанням і відповів:

— Дівчинко моя, ви хоч уявляєте, як ми почувалися? Ніч, холод, свіжа могила з ім'ям зниклого друга…

— Ну-у… — вона почала щось винувато бубоніти.

— Та й наступна знахідка нас узагалі налякала до півсмерті! Куди там думати про копання в землі? — я розтягнув губи в широкій посмішці й підкурив нову цигарку. А тоді, хоча знав, що вона відмовиться, простягнув дівчині відкриту пачку. — Закурите?

Загрузка...