Ченці-чудотворці

ПЕРЕРОДЖЕННЯ СЯОСЕ

У будинку Цзяня, що жив у Вейнані й служив секретарем в одному з міністерств, завелась нечиста сила, яка не давала мешканцям спокою. Через це він забрав сім'ю і переїхав звідти, а дома залишив одного тільки сторожа. Невдовзі той помер. Ставили замість нього ще кількох чоловіків, але всіх їх чекала та сама доля. Тоді Цзянь занедбав свій будинок остаточно.

В тій же місцевості проживав студент Тао Вансань — юнак сміливий і щирий, але часом нестриманий. Він любив спілкуватися з повіями, та коли закінчувалося вино, одразу ж випроваджував їх. Друзі часом навмисне посилали йому дівчаток, яких він з веселою усмішкою приймав у себе, однак міг цілу ніч пробути в їхньому товаристві, так і не доторкнувшись до котроїсь з них.

Одного разу Тао прийшов до секретаря в гості й вирішив там заночувати. Вночі до нього пробралася служниця, але він рішуче прогнав її геть, і секретар після цього став ще більше поважати студента.

Жив Тао дуже бідно. У невеликій хатці, окрім нього, мешкали й родичі покійної дружини. Літньої жаркої пори в кімнатах була така задуха, що якось Тао не витримав і попросив секретаря, щоб той дозволив йому тимчасово оселитися в покинутому будинку. Та оскільки там завелися привиди, секретар відмовив йому. Тоді студент написав трактат, в якому доводив, що нечистої сили взагалі не існує, відніс секретареві і сказав:

— А що вони зі мною зроблять, ті ваші привиди?

Зваживши на його наполегливе прохання, секретар погодився. Студент прийшов у будинок, прибрав у вітальні та кабінеті, а коли почало вечоріти, приніс туди свої книжки. Поки ходив за іншими речами, книжки кудись зникли. Вкрай здивований, він ліг горілиць на ліжко, затамував дух і став дивитися, що ж буде далі.

Минуло принаймні з чверть години, як почулися кроки. Тао злегка розтулив повіки, бачить: із сусідньої кімнати вийшли дві дівчини і поклали на стіл зниклі книжки. Одній дівчині було років з двадцять, а другій, мабуть, не більше сімнадцяти-вісімнадцяти, і обидві — писані красуні.

Підійшовши до ліжка, на якому лежав студент, вони нерішуче зупинились і тихенько підсміювалися, позираючи одна на одну. Студент не ворушився. Тоді старша задерла ногу і штовхнула його в живіт, а молодша, затиснувши собі рота рукою, лише тихо хихотіла. Студент відчув, як у нього схвильовано забилося серце: мабуть, від спокуси не втриматись. Він квапливо зосередився на чомусь серйозному і вже не звертав на дівчат уваги. Тоді старша почала лівою рукою смикати його за вуса, а правою злегка ляпати по щоці. Молодша вже заливалася від сміху. Студент рвучко підхопився з ліжка і закричав:

— Та як ти смієш, чортяче поріддя, чіпати мене?

Обидві дівчини миттю втекли.

Боячись, що такі знущання доведеться терпіти до самого ранку, студент хотів було перебратися назад, додому, та згодом йому стало соромно, що не дотримається свого слова, засвітив каганця і почав читати. В темних закутках кімнати весь час метлялися невиразні тіні, але він знову ж таки не звертав на них уваги.

Десь близько опівночі він запалив свічку і ліг спати. Та тільки заплющив очі, як відчув, що йому в ніс застромили якусь тонку стеблину. В ніздрі нестерпно засвербіло, і він голосно чхнув. З темного кутка почувся стриманий сміх.

Не зронивши й слова, студент прикинувся, ніби спить, і завмер. За кілька хвилин він побачив, що молодша дівчина взяла паперову стрічку, скрутила її тоненькою довгою трубочкою і підходить до нього, то переставляючи ноги, мов лелека, то завмираючи, як чапля.

