Iсторичнi есе. Том 2

76

Первісна публікація: В обороні інтелекту // Сучасність. - 1971. - 45 (125). - Травень. - С. 111-112; Ч. 6 (126). - Червень. - С. 105-120. Передруковано у кн.: Між історією й політикою... - С. 384-419.

Подається за останньою публікацією.

Стаття має довгу і складну історію. “В усій моїй публіцистичній кар’єрі, - писав Іван Лисяк-Рудницький у листі до Івана Кошелівця від 25 липня 1970 (box 37, file 795), - не було статті, що її я стільки разів переробляв, як саме ця”. Після публікації у січневому (1967 р.) числі “Сучасності” згаданої у статті передовиці Іван Лисяк-Рудницький на знак протесту зірвав співпрацю з журналом. Відмовилися співпрацювати із “Сучасністю” її колишній редактор Іван Кошелівець, а також Лев Білас, Богдан Осадчук, Роман Шпорлюк та Богдан Бойчук.

У листопаді 1968 р. у Торонто Іван Лисяк-Рудницький зустрівся з новим головним редактором “Сучасності” Вольфрамом Бургардтом. Вольфрам Бургардт запропонував йому знову ввійти до складу співробітників журналу. Іван Лисяк-Рудницький згодився, поставивши як умову свого повернення вимогу опублікувати в “Сучасності” його заяву. Вольфрам Бургардт прийняв цю пропозицію, і вже у березні 1969 р. Іван Лисяк-Рудницький переслав йому готову статтю.

“Реакція Бургардта була надзвичайно позитивна, навіть ентузіастична, - писав Лисяк-Рудницький у листі до Олега Федишина від 2 квітня 1971 р. (box 37, file 797). - Пригадую, що в його листі була така фраза, що, мовляв, “не можна не погодитися з кожною думкою” в моїй статті. Ця перша версія статті значно різнилася від другої, яку Ви читали. Стаття була коротка, б[лизько] 20 сторінок; ціла була присвячена докладній аналізі “афери Костецького” й інкримінованих статей самого Костецького й редакційної заяви з січня 1967.

Але місяці минали, а моя стаття - незважаючи на попередню обіцянку головного редактора - в “Сучасности” не появлялася. Вліті 1969 Бургардт був у Мюнхені. Після повороту він сказав мені, що проти моєї статті існує сильний спротив мюнхенських “чинників” (видавців “Сучасности” - Я. Г.) і що йому, Бургардтові, не пощастило цей спротив перебороти. Внедовзі Бургардт зрікся головного редакторства. - Так скінчилася перша “раунда”.

Справа відновилася навесні 1970 року. Панове з “Прологу” знову підняли питання мого співробітництва в “Сучасности”, і я знову повторив мою давню передумову. Але після довгих розмов з пп. Прокопом, Лебедем, я згодився переробити статтю так, щоб у ній обмежити полемічний характер, звязаний з “аферою Костецького”, а зате щоб висунути на чільне місце принципову проблему інтелектуальної свободи. Результатом цієї переробки є друга версія, яка в порівнянні з першою становить по суті нову статтю. Ця друга версія втратила тематичну стрункість, що нею характеризувалася перша. Але зате вона довша й заторкує ширше коло питань.

Рукопис цієї другої версії (що дістала новий заголовок “В обороні інтелект”) читали пп. Кравців (в. о. головного редактора), Прокоп і Лебідь, і поробили ряд зауважень. Згідно з їхніми зауваженнями й побажаннями, я ще зробив такий ряд змін і деякі пасуси злагіднив, деякі фрази викреслив, тощо. У цій остаточній формі я передав рукопис нью-йоркській редакції на почту літом 1970 р. Десь у липні, ще до мого від’їзду до Европи, дістав короткого листа від Б. Кравцева з обіцянкою, що моя стаття буде надрукована в одному з найближчих чисел “Сучасности”.

З того часу минає три чверті року, а статті як нема, так нема [...] Згодом виявилося, що манускрипт знову застряг у мюнхенських “чинників”. Панове Лебідь і Прокоп у листопаді їздили до Мюнхену й після повороту запевнили, що зі статтею тепер “уже не буде труднощів”.

Інші варіанти статті, а також зауваження Богдана Кравціва до неї зберігаються в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 25, file 519; box 37, file 795).