Ченці-чудотворці

ВІДЬМАЦЬКІ ВИТІВКИ

Пан Юй змолоду був людиною щирою і чесною, мов той лицар. Він дуже захоплювався мистецтвом кулачного бою[*], отож і силу мав таку, що міг витанцьовувати танок вихора[3], тримаючи вище голови два баняки з водою. У роки правління, які називали добою «Піднесення правоначальствування»[*], він мусив приїхати до столиці, щоб скласти найвищі екзамени[*] при імператорському дворі. А тут, як на гріх, тяжко захворів його служник. Юй стривожився. На міському базарі він випадково натрапив на віщуна, який, так казали про нього люди, дуже добре гадав і міг навіть передбачити, коли людина помре. Отже, Юй і вирішив звернутись до нього, щоб дізнатись про долю свого служника.

Та тільки він підійшов до віщуна, як той, не давши йому й слова мовити, спитав:

— Ви, пане, здається, хотіли довідатись про здоров'я вашого служника?

Юй розгубився від несподіванки і тільки кивнув головою.

— З вашим хворим, — сказав віщун, — нічого страшного не буде, а от на вас, пане, чекає лихо!

Тоді Юй попросив поворожити на нього самого. Віщун витяг гуа[*] і, на мить затнувшись, мовив з жахом:

— Вам, пане, випадає через три дні померти!

Юй довго стояв, приголомшений таким пророцтвом, а віщун тим часом вів далі:

— Я, пане, признаюся вам щиро, дещо тямлю в цьому ділі і спробую допомогти вам. Заплатите мені за мої старання десять ланів[*], і я спробую відвернути від вас це лихо.

«Якщо вже судилося померти, то навряд щоб якесь там чаклунство та врятувало мене від смерті», — подумав Юй і підвівся, щоб іти.

— От бачите, — зупинив його віщун, — зараз вам шкода якогось дріб'язку, а через кілька днів отямитесь, та вже пізно буде. Краще не жалійте, щоб потім не каятись!

Довідавшись, яка страшна небезпека загрожує Юю, його друзі злякались і почали йому радити витрусити з гаманця все, що там є, тільки б врятувати себе, та Юй і слухати не хотів.

Непомітно збігло два дні, і нарешті настав третій. Юй з самого ранку спокійно сидів у своїй кімнаті на постоялому дворі і мовчки стежив за всім, що діялось навколо. Проте вже починало вечоріти, а з ним так нічого й не сталося.

Коли нарешті смеркло, він замкнув двері на засув, засвітив каганця й, спершись рукою на меч[*], вмостився на стільці, готовий до зустрічі з будь-якою несподіванкою. Водяний годинник[*] уже показував кінець першої варти[*], але життю Юя поки що нічого не загрожувало. Він навіть подумав, чи не перебратись йому на ліжко, аж раптом почув, як щось зашаруділо у дірці для віконного запору. Юй кинувся до вікна і побачив, що з дірки вилазить маленький чоловічок із списом на плечі. Скочивши на підлогу, він ураз став таким же великим, як і всі звичайні люди.

Юй швидко вихопив меча, замахнувся, але не влучив. Меч лише розітнув повітря, так і не зачепивши чоловічка. А той за мить знову став маленьким і кинувся шукати дірку, з якої щойно виліз, мабуть, хотів утекти.

Юй поквапливо вдарив ще раз. Чоловічок упав на підлогу. Юй підніс до нього каганця: виявляється, то була всього-на-всього вирізана з паперу людська фігурка[*], яку він розсік навпіл.

Тепер Юй вже не зважувався перебиратися на ліжко. Він зручніше умостився на стільці і почав чекати, що буде далі.

Трохи згодом через ту ж саму дірку проникла ще якась істота, така страшнюща й потворна, що й описати важко. Тільки-но вона опустилася на підлогу, як Юй одразу ж сіконув по ній мечем, розбивши надвоє, і обидві половинки завертілися на підлозі, мов хробаки. Боячись, щоб вони не зрослися знову, Юй продовжував їх рубати. Дивно тільки, що меч дзвенів якось незвичайно. Придивився Юй пильніше, а то глиняний ідол, що вже розсипався на дрібні черепки.

