Зимове сонцестояння

Сем

Того вечора о шостій тридцять Сем знову опинився у пабі — але цього разу в Крейґані та з Оскаром.

— Ходімо щось вип’ємо, — запропонував йому Оскар, коли вони сиділи у вітальні Естейт-хаусу вдвох.

Усі решта були зайняті своїми справами: Елфріда з Керрі поралися на кухні — готувалися до завтрашньої вечірки та до Різдва. Після обіду прийшов Рорі Кеннеді з оберемком гілок падуба, всипаних ягодами, і вони з Люсі заходилися прикрашати будинок. Затим вони сходили в сад і нарвали темно-зеленого плюща, яким старанно обплели поручні на сходах — від мансарди до першого поверху. Рорі запросили на вечерю, й він погодився, бо ж було зрозуміло, що за годину-другу вони аж ніяк не впораються.

Паб у Крейґані був значно привітніший, ніж «Герцогська зброя» у Баклі, хоча Сем припускав, що те похмуре місце завжди згадуватиме з любов’ю і сентиментальною ніжністю. Тут, у Крейґані, схоже, святкування вже почалося, бо в пабі було багато незнайомих облич. В одному кутку веселилася галаслива компанія — юнаки в елегантних твідових піджаках і їхні модно вбрані подруги з лондонським акцентом. Мабуть, приїхали в якийсь родинний мисливський будиночок на свята. На думку Сема, який уже й забув, як колись і сам так гуляв, зовсім необов’язково галасувати, заважаючи іншим відвідувачам. Але загалом у пабі було доволі приємно. У каміні яскраво горів вогонь, стіни були прикрашені гілочками падуба, картонними оленями й Санта-Клаусами, щедро всипаними блискітками.

Довелося трохи постояти в черзі до бару й зачекати, поки до них нарешті підійшов заклопотаний бармен. Зрештою Оскару вдалося замовити два віскі «Феймос ґраус» — для Сема з льодом, а собі з водою. З місцями теж була проблема, але їм все-таки пощастило знайти невеличкий столик. Хоч він і розташовувався в кутку і далеко від вогню, вони надто не переймалися, бо тут було тепло.

— За ваше здоров’я, — сказав Оскар, зробив великий ковток і одразу перейшов до справи. — Я подумав, що тут буде зручніше поговорити, ніж удома. Там вічно то телефон задзвонить, то хтось прибіжить з якимось запитанням. А я не хочу, щоб нас перебивали.

— Оскаре, ваші слова мене лякають.

— Ні, нічого страшного, мій любий хлопче, просто виникли певні складнощі. І я хотів поговорити з тобою наодинці. Ти ж не заперечуєш, що я звертаюся на «ти»?

— Ні, звісно, ні. Але що сталося?

— Сталося те, що помер майор Біллікліфф. Ти ж, мабуть, чув… знаєш щось про майора Біллікліффа?

— Колишній управитель, який лежав у лікарні.

— Саме так.

— Співчуваю.

— Усім нам його шкода з різних причин. Хай там що, але він помер. Гадаю, він довго хворів — значно довше, ніж ми всі думали. Коротше, Семе, він лишив мені свій будинок у Коррідейлі.

— Але ж це чудова новина.

— Не впевнений. Будинок дуже занедбаний.

— Ми з Керрі його бачили, коли їздили по ялинку. Звісно, він трохи занехаяний і зараз засипаний снігом, та загалом доволі симпатичний невеличкий будиночок. До того ж там розкішний краєвид на поля й озеро.

— А ще, — вів далі Оскар, намагаючись все одразу прояснити, — він лишив мені автомобіль і лабрадора. І трохи грошей.

— Ну, — скривився Сем, — на автівку я б не покладав великих надій. У неї такий вигляд, ніби вона вже ніколи не заведеться. А собака… Мабуть, це та стара лабрадорша, яка була із Чарлі Міллером. Можливо, ви зможете вмовити Чарлі лишити собаку собі.

— Так, сподіваюся.

— Оскаре, це чудові новини. Що робитимете з будинком? Виставите на продаж? Його ще можна здавати на свята — непоганий дохід.

— Так, — відповів Оскар, — можна й так. Але ми з Елфрідою думаємо туди переїхати. Я розумію, що це звучить трохи дивно, й усе залежатиме від Елфрідиної реакції, коли вона побачить там усе. Розумієш, вона ніколи не була в Коррідейлі. Та й загалом ми тут мало де бували. Жили собі тихенько, не висовувалися. А ще вона якимось чином відчувала, що мені страшно їхати туди, де колись давно я був щасливий.

— Розумію.

— Ми, звісно, заїжджали туди раз, першого вечора, бо треба було забрати ключ від Естейт-хаусу. Але тоді було темно і холодно, ми страшенно втомилися з дороги, а старий Біллікліфф не дуже переймався чистотою помешкання… Тож ми швиденько звідти втекли. Коли він хворів, я пішов його провідати і побачив, що будинок став ще страшнішим. Тож наші враження про те місце не найкращі, і треба добре подумати, перш ніж щось вирішити. Як кажуть, добре оцінити ситуацію.