Студент несподівано схопився з ліжка і закричав на неї. Дівчина одразу ж зникла з очей. Коли він улігся знову і хотів уже задрімати, йому почали лоскотати у вусі. Знущання тривали майже до самого ранку. Лише після того, як проспівали півні, в кімнаті запала тиша і студент заснув.

Вдень у будинку було все спокійно, та коли сонце зайшло, привиди з'явилися знову. Студент подумав, що заснути йому все одно не вдасться, тому вирішив спершу приготувати вечерю, щоб потім без турбот просидіти за своїми заняттями до самого ранку. Коли нарешті відкрив книжку, старша обережно підійшла до столу, сперлась на нього ліктями і стала стежити, як студент читає. Потім затулила долонею сторінку. Тао розсердивсь і замахнувся на неї, але дівчину мов вітром здуло.

За хвилину вона знову почала йому надокучати. Студент поклав руку на книжку і читав далі. Тоді менша підкралася до нього ззаду і затулила йому долонями очі. Потім відскочила вбік і весело засміялась.

— Стривайте ви, чортячі голови! Як тільки зловлю котру-небудь, одразу порішу! — вигукнув студент.

Але дівчата не злякалися його погроз. Тоді, переводячи розмову на жарт, він додав:

— Нічого у вас не вийде, навіть якщо поведете мене до спальні, щоб там спокусити. Отож краще дайте мені спокій.

Дівчата засміялись, а тоді пішли на кухню, настругали там трісок на розтопку і промили рис, щоб приготувати страву студенту. Він подивився на них і похвалив:

— Так би й давно, а то бігали тут та підстрибували!

Рис невдовзі був готовий. Дівчата кинулись навперебій розставляти на столі миски, розкладати палички та інше.

— Щиро зворушений такою турботою, — сказав студент. — Не знаю, як вам і дякувати.

Дівчата засміялись.

— Воно-то так, — жартома мовила одна з них, — але до нашої каші трутизна домішана.

— Послухайте, — став благати студент, — адже я не зробив вам нічого поганого, за що слід було б мене ненавидіти. Чому ж ви так зі мною поводитесь?

Повечерявши, дівчата поприбирали посуд, а студент дивився на них і тільки радів. З часом такі вечері у них стали звичкою, та й стосунки поволі налагодились. Тепер Тао сидів за столом поруч з дівчатами і вів з ними задушевні розмови.

Одного разу він поцікавився, як їх звати.

— Мене, — відповіла старша, — звати Цюжун[33], прізвище моє Цяо. А її — Сяосе[34], вона з роду Юанів.

— Звідки ж ви? — не вгавав студент.

— Дивак якийсь, — засміялася Сяосе. — Зачіпати боїтесь, а розпитуєте так, немов женитися на нас хочете.

— Ось що, — сказав студент, прибравши поважного вигляду. — Коли я бачу перед собою чарівну істоту, то хіба можу бути байдужим до неї і не відчувати радості? Проте якщо дух з потойбічного світу почне втручатися в людські стосунки, то людину неодмінно чекає загибель. Отож кому не подобається зі мною жити, нехай собі йде, а кому подобається, то житимемо й далі тихо та мирно. Якщо я вам не до душі, то чого вам, таким красуням, ганьбити себе? А як до душі, то навіщо вам, скажіть мені щиро, прагнути смерті якогось там непутящого студента?

Дівчата перезирнулись між собою і враз посерйознішали. Відтоді вони вже менше дошкуляли йому своїми жартами та глузуванням. А все ж таки час від часу вони стромляли руки собі за пазуху або скидали з себе одяг і кидали його на підлогу, однак студент не звертав на це уваги і більше вже не дивувався.

Одного разу він переписував щось із книжки, але не закінчив і вийшов з кімнати. А коли повернувся, то побачив, що Сяосе нахилилася над столом і, тримаючи в руці пензлика, дописувала текст. Побачивши студента, дівчина поклала пензлика і всміхнулась.

Тао підійшов до столу, глянув: хоч ієрогліфи написані невправною рукою, але рядочки витримані з великою старанністю. Студент похвалив Сяосе.

