Ченці-чудотворці

ВОЛОХАТА ЛИСИЦЯ

Селянинові Ма Тяньжуну було років за двадцять, коли в нього померла дружина. А про нове одруження і мріяти не міг, бо був бідний.

Вийшов він якось у поле, щоб прополоти свої посіви, коли ж бачить: по грядках, не зважаючи ні на стежки, ні на межі, прямує якась молода гарно вдягнена жінка. Ставна собою, рум'янощока, хоч на обличчя й не дуже красива. Ма подумав, що вона, певно, заблукала. Озирнувся довкола — в полі ні душі. Одразу ж підбіг до неї і, жартуючи, почав залицятися. У відповідь жінка лише всміхалась. Ма закортіло пізнати з нею найбільшу втіху.

— Хіба в полі серед білого дня можна таке робити? — зупинила вона його. — Ви краще біжіть додому, замкніть двері, щоб ніхто не прийшов, і чекайте на мене. Як стемніє, я прийду.

Ма не повірив, але жінка заприсяглася. Тоді він детально розповів їй, де його будинок і як туди дістатись. Жінка пішла, а коли споночіло, вона справді з'явилась, і обоє з радістю втішались одне одним.

Ма відчув якусь особливу ніжність її шкіри. Присвітив каганцем, справді — шкіра рожева й тоненька, немов у маляти, а все тіло вкрите тонким волоссям. Ма дуже здивувався. «А що, як це лисиця-перевертень?» — подумав він і почав, ніби жартома, розпитувати жінку, а вона й не крилася, зізналася чесно.

— Якщо вже ти чарівниця, — сказав Ма, — то тобі легко зробити все, про що б тебе не попросили. Оскільки я удостоєний честі так близько пригорнутися до тебе, то невже ти не зглянешся на мою бідність і не порятуєш кількома ланами?

Жінка пообіцяла. Наступної ночі вона прийшла знову. Ма почав вимагати грошей, а та вдала, що дуже заклопотана, і сказала:

— А про гроші я й забула!

Вранці, коли вона зібралася йти, Ма нагадав їй про гроші. І наступної ночі спитав:

— А те, що я просив, мабуть, знову забула?

Жінка засміялась і попросила трохи зачекати. Через кілька днів Ма знову почав надокучати їй, і жінка, сміючись, витягла з рукава два срібних зливки, вартістю п'ять-шість ланів. Краї зливків були трохи підняті, а по них — тонкий візерунок. Хоч би й не хотів, а залюбуєшся. Не тямлячи себе від радості, Ма схопив гроші і миттю заховав їх у скриню на самісіньке дно.

Десь через півроку, коли треба було за щось заплатити, він дістав зливки і комусь їх показав.

— Так це ж олово! — сказали йому.

Ма не повірив, попробував на зуб і відкусив невеликий шматочок металу... Від несподіванки він зовсім розгубився, вхопив обидва зливки й кинувся додому. Дочекався ночі, коли прийшла жінка, і почав її лаяти на всі заставки.

— Така вже доля ваша, — засміялась у відповідь жінка. — Бачите, справжнє срібло не для вас, ви йому ради не зумієте дати. Був час, потішилися трохи — і цього досить.

— Колись я чув, — уїдливо докинув Ма, — ніби всі лисиці-перевертні найперші красуні. А тепер упевнився, що все це брехня!

— А це залежить від того, перед ким з'являємося ми в людській подобі, — відповіла йому лисиця. — Вам не випало щастя навіть на один лан срібла, то чи гідні ви красуні, від одного погляду якої падають соколи з неба і риба пірнає на дно? З такою брутальною личиною, як оце зараз у мене, я, звичайно, не до пари кому-небудь благородному, але коли порівняти мене з якоюсь горбатою чи довгоногою, то я найперша красуня.

Минуло ще кілька місяців, і раптом вона подарувала Ма три лани.

