Павло лежав нерухомо. Очі міцно заплющені, вуста ледь-ледь розтулені і жодної ознаки дихання. Світло мого ліхтарика вихопило жахливу картину — у лобній частині його голови з'явилася велика рана. На місці, де ще хвилину тому росло коротке каштанове волосся, розповзалася плоть. Рубінова кров заливала майже усю праву частину його лиця й збиралася у калюжу під головою.
Я позадкував. Раптом біля ями, в якій я стояв, пролетіла тінь. Так швидко, що я ніяк не міг розгледіти, хто це. Аж тут я відчув гострий біль у потилиці. Вмить ноги стали ватяними, ніби зникли кістки й суглоби, світ почав закручувати швидкий танок перед моїми очима. Мене нудило.
Спробував обернутися і побачив худорлявого чоловіка з великою палицею в руках. Він височів над розритою могилою і, як мені здалося, посміхався. Ні, обличчя я не бачив, тільки темні контури й заляпані болотом білі кросівки. А тоді просвистів ще один мах у повітрі.
Я впав.