— Ти, моя люба, дуже здібна, — сказав він. — Коли маєш бажання, то я ладен тебе вчити!

Обнявши дівчину, він поклав свою руку поверх її руки і став показувати, як треба писати. В цей час до кімнати увійшла Цюжун. Побачивши таку картину, вона враз змінилася на обличчі, певно, від ревнощів.

— Мене батько змалку вчив писати, — радісно посміхнулася Сяосе. — Та це було так давно, що здається мені сном!

Цюжун мовчала. Студент, здогадуючись, що зараз діється у неї на душі, прикинувся, ніби нічого не помічає, обхопив її за стан, дав пензлика і сказав:

— А тепер подивлюся на твою роботу.

Коли з його допомогою вона написала кілька ієрогліфів, студент підвівся і вигукнув:

— Цюжун, люба, таж у тебе чудовий почерк!

Дівчина повеселішала.

Тоді він дав їм по смужці паперу — наказав переписувати ієрогліфи, а сам узяв окремого каганця і заглибився в книгу, радіючи з того, що у кожної є тепер своє заняття, отже, приставати до нього вони не будуть.

Закінчивши писати, дівчата чемно поставали біля столу і уважно слухали студентові зауваження. Цюжун, яка досі ніколи в житті не тримала в руках пензлика, намазюкала таке, що страшно було й глянути. А коли студент порівняв обидві роботи, вона зрозуміла, що їй важко змагатися з Сяосе, — і засмутилась. Однак він підбадьорив її, мовляв, для початку годиться, і обличчя в неї проясніло.

З тих пір дівчата почали ставитися до Тао, як до свого вчителя. Коли він сидів, вони чухали йому спину, а коли лягав спати, розтирали йому ноги. І вже більше не кепкували, а, навпаки, кожна намагалась у всьому догодити йому.

Десь через місяць Сяосе вже писала дуже гарно і майже без помилок. Тао похвалив її за це і помітив, що в Цюжун ураз зіпсувався настрій, а на очах заблищали сльози. Студент довго утішав її, поки вона нарешті заспокоїлась.

Після того, як дівчата оволоділи основами письма, він почав учити їх працювати над текстом. Виявилося, що обидві дуже кмітливі, мають гострий розум. Варто було один раз їм пояснити, і вони вже більше не перепитували. Намагаючись у всьому наслідувати студента, дівчата нерідко засиджувались над книгами аж до світанку.

Сяосе привела ще й свого брата, Третього, який попросив у студента дозволу також стати його учнем. Хлопцеві було років п'ятнадцять чи шістнадцять: його обличчя світилося особливою чарівністю. З нагоди їхнього знайомства він подарував студентові золотий гачок «чого забажаєш»[*]. Тао звелів йому вчитись по тій самій книжці, яку опановувала Цюжун. І тепер в кімнаті без упину лунало обридливе, монотонне наспівування[*]. Таким чином студент влаштував, так би мовити, школу для нечистої сили.

Секретар зрадів, коли дізнався про це, похвалив студента і став регулярно надсилати йому платню.

Так минуло кілька місяців. Цюжун та Третій за цей час навчилися складати вірші, і тоді всі гуртом уголос читали їх. Сяосе потай просила студента не вчити Цюжун цьому мистецтву, а та умовляла його не вчити Сяосе. Студент обіцяв послухатися ту й другу, але поки що не припиняв з ними занять.

Та ось настав час, коли йому треба було їхати на екзамен. Дівчата проводжали Тао, заливаючись слізьми, а Третій сказав:

— Я б на вашому місці цього разу утримався від поїздки, послався б на хворобу, чи що. Боюся, коли б з вами лиха не трапилось!

Однак студент вирішив, що ганебно вигадувати усілякі відмовки і все-таки поїхав.

