Ченці-чудотворці

ЯК ЧЕРНЕЦЬ ГРУШУ САДЖАВ

Привіз якось селянин до міста цілий віз груш на продажу, були вони солодкі й запашні, отож він правив за них добрячу ціну. До воза підійшов даоський чернець у благенькій одежині та дірявій шапці і попросив у хазяїна грушку. Той тільки гримнув у відповідь, проте чернець і далі стовбичив перед очима. Тоді селянин розгнівався і накинувся на нього з лайкою.

— Даруйте, — сказав даос, — у вас їх повний віз, принаймні кількасот буде, а я такий старий та нещасний, прошу лише одну-однісіньку. Вашій милості від цього шкоди не буде, однак ви чомусь гніваєтесь.

Люди, що стояли біля воза, почали вмовляти хазяїна, щоб він вибрав ченцеві якусь поганеньку грушку, та й нехай той іде собі. Але марна річ. На всі вмовляння селянин правив своєї: не дам, та й годі. Тоді один служник з крамниці, якому, видно, вже набрид увесь цей гамір, вийняв гроші, купив грушу і подарував її ченцеві. Старий подякував, низько йому вклонившись, а потім звернувся до людей:

— Як бачите, шановні, я чернець. Відійшовши від мирського життя, я не знаю тепер, що таке скупість і жадібність. Зараз у мене в руці гарна груша. Прошу вас, якщо хто хоче, беріть її і їжте!

— Та тобі ж самому дали цю грушу, — зауважив хтось із юрби. — Чому ж не їси?

— А мені не груша була потрібна, а лише зернятка з неї, щоб посадити нове дерево.

Після цього чернець хутко з'їв грушу, затис у долоні серединку, тоді зняв з плеча мотику і заходився копати землю. Викопавши ямку завглибшки в кілька вершків, він поклав туди зернятка і присипав зверху землею. Потім звернувся до людей, чи не дасть йому хто-небудь гарячої води, щоб полити зернятка.

Хтось із юрби кинувся до найближчої крамниці і невдовзі приніс звідти окріп. Даос взяв посудину і почав ретельно поливати перекопане місце. Всі присутні з великою цікавістю стежили за кожним його рухом. Бачать, а з землі вже виткнувся молоденький росточок, швидко потягнувся вгору і скоро перетворився на велике дерево, від якого в усі боки розкинулося всипане густим листям гілля. Ось воно зацвіло, а ще за мить — на місці квітів з'явилося чимало плодів — великих, духмяних.

Чернець підійшов до дерева, простяг руку й став зривати одну за одною груші та роздавати їх людям. Через якийсь час груш не стало, залишилося тільки голе дерево. Тоді чернець заходився рубати його мотикою. Цюкав, цюкав, аж поки нарешті не зрубав. Потім звалив дерево, як було з листям, собі на плече і, не кваплячись, пішов.

Як тільки чернець почав творити своє чудо, селянин теж приєднався до гурту, задивився, задерши голову, на цю дивовижу та й забув про все на світі. І тільки коли чернець пішов геть, він повернувся до свого воза, але там нічого не було.

Лише тепер він збагнув, що чернець роздавав його власні груші. Оглянув воза — бракує однієї голоблі, її зовсім недавно відрубано.

Охоплений гнівом селянин кинувся доганяти ченця, та тільки звернув за ріг, біля муру побачив свою голоблю.

То виходить, що замість груші чернець відрубав його голоблю?

Куди подівся той чернець — ніхто не міг сказати.

Та й не до цього зараз було людям. Усі, хто був на базарі, дивилися на селянина і весело реготали.

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:

Селянин був брутальний і дурний, хоч об дорогу бий. Отож недарма увесь базар сміявся над ним.

Певно, кожному з нас доводилося зустрічатись з такими сільськими глитаями. Навіть коли найліпший приятель попросить у нього рису, він одразу ж надметься і стане бурчати, мовляв, йому й самому не вистачить до нового врожаю. А почнеш його умовляти, щоб виручив кого-небудь з біди чи нагодував сиротину, як він знову прикидатиме, яка йому з того користь. Буває навіть, що батько та сини сперечаються між собою про найдрібніший гріш.

Однак коли йдеться про азартні ігри, розпусту чи якісь забобони, то тут ніхто з них не пошкодує — о ні! — хоч би й усі гроші пішли на те! Або коли над головою повисне меч, тоді теж мерщій біжать відкуплятись.