— А ви б хотіли там жити? — спитав Сем. — Місце вам підходить?

— Так. Трохи далекувато від головної дороги, зате багато сусідів. Фермер, Міллери, Роуз, яка була покоївкою моєї бабусі. Своя маленька спільнота. Певна річ, доведеться зробити ремонт, і треба прикинути, у скільки він може нам обійтися. Але ідея цілком має право на життя.

— Котедж справді трохи занедбаний, — визнав Сем, — але ж дах не провалився, вікна цілі. А який він усередині? Що там із плануванням?

— У всіх таких будинків планування однакове — дві кімнати вгорі й дві внизу. Після війни до них ще добудували кухні й ванні кімнати.

— Вам двом цього вистачить?

— Думаю, так. У нас небагато речей.

— А Естейт-хаус?

— Тому я й хотів з тобою поговорити. Якщо ми з Елфрідою переїдемо в Коррідейл, то продамо мою частину Естейт-хаусу тобі. Отже, можеш зв’язатися з Г’ю і сказати, що викупиш увесь будинок.

— Якщо ви переїдете в Коррідейл?

— Так.

— А якщо Елфріда не захоче? Що, як ви передумаєте, коли побачите той будинок?

— Тоді слід буде все знову обговорити. Але чомусь мені здається, що такого не станеться. Зрозуміло, що нам доведеться витратити якусь суму, щоб зробити його пристойним, сухим і теплим. Пофарбувати і таке інше. Може, замінити вікна. Але ми впораємося. А якщо я отримаю сімдесят п’ять тисяч за свою половину Естейт-хаусу, то фінансових проблем у нас узагалі не буде.

— Сімдесят п’ять тисяч, Оскаре?

— Ти називав таку суму.

— Ні. Таку суму називав Г’ю. А те, що ви мені щойно розповіли, усе змінює.

— Не розумію.

— Я думаю, що Г’ю терміново потребує грошей. І вони йому потрібні були ще вчора. Саме тому він так радо віддав мені ключ і хоче заощадити на відсотках агентам з нерухомості. Особисто я вважаю, що Естейт-хаус коштує значно більше, ніж сто п’ятдесят тисяч. Тож раджу вам, Оскаре, не поспішати. Перш ніж ми продовжимо розмову, ви повинні викликати спеціаліста й оцінити будинок. Тут ми з вами маємо спілкуватися винятково як продавець і покупець. Після оцінки я раджу вам зв’язатися з юристом, який займається питаннями нерухомості. І вам, очевидно, скажуть — а я думаю, що саме так і буде, — що будинок коштує значно більше, ніж сто п’ятдесят тисяч. Особисто я можу додати ще тисяч п’ятдесят. А можливо, й більше.

— Двісті тисяч? — Оскар аж рота відкрив від здивування.

— Це щонайменше. І ще одне, Оскаре. Ви можете виставити його на продаж.

— Ні. Я хочу продати його тобі.

— Тобто укласти приватну угоду?

— Так.

— У такому разі, за законом, я повинен запропонувати ціну, вищу за оціночну вартість. — Сем усміхнувся. — Тож схоже, Оскаре, у вас все буде дуже навіть непогано.

— Я нічого не розумію. На чиєму ти боці?

— На вашому з Елфрідою. У вас чудовий будинок, і я дуже хочу його купити. Але я не пробачу собі, якщо угоду не буде виконано на совість.

— А в тебе є такі гроші?

— Є. А якби й не було, то щось би придумав. Адже я працюю в надійному і міцному, як скеля, концерні «Старрок і Свінфілд». Робота у великій компанії має свої переваги.

Оскар похитав головою, спантеличений поворотом подій.

— Очманіти, — сказав він.

Сем розсміявся.

— Не радійте заздалегідь. Принаймні поки не оглянете свою нову нерухомість.

— Ти про будинок Біллікліффа? Елфріда вважає, що ми всі гуртом можемо з’їздити туди в неділю. Влаштуємо маленьке свято. Пообідаємо на природі. А якщо йтиме дощ чи сніг, то влаштуємо пікнік у будинку. Треба тільки дізнатися, у кого ключі. Зателефоную Роуз. Вона повинна знати.

— Ви впевнені, що нам усім слід їхати? Я вважаю, що ніхто не повинен на вас тиснути. Ви з Елфрідою маєте все вирішити самі. Ви на це заслужили.

— Ну звісно ж, треба їхати всім разом. Елфріда хоче, щоб ти простукав стіни й подивився, чи немає там жуків-точильників.

— Але ви мене спокушаєте. Я ж можу вдати, що не знайшов тих жуків.

— Не думаю, що ти так учиниш, — відказав Оскар, заперечно хитнувши головою. — Ти хороша людина, Семе.

— Ага, просто святий чоловік. І щоб довести це і скріпити нашу угоду, дозвольте купити вам випити. А якщо ми обоє тепер власники нерухомості, пропоную випити за нас.