Слід зауважити, що він полюбляв висміювати в своїх віршах різні вади в житті, чим і розгнівав одного з місцевих вельмож, який тепер тільки й мріяв про те, як би помститися студентові. Дізнавшись про екзамени, він дав хабара інспекторові, і той звинуватив Тао в порушенні екзаменаційних правил. Бідолаху затримали і посадили до в'язниці. Гроші, які він узяв собі на прожиття, швидко закінчилися, і йому довелося просити милостиню у злочинців, що сиділи разом з ним. Студент майже втратив надію на порятунок, аж раптом, ніби з подихом вітру, з'явилася Цюжун. Вона нагодувала його, сіла поруч і крізь сльози мовила:

— Адже Третій застерігав вас, що біда може статись, і, як бачите, не помилився. Він сьогодні прийшов сюди разом зі мною. Подався в управу шукати справедливості.

Вона сказала ще кілька слів і зникла так само непомітно, як і з'явилася.

Через день Третій перестрів начальника управи на вулиці і голосно висловив йому своє обурення. Начальник обіцяв розібратись, і Цюжун прибігла у в'язницю, щоб розповісти це студентові. Потім пішла довідатись про наслідки, і три дні від неї не було ні слуху, ні вістки. Студент тепер не знаходив собі місця не лише від голоду, а й від нетерплячки, і кожен день здавався йому таким довгим, як рік.

Аж раптом зайшла Сяосе, насуплена, прибита горем.

— Коли Цюжун, — почала вона розповідати, — повертаючись додому, проходила повз храм Ченхуана, її схопив чорний суддя із західної галереї[*]. Він домагався, щоб вона стала його наложницею. Але Цюжун категорично відмовилась і от тепер сидить під вартою. Я дуже поспішала до вас, пробігла мало не п'ятдесят верст. Так стомилась, а тут, як на гріх, на північній околиці наскочила на терновий кущ і вколола собі ступню. Тепер болить уся нога. Мабуть, більше не зможу до вас прийти.

Вона показала йому ногу: на ступні запеклася густа, червона кров. Дівчина вийняла три лани срібла, віддала студенту і, накульгуючи, зникла.

Під час допиту в управі з'ясувалося, що Третій ніякий не родич студентові і тому не має підстав клопотати за нього. Суддя наказав відшмагати Третього батогом. Та коли юнака вивели на місце покарання, він ударився об землю і зник. Суддя був страшенно здивований таким чудом і уважно прочитав скаргу. Суть справи в ній була викладена сповненими скорботи і співчуття словами. Звелів привести на допит самого студента і поцікавився, хто такий цей Третій, але студент сказав, що не знає. Суддя переконався, що Тао ні в чому не винний, і відпустив його.

Студент прийшов додому, а там ні душі. Тільки десь аж на ранок придибала Сяосе.

— Нашого Третього, — мовила вона сумним голосом, — коли він був в управі, схопив дух присутствених місць[*] і під вартою відправив у царство пітьми[35]. Там Володар царства розібрався, що й до чого, відзначив благородство поведінки мого брата і звелів негайно йому народитися заново в сім'ї одного з багатіїв. А Цюжун все ще сидить під замком. Я написала скаргу Ченхуану, яку в храмі у мене прийняли, але до самого бога не пустили. Коли б ця скарга та десь не загубилась. Не знаю, що мені далі робити. Студент спаленів від гніву.

— Гей ви, паскудні старі чорти! — закричав він. — Та як ви смієте так поводитися з прохачами? Завтра ж піду, поскидаю на підлогу ваші глиняні подоби і вщент розтопчу. Не побоюсь і самому Ченхуану сказати, що чиновники в його канцелярії геть знахабніли, а він спить, мабуть, і нічого не бачить.

Гніваючись та сумуючи, вони сиділи одне перед одним і не помітили, що вже скоро п'ята година ранку. Раптом до кімнати, мов вихор, влетіла Цюжун. Дивуючись і радіючи, вони кинулись до неї і почали розпитувати.

