Одного погожого осіннього дня на початку двохтисячних ми з бабусею та моєю двоюрідною сестрою пішли навідати могилу прадіда. Стежка, якою ми йшли через старе міське кладовище, вела повз посірілий пам'ятник незнайомій дівчинці в увесь зріст. Кам'яна скульптура нас вельми зацікавила, тому бабуся розповіла трагічну історію, яка назавжди врізалася мені у пам'ять.
Колись давно, як іще наші з кузиною батьки були підлітками, у подвір'ї розклали багаття і діти заради розваги по черзі стрибали через вогонь. Серед них була школярка, одягнена у нову сукню з модної на той час синтетичної тканини. На радощах ніхто не помітив, як підступна іскра торкнулася одягу дівчинки. Ніхто з юрми дітлахів не зауважив, що вона, напевне, злякавшись покарання за зіпсоване плаття, заховалася у кущі... Коли звернули увагу на її плач, було вже надто пізно.
Нейлон не горить. Нейлон плавиться, перетворюючись на гарячу їдку смолу. Юні бешкетники, які підпалюють запальничками чи сірниками усе підряд — пластмасові лінійки, кулькові ручки, обгортки від шоколадок, ПЕТ-пляшки — точно знають, як розплавлений пластик стікає додолу, заворожуючи. І як боляче він обпікає шкіру, ненароком потрапляючи на руку.
Ця трагедія мене тоді до біса налякала. Налякала так, що я ніколи у житті більше не стрибала через вогонь.
А книга, яку ви щойно прочитали, невелика шана пам'яті моєї вже покійної бабусі Софії та неймовірно цікавим історіям, якими вона ділилася за життя. Без її виховання, життєвого досвіду та мудрості я ніколи не стала б тією Поліною, якою ви мене бачите сьогодні.
Принагідно також хочу висловити подяку всім людям, причетним до цього творчого процесу: Вікторія Гранецька, Мар'яна Попович, Антоніна Глазепа, Тарас Бойчук (Квітик), Артем Скорина, Андрій Новіков, Романа Яремин, Ірина Голодюк, Ярина Каторож, а ще Настя (Inaja) і Руслан (FaUst) за роботу над неймовірним бук-трейлером до цієї книги! І, звісно, я вдячна усім бета-читачам, які зробили мою книгу кращою.
Щиро ваша, Поліна Кулакова