Зимове сонцестояння

Люсі

П’ятниця, 15 грудня

Ми вже на місці. Зараз десята вечора. Сьогодні був дуже довгий день. Керрі прийшла до бабусі приблизно чверть по восьмій, таксі вже чекало, і ми поїхали в аеропорт Гітроу. Мама й бабуся лишилися вдома. Мама відлітає у Флориду аж у вівторок. Коли Керрі прийшла, вони ще ходили квартирою у халатах і поводилися дуже люб’язно. Думаю, вони почуваються трохи винними після всіх цих суперечок і скандалів. Вручили мені красиво упаковані різдвяні подарунки, я поклала їх у валізу. Ще мама дала мені на особисті витрати сто п’ятдесят фунтів, а бабуся — п’ятдесят. Я ще ніколи не почувалася такою багатою і боялася загубити сумочку. Але все гаразд, вона у мене в наплічнику.

Долетіли ми нормально, нас не трусило, трохи поснідали на борту. В Інвернессі нас зустрів приємний чоловік на ім’я Алек і привіз сюди. На пагорбах лежав сніг, а їхали трохи більше години.

Крейґан дуже старе і красиве містечко. Тут багато великих будинків і величезна церква. Наш будинок дивовижний, значно більший, ніж здається на перший погляд. Він триповерховий. Раніше його винаймали якісь люди. Оскар сказав мені, що багато меблів сюди привезли з «Коррідейлу», великого маєтку, де жила його бабуся і куди він приїжджав у дитинстві. Я написала «багато меблів», але насправді їх зовсім небагато. А ще тут немає картин чи ще якогось декору. Вітальня і спальні на другому поверсі, а мене поселили на мансарді — Елфріда облаштувала тут усе спеціально для мене. Фарбувати стіни не довелося, вони й так білі і чисті, а от меблі довелося докупити. І це дуже мило з її боку.

Отже, моя кімната. Тут похилий дах і вікно у стелі зі смугастою шторкою. Але я його не затулятиму — лежатиму в ліжку і дивитимуся на небо. Щоб здавалося, ніби ти не в будинку спиш, а надворі. Ліжко з темного дерева, на ньому синьо-біла смугаста ковдра і шотландський плед, якщо раптом буде холодно. Ще тут стоїть білий туалетний столик із дзеркалом, яке можна повертати, і з маленькими шухлядками. А також є комод, теж із шухлядами. Біля ліжка стоїть невеличкий столик і лампа, а під стіною — великий стіл, який, до речі, дуже зручний. Думаю, колись це був кухонний стіл, бо залишилися сліди від ножа, але писати щоденник і листи тут зручно. Ще у кімнаті стоять два стільці, а на стіні є гачки, на які можна повісити одяг. Одягу я привезла небагато. Дерев’яна підлога ідеально відполірована, посеред кімнати лежить чудовий яскравий килим, а біля ліжка — маленький вовняний килимок, щоб не мерзли ноги холодним ранком. Тут усе здається зовсім інакшим і романтичним.

Елфріда з Оскаром — чудові люди. Як на мене, вони вже дуже старі, але чомусь не здаються такими, ще й розмовляють, як молоді. Елфріда висока й худа, з волоссям помаранчевого кольору. Оскар теж високий, але не такий худий. У нього густе біле волосся, дуже м’який голос і добрі очі. Керрі ще в Лондоні розповіла мені, що його дружина і донька загинули у страшній автокатастрофі. Їхні собачки теж. Я боялася з ним знайомитися, бо не знаю, про що говорити з людиною, яка пережила таке горе. Але він дуже милий, і мені здалося, що він зовсім не засмутився, коли ми з Керрі приїхали. Після обіду він запросив мене прогулятися з ним і Горасом. Горас — це Елфрідина собака. Тож ми пішли. Надворі було не дуже холодно. Спершу ми пройшлися містечком, подивилися на крамниці, трохи посиділи в церкві, а потім пройшли через поле для гольфу і вийшли на узбережжя. Пляж красивий, великий і чистий. Зовсім немає пляшок та іншого сміття. Багато мушель. Я знайшла два морські гребінці. Треба буде сходити ще раз і, звісно, взяти із собою Гораса.

Я дуже щаслива. Ще ніколи не жила в такому великому будинку. Тут добре — таке відчуття, ніби тут завжди мешкали хороші й веселі люди. Ще тут є великий сад, але о цій порі там нічого не квітне. Завтра піду його подивлюся.