Iсторичнi есе. Том 2

42

“...На цьому кінчається історія взаємовідносин між Вячеславом Липинським і Осипом Назаруком, наскільки вона віддзеркалена в доступній документації” - у підготовленому до друку варіанті передмови був фрагмент, пропущений при публікації книги. Після наведеного речення в тексті йшло:

“Проте до цієї історії належить ще один епізод, що його, здається, ніхто не записав і що про нього автор цього дослідження довідався з уст покійного Назарука. Прочитавши ще в юнацьких роках “Листи до братів-хліборобів” та “Україну на переломі”, я захопився ідеологією Липинського і став її адептом. Я мав теж нагоду часто бувати в товаристві Назарука, що був політичним приятелем моєї матері й якого я щиро любив і поважав. Знаючи неясно, що між Липинським і Назаруком стався був якийсь конфлікт (тих часів з мого дитинства я не пам’ятав), я одного разу зважився Назарука про це запитати. На жаль, не пригадую, коли відбулася дана розмова; це могло бути або у Львові в 1938-1939 рр., або на початку 1940 року в Кракові, напередодні смерти Назарука. Але те, що я тоді почув, справило на мене сильне враження і врізалося мені в память. Вивчивши тепер документально історію стосунків між Липинським і Назаруком, думаю, що подія, про яку я довідався від Назарука, мала місце у другій половині лютого або на початку березня 1930 р. і що це була реакція Липинського на останнього Назарукового листа. Ось сам факт:

“Бажаючи Назарукові плюнути в лице й не маючи змоги зробити цього особисто, Липинський післав йому в конверті запечатану хустину з своїм кривавим, сухітичним харкотинням”.