Ченці-чудотворці

СТУДЕНТ СУНЬ ТА ЙОГО ДРУЖИНА

Студент Сунь, мій земляк, одружився на дівчині з старовинного роду Сінів. Коли вона переступила поріг чоловікового дому, то була в глухих штанях з міцним пояском та численними зав'язками, які густо обплітали все її тіло. Першої ж ночі вона відмовилася лягти з чоловіком на одну постіль і надалі біля свого ліжка, в головах, завжди тримала скриньку з шилом та шпильками, щоб захистити себе. Суню частенько перепадало від неї, і він мусив спати окремо.

Так минуло понад місяць. Сунь уже не наважувався навіть натякати їй про свої бажання, а дружина, коли їм траплялося зустрітись де-небудь серед білого дня, ніколи не посміхнулася до нього і не обмовилась жодним словом.

Один з товаришів Суня по навчанню довідався про його неприємності і під секретом спитав:

— Дружина твоя любить випити? — Не часто, але інколи випиває потроху, — відповів Сунь.

— Тоді ось що, — сказав товариш, — я знаю спосіб, як налагодити ваші стосунки. Все вирішиться напевне і без будь-якого клопоту.

— Що ж це за спосіб?

— Підсип у вино дурману і підсунь їй, щоб випила. Після цього можеш робити з нею все, що тобі заманеться!

Сунь тільки засміявся у відповідь, а про себе подумав, що спосіб цей не такий вже й поганий. Добув у лікарів потрібного зілля, потайки відварив його у вині і поставив напій на стіл. Перед тим, як лягати спати, він наточив собі іншого вина, випив кілька чарок і пішов у спальню. Так він робив три вечори підряд: дружина за цей час і до чарки не доторкнулась.

На четверту ніч Сунь вклався спати, а дружина все сиділа собі мовчки. Тоді він стиха захропів, вдаючи, що спить. Коли ж бачить: дружина сповзла з ліжка, взяла вино і почала підігрівати на жаровні. Сунь зрадів. Після цього вона наповнила чарку, вихилила її до дна і налила знову. Випила майже половину, а решту вилила назад у чайник. Потім підняла ковдру і лягла.

Сунь нашорошив вуха, довго прислухався — жодного звуку. А свічка, яку вона забула потушити, все ще горіла яскравим полум'ям. Щоб переконатись, чи заснула дружина, Сунь голосно крикнув:

— Скоро олово на свічнику почне танути!

Дружина нічого не відповіла. Не вдягаючись, він пішов подивитись — спить, п'яна як чіп. Тихенько відкинув ковдру, прослизнув під неї і почав зривати з дружини всі пояски та зав'язки. Вона все відчувала, але не могла ні поворухнутись, ні слова мовити. Лише терпіла, поки він не натішиться та не піде геть від неї.

Прийшовши до тями, вона накинула зашморг на шию і повісилась. Сунь крізь сон почув якесь хрипіння. Підхопився, кинувся до неї, а вона вже й язик висолопила. Переляканий до краю, Сунь обрізав мотузка і поклав дружину на ліжко. Очуняла вона не скоро.

З того часу Сунь став усією душею ненавидіти і зневажати її. Чоловік і жінка уникали одне одного. Коли ж і доводилось зустрітись, то кожен опускав голову і намагався якнайскоріше прошмигнути мимо. Так вони прожили років чотири чи п'ять і не обмовились жодним словом. Бувало, сидить дружина з чужими людьми в кімнаті, весело жартує, сміється, та як тільки заходить чоловік, одразу ж насуплюється, обличчя її блідне, ніби його снігом припорошило чи іній виступив на ньому.

Сунь з часом перебрався до службового кабінету і додому майже не потикав носа, а коли з якихось причин треба було побувати там, то сидів, одвернувшись до стіни, або ж, не зронивши й слова, ішов спати. Батьки Суня дуже сумували. Та одного разу до них зайшла якась буддійська черниця. Побачивши невістку, вона почала її вихваляти на всі лади. Мати тільки відмовчувалась, хіба що інколи тяжко зітхала.

