Хун Дає, столичний житель, мав дружину з роду Чжу, яка була дуже вродлива. Вони ніколи не сварилися, любили й поважали одне одного. Та ось господар привів у дім нову служницю, на ім'я Баодай, і зробив її наложницею. Своєю вродою служниця не могла рівнятися з господинею, але Хуна чомусь вабило саме до неї. Дружина, зрозуміло, не могла спокійно дивитись на таке неподобство, і в сім'ї через це часто виникали сварки. Хун, правда, ще не наважувався ночувати у кімнаті наложниці, але вже відчував, що дружина чимдалі стає осоружнішою, а дівчина причаровує його все дужче й дужче.
Невдовзі Хун переїхав на іншу квартиру. Тепер вони жили на одному подвір'ї з крамарем на прізвище Ді, що торгував шовковими тканинами. Сусідова дружина, яку звали Хеннян, першою провідала пані Чжу. Це була звичайна собі жінка років за тридцять; говорила вона легко й вільно, чим і сподобалася пані Чжу. Наступного дня пані Чжу сама пішла до сусідки і побачила, що в їхній сім'ї також є, так би мовити, «маленька господиня», дуже гарненька, років двадцяти.
Відтоді минуло майже півроку, а пані Чжу жодного разу не чула, щоб у сусідів коли-небудь спалахнула сварка. По всьому було видно, що Ді любить і поважає одну лише Хеннян, а в «допоміжній спальні» не має потреби.
Одного разу пані Чжу не витримала і під час розмови з Хеннян прямо спитала її про це:
— Я завжди казала, що чоловіки люблять наложниць саме тому, що вони їхні наложниці, і кожного разу від такої думки у мене виникало бажання помінятися з наложницею ролями. А тепер бачу, що це не зовсім так. Скажіть, будь ласка, в чому тут секрет. Якби ви мені його повідали, то я ладна, як кажуть, «повернутися обличчям на північ і стати вашою ученицею»[*].
— Ха-ха-ха! — засміялася Хеннян. — Та ти ж сама у всьому винна, а хочеш на чоловіка все звалити! Докоряти йому без угаву з ранку до вечора — це однаково, що заганяти горобців у кущі. Чим довше ти їх ганяєш, тим глибше вони туди ховаються. Ти хочеш стати чоловікові на заваді, а його ще дужче вабить до наложниці. Дай ти йому повну волю. А коли він нарешті надумається прийти до тебе, не пускай. Мине місяць, а там я ще що-небудь тобі підкажу.
Послухавшись її, пані Чжу заходилася чепурити Баодай, звелівши їй залишати у себе чоловіка на всю ніч. Коли ж Хун сідав до столу чи то попоїсти, чи випити, вона неодмінно посилала до нього наложницю, щоб та була поруч.
Якось Хун надумав зайти до дружини, але пані Чжу вигнала його. І після цього всі почали хвалити її за мудрість та витримку.
Минув місяць. Пані Чжу завітала до сусідки, і та була в захваті від її поведінки.
— Ну от молодець! А тепер треба стати нечупарою, щоб потім заблищати знову. Коли прийдеш додому, вдягнися в дрантя й розкуйовдь волосся. Натягни стоптані черевики, вимаж обличчя сажею і разом із служниками берись господарювати. А через місяць приходь до мене.
Пані Чжу зробила все так, як їй порадила сусідка. Одяглася в старе діряве плаття, перестала вмиватись і, окрім прядива та шитва, більш ні про що й знати не хотіла. Хуну стало шкода дружини, і він послав Баодай допомогти їй, але пані Чжу накричала на неї і прогнала геть.
Минув ще місяць. Пані Чжу прийшла до Хеннян.
— Ну, дитино моя, тебе і справді можна дечому навчити! Тепер ми ось що зробимо: через день у нас буде Свято першого дня Си[*]. Я хочу запросити тебе на прогулянку до весняного саду. Ти поскидаєш з себе все це лахміття, а натомість надінеш усе нове: халат, шаровари, панчохи, черевики. Гляди тільки, не барися, заходь до мене якомога раніше.
— Гаразд, — відказала Чжу.
