14

Василь Рудко (1910 р. н., псевдонім Р. Лісовий) — політичний діяч, публіцист і філософ. Навчався у Львівському та Берлінському університетах (1941–1944). Під керівництвом німецького філософа Ніколая Гартмана написав дисертацію “Ein Beitrag zum Strukturproblem des sittlichen Phänomens” (Геттінгентський університет, 1947). У 1941–1944 рр. був головою Націоналістичної Організації Українських Студентів (НОУС), яка об’єднувала українські студентські групи у Німеччині, Австрії та Чехії (І. Лисяк-Рудницький у той же час був членом управи централі НОУС в Німеччині та головою Української Академічної Громади в Празі). Після переїзду до США одержав науковий ступінь доктора в галузі бібліотечних наук (Колумбійський університет, 1968). До 1977 р. працював бібліотекарем в Єйльському університеті. Редактор журналів “Студентський вісник” (1935–1937), “Бюлетень НОУС” (1943–1944), “Листи до приятелів” (1966–1967). Автор книжки “Розлам в ОУН” (1947). Один із найпослідовніших і найгостріших критиків теорії та практики українського інтегрального націоналізму. Наприкінці 1960-х — на початку 1960-х — на початку 1970-х, запідозривши Івана Лисяка-Рудницького у зближенні з “двійкарями” (див. коментарі до статті “Що робити?” у другому томі цього видання), розірвав з ним стосунки. У листі до Богдана Цимбалистого від 23 грудня 1974 р. (box 38, file 806) Іван Лисяк-Рудницький писав про Рудка: “Ми колись були дуже близькі, й я його любив, як старшого брата Але кілька років тому він змінив своє відношення до мене, до чого я, гадаю, не дав ніякого приводу... Я свідомий теж, який великий вплив Рудко мав на мій інтелектуальний і громадський розвиток і за це залишуся йому досмертно вдячний”.

Загрузка...