— Ви не раз вимагали в мене грошей, — сказала йому лисиця, — однак я тоді вважала, що долею вам не призначено їх мати. Але тепер настав час, і скоро до вас прийде сваха. Тож дозвольте піднести вам ці гроші, щоб ви нарешті розжилися на дружину. Можете вважати, що це мій подарунок на прощання.

Ма запевнив її, що в нього й думки не було про одруження, однак жінка стояла на своєму:

— Є думка чи немає, але сваха через день-два неодмінно тут буде.

Ма поцікавився, а чи ж гарна та дівчина, яку за його свататимуть.

— Вам хотілося найпершу красуню мати, — відповіла лисиця, — що ж, буде красуня!

— Не смію сподіватись на таке щастя, — зашарівся Ма. — До того ж хіба за три лани купиш дружину?

— А це вже не ваш клопіт. Місячний Дід[*] уже давно визначив вам дружину, й нічого тут не вдієш. Все буде так, як він прорік, — мовила лисиця.

Ма спитав її також, чому вона завела мову про прощання.

— Ходити до вас темними ночами, — відповіла вона, — радості мало. Більше так тривати не може. І коли тепер, як співають у пісні, «милий сам знайде дружину», мені нічого тут робити.

На світанку вона пішла, залишивши йому якийсь жовтий порошок та попередивши:

— Боюся, коли б ви не захворіли після розлуки зі мною. Вип'єте ці ліки — і вам покращає.

Наступного дня до Ма справді прийшла сваха. Він одразу ж почав розпитувати про наречену, яку йому пропонують. Сваха відповіла, що так собі: не красуня, але й не потворна. Поцікавився також, скільки коштуватиме йому це одруження. Виявилося: чотири чи п'ять ланів. Проти такої ціни Ма не заперечував, але поставив лише одну вимогу: хоч раз поглянути на свою наречену до одруження. Сваха висловила сумнів, чи згодиться на це дівчина з порядної родини. Зійшлися на тому, що вирішили йти разом у село, де жила наречена, а там уже діяти залежно від того, як складуться обставини.

Коли підійшли до села, сваха побігла вперед, звелівши йому почекати її на околиці. Пройшло немало часу, поки вона нарешті вернулася і сказала:

— Все гаразд. На одному дворі з нею живуть мої родичі. Я зараз була там і бачила, як ваша наречена сидить у них у кімнаті. Ходімо мерщій туди. Ви прикинетесь, що шукаєте когось з моїх родичів, і зблизька роздивитесь її.

Ма подався слідом за свахою і в кімнаті угледів дівчину, яка напівлежала в діжку, бо їй саме чухали спину. Ма стрімко пройшов мимо, окинувши її побіжним поглядом: вона й справді була така, як розповідала сваха. Коли зайшла мова про витрати на шлюбну церемонію, то особливих вимог йому не ставили, а попросили лан чи два на весільне плаття для молодої. Ма був радий, що все так дешево обійшлося, і розплатився також зі свахою та писарем за те, що той написав шлюбне свідоцтво. Загалом вийшло рівно три лани.

Нарешті вибрали щасливий день, коли молода мала переступити поріг його дому. Як тільки її ввели до кімнати, Ма відразу побачив, що у неї випирають горби на грудях та спині, а шия зморщена, мов у черепахи. Подивився на ноги — замість лотосових човників[15] величезні черевики. Тільки тепер Ма зрозумів, що мала на увазі лисиця, коли вела з ним ті розмови.

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:

«Це залежить від того, перед ким з'являємося ми в людській подобі», — здається так відповіла лисиця на спробу Ма поглузувати з неї і цим усе пояснила. Її словам про людське щастя чи гірку долю, мабуть, слід вірити. Я завжди був певен, якщо твої предки протягом кількох поколінь не відзначались благородством, то нема чого тобі розраховувати ні на почесті, ні на високий сан. Якщо ж сам ти не привчиш своїх дітей бути благородними з людьми, то не бачити їм красивих дружин. Ті, хто вірить у те, що в світі нічого не буває без причини, сподіваюся, не вважатимуть мої міркування за туманності Небесної Ріки.