Коли настав той день, вона взяла дзеркало, наклала на обличчя тонким, рівним шаром крем та пудру, одяглася, як веліла Хеннян, у все нове, і пішла до неї.
— Непогано! — похвалила сусідка і зробила їй зачіску «фенікс»[*]. Тепер волосся на голові у пані Чжу виблискувало, мов дзеркало.
Рукава її халата здалися Хеннян не зовсім модними, вона розпорола їх і переробила на свій смак. Фасон черевиків теж не сподобався. Хеннян витягла із скрині недошиті полотняні капці, і жінки хутко довели їх до ладу.
Перед тим, як пані Чжу мала вертатися додому, хазяйка пригостила її вином і сказала на прощання:
— Коли прийдеш додому і побачиш чоловіка, одразу ховайся до своєї кімнати, зачинися там і лягай спати. Він негайно прибіжить до тебе, стукатиме в двері, а ти вдавай, що не чуєш. Тільки за третім разом впусти його. Він кинеться цілувати тебе, обніматиме твої ніжки, а ти не давайся. Через півмісяця ще зазирни до мене.
Пані Чжу прийшла додому і в ошатному одязі постала перед чоловіком. Хун зміряв її поглядом з голови до п'ят і від подиву вирячив очі, а потім усміхнувся їй так, як ніколи досі. Розповідаючи в кількох словах про свою прогулянку, жінка раптом опустила голову собі на руку, вдаючи, що дуже стомилася. Хоч сонце ще не зайшло, але пані Чжу підвелася й попрямувала до своєї кімнати. Замкнувши двері, одразу ж лягла спати.
За кілька хвилин Хун справді прийшов і почав стукати в двері. Але пані не відчинила йому. Хун нерішуче пом'явся під дверима, повернувся й пішов. Наступного вечора відбулося те ж саме. Вранці Хун дорікнув їй, а вона сказала:
— Бачите, любий, я вже звикла спати одна, і важко мені буде повертатися до старого.
Як тільки споночіло, Хун пробрався до її спальні, а коли дружина прийшла, одразу ж потушив свічку, заліз в ліжко і почав загравати, немов з молодою. Злившись з нею в невимовній радості й блаженстві, він не забув, однак, про те, щоб призначити побачення і на наступну ніч. Чжу відповіла, що на це вона не згодна. Зрештою домовилися зустрічатись не частіше ніж раз у три дні.
Через півмісяця пані Чжу зайшла провідати сусідку. Та зачинила за нею двері й мовила:
— Ну от тепер ти можеш влаштовуватись на ніч так, як тобі заманеться. Проте хотілося б порадити ще одне: хоч ти і гарна, але не вмієш кокетувати. З такою, як у тебе, вродою можна навіть у самої Сіші покровителя відбити[*], вже не кажучи про якусь там простачку.
Для початку вона звеліла пані Чжу глянути скоса вбік.
— Ні, не так, — зауважила вона. — Надто очі вирячуєш. А тепер посміхнись. Знову не те. Ліва щока якась негарна!
І Хеннян кинула на сусідку сповнений ніжності погляд, потім злегка всміхнулась, блиснувши рядом білосніжних зубів.
Вона звеліла пані Чжу зробити те ж саме. Та повторила разів з десять, поки нарешті не засвоїла.
— Ну от, а тепер іди додому, сядь проти дзеркала і повчись, — сказала Хеннян. — Ніяких секретів і таємниць у мене більше немає. А як тобі вести себе в ліжку з чоловіком, то тут слова зайві, роби так, щоб і тобі було приємно, і йому подобалось.
Відтоді пані Чжу робила все так, як її Хеннян учила, і Хун був безмежно щасливий. Зачарований дружиною до глибини душі, він тепер боявся лише одного — коли б вона часом знову не вигнала його. Сонце ще тільки починало схилятися до обрію, а він уже сидів у неї в кімнаті, жартував і запопадливо всміхався, не наважуючись ні на крок вийти із спальні. Так бувало щодня, і це стало для нього звичкою. Як вона не хитрувала, а вигнати його із спальні не вдавалось.
