Iсторичнi есе. Том 1

43

Едуард Вінтер (1896–1982) — професор історії Східної Європи. Народився у м. Гроттау, навчався в Інсбрукському університеті та Німецькому університеті в Празі. У 1934–1945 — професор церковної історії та доцент історії філософії у Празі. 1945 р. — співзасновник Інституту науки і мистецтва у Відні, у 1945–1951 — професор східноєвропейської історії в університеті Галле, у 1948–1951 — ректор цього університету. З 1951 до 1964 р. — професор східноєвропейської історії університету Гумбольдта в Берліні, а з 1953 р. — одночасно директор Інституту історії народів СРСР. Під час навчання Івана Лисяка-Рудницького у Празькому університеті керував його докторською дисертацією про політичні погляди Михайла Драгоманова (див. коментарі до статті “Михайло Драгоманов”, а також згадку про це в автобіографічній книзі Едуарда Вінтера: Winter Е. Mein Leben im Dienst des Volkerverstandnisses. — Berlin, 1981. — S. 134). Іван Лисяк-Рудницький зустрічався з ним у Зальцбурзі у 1963 р. під час роботи Слов’янського історичного конгресу пам’яті Кирила і Мефодія (див. коментарі до статті “Україна між Сходом і Заходом”); зокрема, на його прохання написав статтю-рецензію “Іван Франко у своїх німецьких писаннях” (див. нижче). У листі до Романа Роздольського від 4 червня 1967 р. (box 24, file 581) Лисяк-Рудницький писав: “Я маю супроти Вінтера довг вдячности, як до мого колишнього професора, й він особисто був мені завжди симпатичний. Інша річ, що його наукові праці берлінського періоду не приносять йому честі”. Листування з Едуардом Вінтером зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 36, files 787, 799).