Iсторичнi есе. Том 1

9

Михайло Рудницький (1889–1975) — український письменник, критик та перекладач. Закінчив Львівський університет 1912 р. У 1917–1918 рр. — викладач у Народному українському університеті в Києві, секретар дипломатичної місії УНР у Парижі. У 1919–1922 рр. вивчав зарубіжну літературу в Парижі та Лондоні. Після повернення у 1922–1925 рр. — професор таємного українського університету в Львові. У 1923–1939 рр. — працював у львівскій газеті “Діло”. З 1939 р. й аж до смерті — професор зарубіжної літератури Львівського університету. Автор книг “Між ідеєю і формою”, “Від Мирного до Хвильового”, “В наймах у Мельпомени”, оповідань “Нагоди й пригоди” (1929), спогадів “Письменники зблизька” (Т. 1–3. 1958–1964); “Змарнований сюжет” (1960), “Ненаписані новели” (1966), книги памфлетів у співавторстві з В. Бєляєвим “Під чужими прапорами” (1954, Михайлові Рудницькому в цій книзі належить опис розстрілу польських професорів у Львові), поезій, перекладів творів О. Бальзака, П. Меріме, У. Сомерсета-Моема, Д. Честертона, Е. По, В. Гюго та ін., театральних рецензій, критичних розвідок з історії української та європейських літератур. Іван Лисяк-Рудницький одержав відомості від нього уже в перші післявоєнні роки, а в середині 1960-х рр. підтримував із ним регулярні зв’язки через польського історика Кшиштофа Дуніна-Вонсовича. Влітку 1970 р., під час нетривалого побуту в Україні, зустрічався з ним особисто. Збірка матеріалів про Михайла Рудницького, його листування з Іваном Лисяком-Рудницьким за 1970–1975 рр., а також копії його листів з 1919 р. з архіву І. Петрушевича в Інституті Гувера зберігаються в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 7, file 176, box 9, files 218, 220, box 37, files 793, 799, 801, 804).