Ченці-чудотворці

ПТАШИНА МОВА

В одне з сіл в окрузі Чжунчжоу зайшов чернець-даос і попросив, щоб йому дали поїсти. Втамувавши голод, він уже було зібрався йти, та раптом почув, як у саду заспівала іволга, і сказав господареві, щоб той берігся вогню.

— А в чім річ? — поцікавився господар.

— Бачиш, пташина сказала: «Велика пожежа... Важко врятуватись... Небезпечно».

Селяни, які юрмилися коло двору, почали весело реготати, і хазяїн не звернув уваги на попередження.

Наступного дня й справді спалахнула пожежа. Полум'я хутко перекинулося на сусідні оселі, і кілька садиб згоріло дотла.

Селяни були дуже здивовані і вирішили, що то був не простий чернець, а якийсь святий. Кілька чоловік кинулися за ним услід і, наздогнавши його, почали величати святим.

— Я всього-на-всього знаю пташину мову, — заперечив даос. — Який я святий?

Саме цієї миті на дереві неподалік заспівав чорноквітник.

— Про що він співає? — спитали селяни.

— А ось про що:

Шостого народили, Шостого народили,

А чотирнадцятого та шістнадцятого Будуть ховати!

Мені здається, що в тому дворі народилися двійнята. Сьогодні у нас десяте число. Не мине й п'яти-шести днів. як обоє помруть.

Розпитали людей: справді, два хлопчики. А потім вони повмирали саме тоді, як напророчив чернець.

Начальник повіту, почувши про цей дивовижний хист даоса, запросив його до себе в гості. В цей час через двір проходили качки. Зрадівши нагоді, начальник запитав ченця, про що вони крячуть. Той відповів:

— Ваша вельможність, у вас у внутрішніх покоях, певно, сварка розгорілась, бо качки кажуть:

Ках! Ках! Ках!

Ти завжди до нього липнеш!

Ні, це ти липнеш!

Начальник пройнявся глибокою повагою до ченця. Адже його дружина та наложниця безперестанку лупцювали одна одну. Рятуючись від їхньої оглушливої лайки, він саме недавно вискочив звідти.

Повітовий начальник залишив даоса при своїй канцелярії і ставився до нього з великою повагою і привітністю.

Чернець час від часу прислухався до пташиного співу і нерідко вдало його розгадував. Був він чоловіком простим, некультурним і ніколи не добирав висловів, завжди казав те, що думав, ні на кого не зважаючи. А начальник був страшенно зажерливий, і всі речі, які йому підносили як хабарі, міняв на гроші. Сиділи вони якось з даосом на подвір'ї, і повз них знову проходили качки. Начальник звернувся до ченця з тим самим питанням. Той відповів:

— Цього разу птахи кажуть інше. Тепер вони стали вашими рахівниками!

— І що ж вони рахують?

— А ось що:

Свічок з воску — сто вісім,

Перлин — тисяча вісім.

Начальник зніяковів. Даос помітив це і попросив дозволу піти, але той не схотів його відпускати.

За кілька днів начальник запросив гостей. Раптом закувала зозуля. Гості почали розпитувати даоса.

— Зозуля сказала, — відповів той, — «Втратить місце — піде звідси».

Присутні від несподіванки зблідли та так і позаклякали на місці.

Начальник скипів від гніву і одразу ж прогнав даоса.

Однак минуло небагато часу, і начальника за користолюбство справді прогнали.

Гай-гай! А попереджав же святий чоловік! Та одурманений своєю владою начальник не зрозумів перестороги і не отямився вчасно!