Ченці-чудотворці

ТАЙЮАНСЬКА СПРАВА

Жили собі в Тайюані дві прості жінки — свекруха та невістка, — і обидві були вдовами.

Ще моложава свекруха не вміла зберігати вірність померлому чоловікові, тому один із сільських гультяїв частенько навідувався до неї.

Невістка, якій не подобалися свекрушині витівки, непомтіно ставала біля дверей чи під парканом і не пускала гостя. Свекрусі було соромно перед невісткою. Одного разу, причепившись до неї за якусь провину, вона почала виганяти її з дому, але та не пішла, і спалахнула сварка. Розгнівана свекруха побігла до повітової управи і набрехала там, ніби невістка сама грішна в тому, в чому її звинувачує.

Повітовий начальник спитав, як прізвище та ім'я того розпусника.

— Та звідки ж мені знати, коли він потемки приходить і вдосвіта додому йде, — відповіла, свекруха. — Їй-бо, не знаю, хто він і що. Ви краще спитайте невістку, це вона мусить знати.

Покликали невістку. Та й справді назвала його ім'я, але визнати себе винною в розпусті відмовилась, сказавши, що то її свекруха цим займається.

Жінки почали сперечатись, дорікати одна одній. Повітовий начальник послухав їх і звелів привести гультяя. Але той, коли його привели, розкричався і начисто заперечував усі звинувачення.

— Ніяких справ я не мав ні з тією, ні з тією, — запевняв він. — Знаєте, ці вдови просто ненавидять одна одну от і наговорили на мене всякої всячини!

— Може, й так, — погодився начальник. — Але чоловіків у селі кількасот, чому ж саме на тебе наговорили?

І начальник звелів всипати йому так, щоб затямив надовго. Розпусник упав перед ним на коліна і почав благати, щоб його не карали, бо він, мовляв, признається, що ходив до невістки.

Начальник звелів надіти їй на шию колодку, але жінка й після цього не хотіла визнавати себе винною. Тоді її просто прогнали геть.

Ображена невістка подала скаргу губернаторові, але там не стали морочитись, і справа якийсь час там і залишалась невирішеною.

Та скоро у сусіднє місто Ліньцзінь намісником губернатора було призначено шановного Сунь Люся. що відзначався особливим хистом у вирішенні судових справ. Отож скаргу молодої вдови переслали на розгляд у Ліньцзінь. На судове засідання привели усіх трьох. Після короткого допиту Сунь наказав відвести їх до в'язниці, а своїм підлеглим звелів понаносити до судової зали цегли, каміння, ножів та голок, які нібито знадобляться на завтрашньому судовому засіданні.

— Навіщо це? — здивовано питали один одного чиновники. — Щоб покарати людину, досить колодок та наручників. Невже він збирається вести допит методом, який закон не передбачив?

Та хоч вони і не розуміли, що намісник собі надумав, але все приготували, як було наказано.

Наступного дня, прибувши до суду, намісник переконався, що його розпорядження виконано, і звелів розікласти всі речі прямо в судовій залі. Коли привели винуватців, він задав їм ще по кілька питань, а потім звернувся до жінок:

— З вашою справою все зрозуміло, і немає ніякої потреби вести допит далі. Хоч і невідомо остаточно, хто з вас замішаний у перелюбстві, але ясно, хто був вашим спокусником. Взагалі-то ваша родина чиста й непорочна. Просто вас якось збив з пуття цей негідник. Отже, в усьому винний він. Перед вами лежать ножі, каміння... Беріть, що вам більше до вподоби, і бийте його, поки не вб'єте!

Свекруха та невістка нерішуче тупцювали на місці, боячись, щоб не довелося потім відповідати, але начальник, помітивши їхні вагання, запевнив:

— Сміливіше, адже я тут!

Тоді жінки почали хапати каміння і кидати в того чоловіка. Невістка, у якої стільки злості накипіло на душі, вибирала найбільші цеглини, щоб вбити його, а свекруха, навпаки, хапала найдрібніші камінці і влучала йому чи то в ногу, чи то в сідницю.

Тоді намісник порадив їм узяти ножі. Свекруха й цього разу зам'ялась. Намісник зупинив їх.

— Тепер я знаю, хто з вас займався блудом, — сказав він і розпорядився забити свекруху в колодки. Жінка одразу ж щиро у всьому призналася і справа була закінчена.