Iсторичнi есе. Том 2

17

“...комунізм став українською політичною течією...” - у листі до Івана Майстренка від 23 вересня 1953 р. (Нью-Йорк, box 34, file 756) Іван Лисяк-Рудницький писав: “...Для мене не підлягає ніякому сумніву, що “український комунізм” треба розглядати як частину українського історичного процесу [...] Моя критика українського комунізму (виходить - Я. Г.) більше із со-ціяльних, устроєвих і загально-ідеологічних, як із національно-самостійницьких позицій. Не сумніваюся, що боротьбисти й укапісти були суб’єктивно не меншими патріотами й самостійниками, як напр. “петлюрівці”. Не сумніваюся теж, що для української справи вони зробили, в певних періодах, дуже багато, що були ситуації, коли вони ставали її прапороносцями (Напр., згідно з моєю “єретичною” думкою, під час совєтсько-польської війни 1920 р. правий був не Петлюра, але українські радянські кола). Вразила мене Ваша теза про подібність людей покоління українського комунізму на нашому сході із людьми націоналістичного покоління на нашому заході. Знаходжу в цьому підтвердження моїх власних мислей про те, що український комунізм і націоналізм (говорю про оунівський націоналізм, - не про націоналізм у змислі “сепаратизму”, бо такими “націоналістами” були теж демократи, монархісти, тощо) це соціологічно й психологічно однородне явище: два крила, ліве й праве, українського тоталітаризму. Цього останнього слова вживаю не як лайки, але як соціологічного терміну”.