— Ну от умієте ви, Артеме, обірвати розповідь на найцікавішому!
Наталя підвелася зі свого стільця і почала розрухувати закляклу від тривалого сидіння спину. Її щоки вкривав рум'янець. Ми досі сиділи на балконі і сонце, яке поволі рухалося до заходу, зараз немилосердно смажило нам шкіру.
— Ви не думали почати писати книжки? — весело спитала вона.
Я відповів мовчанням.
— Серйозно, — вона зробила паузу, широко всміхаючись. — Умієте подавати інформацію так, що аж розпирає від цікавості! Мені варто у вас повчитися.
— Ви перебільшуєте, — відмахнувся я.