Тихо схлипуючи, дівчина розповідала:

— Через вас, — повернулася вона до студента, — я стільки страху набралася, стільки страждань натерпілася! Суддя щодня приходив до мене і все погрожував то мечем, то палицями. А сьогодні вночі несподівано відпустив мене додому і сказав на прощання: «Я не замишляв проти тебе нічого поганого, просто ти подобаєшся мені... Але якщо ти не хочеш, то я, звичайно, не буду силувати і ганьбити тебе. Не забудь, коли твоя ласка, передати панові Тао моє прохання, щоб він мене не карав».

Почувши це, студент одразу повеселішав і навіть забажав переспати ніч разом з дівчатами.

— Сьогодні я ладен через вас і померти! — сказав вів.

— Ні, — майже одночасно вигукнули дівчата, — адже ви зробили для нас багато добра, навчивши, як треба на світі жити, і ми полюбили вас, то чи можемо допустити, щоб ви через нас загинули?

І нізащо не погодилися лягти з ним, хоч і горнулись до нього, схиляючи голови і припадаючи йому до плечей. Після всього пережитого за останній час, дівчата зовсім позбулися почуття ревності.

Через кілька днів студент випадково зустрів на дорозі даоського ченця, який, окинувши його поглядом, сказав, що в нього вселився бісівський дух. Студента це дуже здивувало, і він розповів ченцеві про своє життя.

— О, — мовив даос, — то це непогані біси. З ними не треба сваритись!

Він написав два талісмани і вручив їх Тао.

— Коли повернетесь додому, віддайте ці талісмани обом вашим бісам, нехай їм пощастить у житті! Якщо вони почують, що за ворітьми плаче жінка, то хай ковтають ці талісмани і біжать на вулицю. Та, котра прибіжить першою, може воскреснути.

Тао вклонився даосу, взяв талісмани, прийшов додому і передав їх дівчатам. А десь через місяць біля воріт справді почувся плач. Дівчата, випереджаючи одна одну, кинулися на вулицю. Але Сяосе так квапилась, що забула проковтнути свій талісман.

Вулицею тим часом проходила похоронна процесія. Цюжун підскочила прямо до труни і залізла в неї. А Сяосе не вдалося цього зробити. З гірким плачем вона повернулася назад.

Студент і собі вийшов подивитись. Виявляється, це ховали дочку відомого багатія Хао. І ось усі побачили, що в труну покійниці залізла якась дівчина. Не встигли присутні отямитися від подиву, як з труни почувся голос. Процесія зупинилася біля будинку студента, труну опустили на землю, подивилися, що там діється всередині, а дівчина раптом ожила. Люди стали в коло і чекали, що ж буде далі. Нараз покійниця підвелася і спитала про студента Тао.

Батьки на радощах кинулися до неї.

— Ні, я не ваша дочка, — сказала вона і розповіла, як все це сталося.

Старий Хао не повірив їй і вже хотів віднести додому, але дівчина не погодилась. Вона вилізла з труни і попрямувала до студента в кабінет. Там упала на ліжко і не бажала вставати.

Довелося старому визнати студента своїм зятем. Коли він пішов, Тао наблизився до ліжка, щоб поглянути на дівчину. Хоч і не схожа вона була на Цюжун, але вродою їй аж ніяк не поступалась. Отож студент невимовно зрадів, а дівчина тим часом почала розповідати йому про своє життя.

Раптом чують: хтось голосить. Виявляється, то Сяосе, сидячи в темному кутку, плаче. Пожалів її студент, узяв каганця, підійшов до неї і почав утішати найласкавішими словами, а вона все тужить, халат у неї на грудях вже промок від сліз. Удосвіта Сяосе пішла.

Вранці Хао прислав своїх служниць, які принесли придане нареченої та її вбрання, отож тепер Хао з студентом могли вже називати один одного зятем і тестем.

Увечері, як тільки студент зайшов до кімнати своєї нареченої, почулося голосіння — це знову тужила Сяосе. І так тривало шість чи сім ночей підряд. Обоє молодих не знали, куди подітись від цього болісного крику, тому й не могли завершити шлюбну церемонію поєднання чаш. Студент увесь час дуже хвилювався і не знав, як бути.