Після цього Юй підсунувся ближче до вікна і вп'явся очима в дірку.

Деякий час було тихо. Потім по той бік вікна щось засопіло, ніби там важко дихала корова, і налягло на віконну раму. Стіна в кімнаті захиталася, ніби ось-ось мала завалитись.

Боячись, щоб його тут не причавило, Юй вирішив вийти на вулицю і там повести бій. Він з грюкотом відімкнув двері і вискочив з кімнати.

Перед ним постав не хто інший, як сам чорт, та такий здоровенний, що головою сягав аж до самої стріхи. При тьмавому місячному світлі Юй лише побачив, що обличчя у велетня чорне, немов сажею вимазане, одні тільки очі виблискують якимсь жовтуватим блиском. Тіло до половини голе і ноги босі, зате в руці чудовисько тримало лук, а біля пояса стирчали стріли.

Поки Юй з жахом дивився на цю потвору, вона пустила в нього стрілу. Юй махнув мечем і відбив її. Хотів було й собі кинутися на нечистого, але той стрельнув у нього вдруге. Юй спритно відхилився, і стріла зі свистом увіткнулася в стіну.

Чорт розлютився, вихопив ножа із-за пояса і, грізно вертячи ним, уп'явся в Юя очима, а потім щосили замахнувся на свого супротивника. Однак Юй, мов та мавпа, встиг уникнути удару й цього разу, а ніж з розмаху вдарився об одну із каменюк, якими було забруковане подвір'я. Камінь одразу ж розколовся навпіл.

Тим часом Юй, прошмигнувши у чудовиська поміж ногами, вдарив його мечем по п'ятах. Пролунав глухий тріск, ніби деревина поламалась. Чорт заревів, мов дикий звір, і розлютився ще дужче; він круто повернувся назад і махнув ножем перед собою вдруге. А Юй, припавши до самої землі, кинувся уперед. Ніж лише відітнув полу його халата, Юй миттю випростався і увігнав потворі меча під самісінькі ребра. Знову почувся сухий тріск і нечистий повалився на землю.

Юй продовжував бити його мечем, але чув тільки дзвінкий стукіт, так ніби хтось рубав дерев'яну дошку. Тоді виніс каганця, подивився, аж це не чорт, а величезне дерев'яне опудало, до пояса якому причеплено лук і стріли. Обличчя в опудала вирізьблене і розмальоване так, що й глянути на нього страшно. А в тих місцях, куди Юй влучив мечем, червоніла кров.

З каганцем у руці Юй так і просидів на подвір'ї до самого ранку. Тільки тепер він збагнув, що всю цю погань на нього посилав не хто інший, як сам віщун. Це він хотів убити його, щоб прославитись, довівши усім силу свого пророкування.

Наступного дня Юй розповів про свої нічні поєдинки друзям, і вони гуртом рушили на базар до того місця, де завжди сидів віщун. Той ще здаля помітив Юя і відразу став незримим.

Хтось із присутніх зауважив, що не кожен зуміє миттю щезнути з людських очей, для цього треба бути справжнім відьмаком, але ці витівки безсилі проти собачої крові.

Як йому порадили, так Юй і зробив. Роздобувши собачої крові, він прийшов на базар знову. Віщун, як і минулого разу, миттю зник. Юй негайно покропив собачою кров'ю місце, де той щойно сидів, і перед його очима постав віщун, тільки із закривавленим обличчям. Одні лише очі виблискували, мов у чорта.

Віщуна відразу ж схопили і відвели до управи.

Невдовзі його стратили.

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:

Дурний той, хто платить гроші за всякі там ворожіння. Чи багато в світі ви знайдете таких майстрів цього мистецтва, які б, пророкуючи людям долю, не помилялись? А коли ви не певні, що вам кажуть правду, то навіщо ж звертатися до віщунів?

Однак якщо якийсь із них чітко й ясно напророчив людині, коли вона має померти, то здавалося б, чого йому ще треба? Так ні — бувають серед віщунів, виявляється, й такі, що ладні загубити навіть людське життя, аби тільки прославитись. Так оці, мабуть, страшніші за всіх!