Ченці-чудотворці

БРИДКА ЛИСИЦЯ

Студент Му із міста Чанша був такий бідний, що не мав навіть грошей купити собі на зиму теплий одяг. Одного вечора, коли він зажурено сидів у кімнаті, до нього зайшла якась жінка у розкішному вбранні, але сама була темнолика і бридка. Зайшла і, привітно всміхнувшись, поцікавилась:

— Вам не холодно?

Му здригнувся від несподіванки і спитав, хто вона така.

— Я лисиця-чарівниця, — відповіла жінка. — Побачила, що ви сидите отакий сумний та зажурений, і шкода мені вас стало. Чому б, думаю, нам не зігріти вашу непривітну постіль удвох?

Студент взагалі боявся лисиць-перевертнів, а коли побачив, яка огидна личина у цієї непроханої гості, накинувся на неї з лайкою. Тоді жінка поклала перед ним на стіл срібний зливок і сказала:

— Якщо ви будете зі мною ніжні та ласкаві, подарую його вам.

Студент зрадів такому щастю і згодився. На ліжку у нього не було ні матраца, ні простирадла, тому жінка заслала його своїм халатом. А коли почало світати, вона встала і звеліла студентові придбати за те срібло, що вона йому залишає, доброго шовку та вати і зробити з них постіль, а на решту купити собі теплий одяг та харчі.

— Якщо ми зуміємо й надалі підтримувати нашу дружбу, то бідувати вам більше не доведеться! — сказала жінка й пішла.

Про пригоду, що сталася з ним тієї ночі, студент одразу ж розповів своїй дружині. Та теж зраділа. Не гаючи часу, вона побігла на базар, купила там краму і пошила все, що було звелено. Вночі жінка прийшла знову, побачила, що є нова постіль, і з задоволенням мовила:

— Нічого не скажеш, працьовита у вас хазяйка! — і залишила йому в нагороду срібла.

Відтоді вона приходила до студента щоночі, а вранці, коли йшла, неодмінно давала гроші. Так тривало понад рік. За цей час студент розбагатів, а вся його родина вбралася у шовкову одіж, почала жити не гірше від деяких заможних сімей. А жінка тим часом після кожних своїх відвідин залишала все менше й менше грошей в нагороду. Студент відчував, що вона йому вкрай остогиділа. Він покликав знахаря і попросив написати на дверях заклинання проти нечистої сили. Прийшовши вночі, жінка побачила напис, вчепилася в папір зубами, пошматувала його на дрібні клапті, порозкидала їх в усі боки, увійшла після цього до кімнати і, тикаючи в студента пальцем, почала дорікати:

— Отак ви дякуєте за моє добро! Гаразд! Але не сподівайтесь, що це вам так просто минеться. Якщо я вам обридла, то сама піду від вас. Тільки зважте: оскільки наша дружба на цьому кінчається, то доведеться вам розлучитись також і з усім тим, що ви від мене мали. — Ледь стримуючи гнів, вона пішла.

Наполоханий такими погрозами студент побіг до знахаря знову. Той невдовзі прийшов і заходився лаштувати заклинальний вівтар. Та не встиг він порозставляти на ньому своє причандалля, як раптом повалився на землю і все його обличчя заюшилося кров'ю. Глянули, а у нього вухо відрізане. Всі присутні полякались і розбіглися хто куди. Знахар теж скочив на ноги, закрив рану рукою й кинувся з кімнати. А в будинку почало діятись щось страшне: звідкись падало каміння, вилітали віконні рами, тріщали двері, сипалося на підлогу череп'я побитого посуду. За кілька хвилин все було потрощене вщент. Студент з переляку сховався під ліжко, зіщулився і лежав там, увесь тремтячи від жаху. Коли ж бачить, заходить до кімнати та жінка, а на руках у неї якась тварючка з котячою головою і собачим хвостом. Піднесла вона її до ліжка і давай нацьковувати на студента:

— Гей, хапай цього негідника за ногу!

Тварючка відразу ж вчепилася зубами студентові в черевик і почала його гризти. Бідолаха заціпенів від страху. Пробував було сховати ногу під себе, але вона задерев'яніла. Тварючка тим часом уже добралася до його пальців, чулося, як тріщать кістки. Від нестерпного болю студент заволав не своїм голосом, благаючи пощади.

— Негайно віддай мені золото та перли, — зажадала жінка. — І щоб нічогісінько не приховав.

Студент пообіцяв зробити все, що вона накаже. Жінка гримнула на свою тварючку, і та перестала його гризти. Однак студент ніяк не міг вибратись з-під ліжка, тому він лише казав, де й що заховано, а жінка шукала сама. Незабаром у її руках опинилися і перли, і дорогий одяг, і коштовні прикраси, і, крім того, ще понад дві сотні лан грішми, їй здалося, що цього замало, і вона знову почала нацьковувати на студента свою тварючку. Студент слізно молив зжалитися над ним.

Тоді жінка дала йому десять днів відстрочки при умові, що за цей час він виплатять їй шістсот лан. Студент згодився.

Потім вона взяла на руки свою тварючку і пішла. Домашні ще не скоро почали сходитись до кімнати. Вони витягли студента з-під ліжка: з ноги у нього цебеніла кров, — виявляється, аж два пальці було відгризено. Оглянули будинок — все багатство немов корова язиком злизала. Залишилася тільки стара дірява ковдра, якою й укутали студента, поклавши його на ліжко. Боячись, що через десять днів жінка прийде знову, домашні попродали всіх своїх служників і все майно, аби тільки зібрати необхідну суму. Жінка справді з'явилась у призначений день їй вручили гроші, і вона одразу ж пішла, не сказавши ні слова. На цьому її відвідини припинились.

А рана на нозі у студента загоїлася нескоро, минуло майже півроку наполегливого лікування, перш ніж він оклигав. Тепер студент знову був голий і босий, як і раніше.

А лисиця тим часом перебралась у сусіднє село до якогось Юя, бідного селянина, що загруз у злиднях по самі вуха. Та минуло три роки, і він за цей час устиг розрахуватись з усіма боргами й податками, придбав кілька будинків, почав одягатись у дороге вбрання. Правда, добра половина його одягу належала колись студентові. Той все це бачив і знав, але не наважувався навіть спитати.

Одного разу студент випадково зустрів на дорозі ту ж саму жінку. Помітивши її ще здаля, він опустився край дороги навколішки і стояв доти, доки вона не підійшла. Жінка мовчки загорнула у простенького носовичка п'ять чи шість лан і кинула йому, а потім повернулася й пішла далі.

Невдовзі Юй помер, а жінка інколи все ще заходила до нього додому. І після кожних її відвідин поступово зникали коштовні речі та батьківський одяг. Син Юя побачив якось, що вона прийшла знову, низько вклонився їй і сказав:

— Оскільки наш батько помер, то ми, його діти, тепер ніби стали вашими дітьми. Нехай ви не хочете допомагати нам, але як ви можете допустити, щоб ми розорились?

Жінка миттю вискочила на вулицю, і більше її не бачили.