Черниця помітила це і давай допитуватись. Нарешті батьки розповіли їй про причини свого суму.

— Та цьому дуже легко зарадити! — запевнила їх черниця.

Мати повеселіла.

— О, коли б ви зуміли як-небудь навернути невістку до мого сина, ми б нічого для вас не пожаліли!

Озирнувшись довкола і переконавшись, що в кімнаті, окрім них, нікого немає, черниця зашепотіла старій на вухо:

— Купіть, будь ласка, картину «весняного палацу»[37], і днів через три все буде гаразд!

Коли черниця пішла, мати мерщій виконала те, що вона звеліла, і стала чекати. Через три дні черниця прийшла знову.

— Все це, — сказала вона напутнім тоном, — слід тримати у великій таємниці, не доведи господи, щоб хто-небудь з них довідався!

Вона взяла ножиці і повирізувала з картини всі людські постаті. Потім вийняла три голки, пучок полиню і все це міцно загорнула у чистий папір, на якому зверху провела кілька ліній, схожих на черв'яків. Після цього звеліла старій відіслати невістку на деякий час з дому і принести її подушку. Розпорола напірник, всунула туди згорток, зашила все це і, поклавши подушку на місце, пішла.

Коли настав вечір, мати вмовила сина заночувати вдома. Служниця, якій дещо розповіли, причаїлася біля дверей спальні і стала дослухатись.

Наприкінці другої варти[38] вона почула, як дружина покликала Суня, назвавши його дитячим ім'ям[*]. Сунь промовчав, але скоро дружина обізвалась до нього знову. Сунь щось сердито буркнув їй у відповідь.

На світанні мати зайшла до них у спальню. Бачить — син і невістка сплять, одвернувшись одне від одного. Зрозуміла, що засіб черниці не подіяв. Покликала сина до себе в кімнату, почала його ласкою умовляти, але той, зачувши ім'я дружини, враз розсердився і заскреготав зубами. Мати не стрималась і вилаяла його. Тоді син вибіг з будинку.

Через кілька днів черниця завітала до них. Мати дорікнула їй за те, що чаклування не дало ніяких наслідків. Черниця була дуже здивована і попросила служницю розповісти все, що вона чула тієї ночі.

— Бачте, — засміялась черниця, — минулого разу ви мені повідомили, що невістка не може терпіти вашого сина, тому я й наворожила тільки їй одній. Тепер, як ви самі переконалися, невістка вже потяглася до чоловіка, а в нього душа до неї не лежить. Тож давайте і за вашого сина візьмемось. Я певна, неодмінно допоможе!

Мати знову зробила все так, як їй було сказано. Цього разу черниця зашила талісман у синову подушку. Стара насилу умовила, щоб Сунь прийшов додому переночувати...

Години через дві чоловік і жінка полягали спати, але з кімнати лише чулося, як вони ворочаються на своїх ліжках та іноді хтось з них кашляне. Мабуть, обоє не могли заснути. А ще через деякий час стало ясно, що вони вже вклалися на одне ліжко і про щось собі шепчуться. Голоси були такі тихі, що нічого не розбереш. Вже починало світати, а веселий сміх та жвава розмова ніяк не вгавали.

Служниця доповіла про все це матері, і та щедро нагородила черницю.

З того дня подружжя почало жити в любові та злагоді.

Тепер кожному з них перевалило за тридцять, мають хлопчика й двох дівчаток. Хоч минуло вже понад десять років, та вони жодного разу не посварились.

Товариші все допитувались у Суня, як це у них так сталося, а він, посміхаючись, казав:

— Раніше, бувало, гляну їй услід, а в душі несамовитий гнів піднімається. А от тепер почую її голос — і радісно мені стає... А чому — і сам не знаю.