— Немає сумніву, — сказала Цюжун, — що наш даос — святий чарівник. Сходіть ще раз до нього і попросіть, можливо, він змилується над нами і придумає що-небудь.

Тао погодився, знайшов ченця, упав перед ним на коліна, низько вклонився і коротко про все повідав. Але той рішуче заявив, що безсилий хоч чим-небудь зарадити. Однак Тао благав далі.

— Дурноверхий ти студент, — засміявся чернець. — Хіба ж можна так надокучати людині? Та, видно, сама доля звела нас з тобою. Що ж, попробую зробити все, на що я тільки здатен.

І прийшов до студента додому. Тут він розпорядився, щоб йому відвели тиху кімнату і не тривожили ніякими питаннями. Замкнув за собою двері і просидів там більше десяти днів, жодного разу не попросивши ні їсти, ні пити. Потай зазирнули до кімнати: сидить із заплющеними очима і ніби спить.

Та ось одного ранку він піднявся із свого місця. І раптом до його кімнати, відкинувши занавіску на дверях, увійшла молоденька дівчина. У неї були ясні очі і білі блискучі зуби — її врода просто засліплювала.

— Цілу ніч добиралася до вас, — сказала вона, усміхнувшись, — і так стомилася, що оце б упала й заснула. Але ви мене так заплутали і тягнули до себе, що довелося пробігти усі сто верст, аж поки нарешті не дісталася до цього порядного дому.

Даос провів її до кімнати студента і передав із рук у руки.

Увечері прийшла Сяосе. Дівчина підхопилася з місця, кинулась їй назустріч, обняла і миттю злилася з нею в одну істоту, яка відразу ж впала на землю і заклякла.

Чернець вийшов із своєї кімнати; склавши руки, він попрощався з господарем і пішов собі геть. Студент вклонився йому і провів до воріт, а коли повернувся, дівчина вже опритомніла. Її підняли й поклали на ліжко. Вона скоро повеселішала, тільки увесь час скаржилась, що у неї болять ноги. Та через кілька днів вона вже встала з ліжка.

Невдовзі студент успішно склав екзамен і став «занесеним до списку»[36]. В одній групі з ним був і студент Цай Цзицзін, який зайшов до Тао в якійсь справі і побачив Сяосе, що саме поверталася від сусідів. Помітивши її ще здаля, він кинувся до неї. Дівчина на мить зупинилась від подиву, а потім побігла геть, обурена такою легковажністю гостя.

— Знаєте що? — звернувся Цай до Тао. — Хотів би поговорити з вами про одне діло, та не знаю, з чого почати... Коли б не налякати вас.

Тао з цікавістю почав розпитувати.

— Бачите, — відповів Цай, — три роки тому в мене померла молодша сестричка. А на третій день після смерті невідомо куди зникло її тіло. Ми й досі ніяк не можемо заспокоїтись. А щойно я побачив вашу дружину. Така схожість, що я прямо сам не свій.

— Моя благовірна, — засміявся Тао, — жінка проста і недалека, чи можна її порівняти з вашою сестрою? А втім, оскільки ми приятелюємо, то я не бачу нічого поганого в тому, якщо моя дружина з'явиться зараз перед нами.

З цими словами він пішов на жіночу половину, звелів Сяосе причепуритись і вийти до гостя. Цай був страшенно вражений.

— Я правду кажу — це моя сестра! — вигукнув він і заплакав.

Студент повідав йому всю історію. Цай повеселів.

— Ну, коли сестра моя таки не померла, я негайно їду додому, щоб утішити радісною звісткою батька та матір.

Через кілька днів він повернувся назад з усією сім'єю, і відтоді між Тао та ними встановилися родинні стосунки.

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:

Писану красуню, хоча б одну, не так часто зустрінеш у житті. А тут раптом аж двох пощастило запопасти! Та таке трапляється хіба що раз у тисячу ровів, і то з тим, хто не бігає за кожною спідницею.

А даос, мабуть, справді святий. Коли ж ні, то звідки у нього така чудодійна сила?