ФОКУСИ ДАОСА ДАНЯ

Пан Хань належав до одного із найзнаменитіших родів нашого повіту і знатися волів лише з такими, як сам. Та одного разу його увагу привернув звичайнісінький даос Дань, що вмів майстерно робити всілякі фокуси. Ханю так сподобалося його мистецтво, що відтоді він завжди приймав простого даоса, мов шановного гостя. Адже не раз бувало, що коли гості гуляли чи вели бесіду, Дань зовсім несподівано міг стати незримим. Наш вельможа дуже хотів, щоб Дань розкрив йому всі свої секрети, однак той не згоджувався. Хань і умовляв його, і наполягав, але даос завжди відповідав йому на це:

— Я б з дорогою душею розповів про своє мистецтво, та боюся зіпсувати цим свій шлях до правди. Коли б я був певен, що той, кому я повідаю свої таємниці, чоловік благородний і гідний цього, я б не задумувався. А що, як це мистецтво буде використано для того, щоб займатись крадіжками? Ви, пане, безперечно, поза всякими підозрами... Але ж може статися так, що ви, гуляючи вулицею і уздрівши яку-небудь красуню, закохаєтесь у неї, а потім, зробивши своє тіло незримим, проникнете до її опочивальні... От і вийде, що я допоміг вам учинити злочин і стати на шлях розпусти. Ні, не можу я цього зробити.

Примусити Даня вельможа не міг, але в душі затаїв на нього злість і потай підмовив своїх служників відлупцювати ченця, щоб осоромити його перед людьми. Проте, боячись, щоб той раптом не зник, коли діло дійде до бійки, Хань наказав посипати попелом пшеничне поле. Якщо він, міркував вельможа, з допомогою, як то кажуть, «лівих шляхів»[12] зуміє все-таки сховати від людського ока свою подобу, то його черевики однаково залишатимуть на попелі сліди, по яких можна буде його виявити й відлупцювати.

Потім він запросив Даня до себе, а служникам звелів побрати канчуки і накинутись на ченця, як тільки той прийде. Відчувши небезпеку, Дань миттю зник у служників з очей і кинувся тікати, та сліди від черевиків виказували його. Служники налітали то справа, то зліва і били наосліп, але за кілька хвилин його сліди перемішалися з їхніми... Хань повернувся до кімнати.

Прийшов і Дань.

— Бачу, що мені не доведеться більше тут бувати, — звернувся він до служників. — Але я добре знаю, скільки клопоту я вам завдав. Отож хочу перед тим, як розпрощатись, подякувати вам.

З цими словами він вийняв із свого рукава кухоль чудового вина. Потім засунув руку і видобув цілий кошик всіляких закусок. Поставивши все це на стіл, він знову заходився порпатись у рукаві. Разів з десять залазив туди рукою і щоразу витягував щось нове, аж поки не заставив увесь стіл. Після цього він запросив служників пригощатись і частував їх доти, доки вони не сп'яніли. Те, що залишилося на столі, Дань поховав назад у рукав.

Довідавшись про цей незвичайний фокус, Хань причепився до ченця, щоб він і йому показав щось подібне. Дань намалював на стіні у його кімнаті місто. Штовхнув рукою — і міська брама розчинилась навстіж. Потім узяв мішок із своїми речами та скриню з одягом, кинув усе це в розчинену браму, а тоді, склавши руки, вклонився на прощання і сказав:

— Я пішов.

Та й стрибнув у місто. Брама одразу зачинилася за ним. Даос зник.

Опісля доходили чутки, ніби він у місті Цінчжоу вчить на вулицях дітей малювати тушшю на долонях кільця, а потім жартома кидати їх на перехожих. Ці кільця, куди б їх не кидали — на обличчя чи на одяг, — зривалися з долоні й прилипали до обраної цілі.

Розповідали також, що він був мастаком на всякі витівки у подружніх опочивальнях. Міг, наприклад, зробити так, що деякі органи в нижній частині тіла цілими келихами пили підігріте вино. Хань якось і сам мав нагоду пересвідчитись у цьому.

Загрузка...