До Баодай пані Чжу ставилася з великою теплотою та увагою. Щоразу, коли в їхньому домі бували гості, вона запрошувала і її до столу, завжди саджала поруч з собою. А Хун дивився на наложницю, мов на якесь чудовисько, і ще задовго до того, як гості розходилися, випроваджував її.
Часом пані Чжу щастило обдурити чоловіка, заманивши його до кімнати Баодай. Вона замикала за ним двері, а Хун, сидячи там до самого ранку, жодного разу не захотів ощасливити наложницю.
З того часу Баодай зненавиділа Хуна і коли зустрічала кого-небудь із знайомих, то починала скаржитись на нього і лаяла на чім світ стоїть. Хун після цього проймався до неї ще більшою відразою і скоро навіть став шмагати її лозиною. Баодай гнівалася на нього все дужче, перестала стежити за собою, ходила розпатлана, в пошарпаному одязі та старих черевиках. Зовсім опустилася.
— Ну, як тобі мої хитрощі? — поцікавилася якось Хеннян.
— Загалом вони чудові, — відповіла пані Чжу. — Але учениця могла лише сліпо вдаватися до них, що ж до суті, то тут вона не все збагнула. Що означає, наприклад, ваша порада «дати йому повну волю»?
— Хіба ти ніколи не чула, що старе людям швидко набридає, а нове, навпаки, завжди приваблює. Вони цінують те, чого домагаються з великими труднощами, а те, що дістається легко, зневажають. Чоловікові наложниця подобається не тому, що вона гарненька, ні, його тішать самі таємні зустрічі з нею, а також радість від того, що йому пощастило подолати перепони, які цьому заважають. Дайте йому змогу награтися вволю, і йому скоро набридне навіть будь-який делікатес, не кажучи вже про юшку з лободою.
— А що означає: треба стати нечупарою, щоб потім заблищати знову?
— На якийсь час ти покинула його, перестала мозолити йому очі. Вийшло так, немовби ви розлучились. І раптом він угледів тебе таку гарну, у пишному вбранні. Йому здалося, ніби він уперше тебе бачить. Візьми, приміром, жебрака. Якщо йому раптом дати вареного рису з м'ясом, то на просяну кашу він і дивитися не схоче. А ще коли той рис та нелегко йому дістався. От і виходить, що наложниця стала для твого чоловіка чимось старим, давно знаним, а ти — новинка. Вона завжди доступна, а з тобою не все просто. Саме так і можна було помінятися своєю роллю з наложницею, чого тобі дуже хотілося.
Пані Чжу сподобалося і це пояснення. Відтоді обидві жінки стали щирими приятельками.
Минуло кілька років. Раптом Хеннян каже пані Чжу:
— Ми з тобою так здружилися, що, здасться, ніби докупи зрослись. Гадаю, що тепер тобі слід усе знати про моє життя. Вже давно хотіла розповісти одну річ, та боялась втратити твою довіру. А зараз, на прощання, я вирішила щиро признатись. Як би тобі це сказати?.. Я не людина, а лисиця. В дитинстві мені довелося стерпіти від мачухи багато знущань, і зрештою вона продала мене до столиці. Проте майбутній чоловік хоч і став моїм володарем, обходився зі мною дуже людяно, тому було якось незручно порвати з ним одразу. Отак, кохаючи й поважаючи одне одного, ми й дожили до цього часу. А завтра душа мого старого батечка має розлучатися з тілом, то я піду провідати його і сюди вже більше не повернуся.
Пані Чжу схопила її за руки і почала тяжко зітхати. Вранці наступного дня вона прибігла до сусідки, щоб ще раз побачитися з нею, а там саме зчинився страшний переполох. Хеннян зникла.
Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:
Одному чоловікові, що збирався купити перли[*], більше сподобалася коробочка, в якій вони лежали, а самих перлів він так і не оцінив.
Протягом тисячоліть у людях виробилося таке ставлення до нового і старого, до важкого і легкого, що його годі змінити. Саме завдяки цьому і вдається часом знайти спосіб, як перетворити ненависть у любов.
Колись у сиву давнину один улесливий придворний вельможа прагнув усіма силами відгородити свого царя і від книг[*], і від мудрих людей.
Отже, для того, щоб куди-небудь пробратись і завоювати там прихильність, не слід забувати про давно відомі способи.