Iсторичнi есе. Том 2

67

“Якщо українська нація мала б зажити повним життям, вона мусіла б наново розвинути свої загублені в катастрофах минувшини матеріально продукуючі та войовничі кляси” - після цих слів у первісному варіанті статті було: “Ця критика наскрізь влучна, бо в цілості сперта на незаперечних, недискусійних фактах. Отже, якщо хочемо думати про шлях обнови інтеліґентської кляси, якщо не хочемо попасти на старі вже пройдені бездоріжжя, мусимо заздалегідь висліди цієї критики Липинського вставити в наші рахунки. Добровільне самообмеження повинно стати одною з головних чеснот інтеліґенції. Навіть у такому, більш обмеженому крузі знайшовся б для інтеліґенції безмір обовязків та завдань, і можна вірити, що інтеліґенція всотеро надолужила б зречення із посягнень у суттєво чужі для неї ділянки могутньою інтенсифікацією на властивій для себе ниві праці”.