Дівчина, яку ми вбили

Івано-Франківськ, наші дні

— Цікаво, а де можна купити таку сукню у наш час? Як гадаєте?

Допитлива стажерка все сипала питаннями. З кожним наступним я дратувався, але поспіхом нагадував собі, що все йде за планом — моїм планом. Насправді я міг навішати їй на вуха кілограми локшини й вона навряд чи колись зуміла б упіймати мене на брехні. Але цього разу я хочу нарешті розповісти правду. Досить тримати все у собі, тягар таємниці настільки важкий, що, здавалося, затягує мене з кожним новим днем усе глибше й глибше, доки я не опинюся на дні найглибшої прірви, у котру тільки може впасти людина — в метафізичному розумінні, звісно.

Після закриття справи в суді я мав би відчувати полегкість. І справді, перші тижні мені було спокійно, як ніколи. Мертві — поховані, живі продовжують свій шлях. Проте щось було не так. За місяць після закриття судового процесу мені почали снитися жахіття, а за півроку я вже не міг змусити себе вийти на вулицю. Перед тим, як ув'язнити себе в цих чотирьох стінах, я не міг спокійно сходити в магазин чи на звичайну прогулянку. Мені постійно ввижалися обличчя, які я бачити не міг, вчувалися голоси, коли довкола стояла лунка тиша, відчувалися доторки, коли мене торкався лише прохолодний вітер…

— На той час, коли Ліді купили сукню, то був дуже популярний фасон, — почав я шукати відповідь на поставлене питання. — Гадаю, «відкопати» таку річ можна було б на барахолці чи в секонд-генді.

— А й справді, — погодилась Наталя. — Я й забула, що на нашому «п'яному базарі» можна знайти все, що завгодно. Не зараз, звісно. Його майже весь розігнали вже.

Я мовчки погодився. На тому ринку барахла, який люди називали «п'яним базаром», можна було купити геть усе — починаючи від підшипників для старих та нових велосипедів, закінчуючи уживаною весільною сукнею та маленьким цуценям. Свого часу, в дев'яності роки, коли прибутки батьків не давали змоги купувати одяг в універмазі чи на новому речовому ринку, ми завжди одягалися саме на «п'янці». Темно-сині кеди «на корках» для футболу, куплені там за дві гривні, здається, я проносив цілісіньку вічність.

— Знаєте, тепер я починаю розуміти, чому ви приховали від слідства Ліду, — несподівано сказала Наталя. — Гадаю, розслідування тривало б досі, якби були відомі ці деталі. Вам би просто не дали спокійно жити…

З мого погляду вона зрозуміла, що влучила у ціль. Тепер я бачив в її очах якийсь вогник. Що це було? Цікавість? Жага до сенсації й стрибка кар'єрною драбиною? На мить мені здалося, що це жевріє щось значно інше — дещо первісно-дике… Жага помсти?

Вона знову опустила погляд у записник, і я переконав себе в тому, що моя параноя повертається. Це просто дівчинка, яка хоче досягнути своєї мети. Мені просто знову ввижаються вороги та привиди, ось і все. Уникаючи паніки, я вирішив зайнятися спогляданням заходу сонця. Жовтогарячий м'яч опустився нижче даху сусідньої дев'ятиповерхівки, торкаючись довгими руками панельних стін та блискучих шибок. Тіні видовжувалися, гул дитячих голосів внизу на подвір'ї потроху стихав, а отже, зовсім скоро настануть сутінки.

І я подумав: «Здається, час завершувати сповідь».