Ченці-чудотворці

ПРОРОЦТВО ПРО ХУ ЧЕТВЕРТУ

Чен Сяоси, що народився в місті Цзяньнань, змалку відзначався як своїми здібностями, так і вмінням писати твори. Його батьки померли дуже рано, не залишивши хлопцеві ніякого спадку. Вдома не було ні харчів, ні одягу, отож він, щоб якось прожити, найнявся писарем до пана Ху із Срібних Терас[*].

Одного разу хазяїн, надумавши перевірити здібності Чена, звелів йому написати твір на літературну тему і був у захваті від написаного.

— Ну, — вигукнув він, — цей хлопець недовго бідуватиме! Тепер можна його й женити!

Пан Ху мав трьох синів та чотирьох дочок. І майже всі вони ще змалечку були заручені з дітьми з вельможних родин. Залишалась тільки найменша, четверта донька, від наложниці, що рано померла. Дівчині вже було п'ятнадцять років, а про нареченого й досі не подбали, тому Ху вирішив віддати її заміж за Чена.

Над старим сміялись, дорікали йому, вважали диваком, що вижив з розуму, проте пан Ху не звертав на ці балачки ніякої уваги. Навпаки, він поселив Чена в окремому будинку і щедро наділив усім необхідним.

Сини Ху зневажали юнака й гребували сидіти з ним за одним столом. Служники та служниці, дивлячись на них, і собі не приховували своєї неприязні до Чена. Проте студент мовчки зносив образи та зневагу, він і не думав рівнятися з ними чи принижувати їхню гідність. Всі свої зусилля він спрямовував на заняття. Над ним глумилися, знущались, а Чен сидів собі над книгами, не піднімаючи голови. Молоді невігласи, щоб дошкулити йому, здіймали в кімнаті галас, били в барабани, тоді він брав книжки і йшов до дружини в спальню, де й продовжував своє заняття.

Коли Четверта ще не була засватана, якась чаклунка-ясновидиця, що по обличчю визначала майбутнє людини, чи буде вона знатною, чи нікчемою, оглянула всіх у домі і нікому нічого втішного не сказала, та як тільки до неї підійшла Четверта, вона одразу вигукнула:

— Оце справді шановна людина!

Після того, як старий Ху дав Ченові притулок, сестри Четвертої почали її дражнити, називаючи «шановною людиною». А вона завжди трималась так, ніби нічого не чує й нічого не розуміє. Невдовзі вже й прислуга називала її так само. Проте служниця Четвертої, на ім'я Гуєр, не могла стерпіти, щоб над її господинею потішалися; якось вона не стрималась і голосно мовила:

— Звідки нам знати? А може, мій пан і справді стане великим чиновником?

Друга сестра, зачувши це, уїдливо захихотіла;

— Та скоріше я собі очі повиколупую, ніж таке буде!

Гуєр зі злістю відповіла їй:

— Боюся, що, коли Чен виб'ється в люди, вам не захочеться позбавити себе очей!

Чжуньсянь, служниця Другої, стала заступатися за хазяйку:

— Якщо моїй панночці доведеться, як кажуть, «слово своє з'їсти», то я ладна замість неї віддати свої очі.

Гуєр скипіла від гніву і, ляснувши Чжуньсянь по долоні, промовила заклинання:

— То нехай же очі твої посліпнуть!

Друга сестра сприйняла ці слова як образу для себе і вдарила Гуєр. Служниця залементувала... Стара пані, з'ясувавши, з чого все почалося, тільки посміхнулась. Тоді Гуєр побігла скаржитися Четвертій, яка саме сиділа біля ткацького верстата. Не припиняючи роботи, вона спокійно вислухала скаргу служниці, але промовчала.

Настав день народження старого Ху. Всі зяті поприходили поздоровити тестя і понаносили повен двір всіляких подарунків. Старша невістка не проминула нагоди, щоб посміятись з Четвертої та з її чоловіка:

— Ну, а з чим ви прийшли, щоб побажати батькові довголіття?

— Та вони голодні роти свої на плечах принесли, ото й усе, — відповіла їй у тон друга невістка.

Четверта сприйняла все це зовсім спокійно. А присутні, помітивши, що вона поводить себе ніби недоумкувата й не реагує на їхні слова, почали ще дужче глузувати з неї. І лише одна Лі, найулюбленіша наложниця старого Ху і мати Третьої, ставилась до дівчини з незмінною увагою, співчувала їй і жаліла її.

— Послухай мене, дочко, — казала вона Третій, — наша Четверта тільки зовні здається простачкою, а насправді дуже розумна. Свого розуму перед людьми вона не показує, але всі ці дівчатка, самі того не відаючи, вже давно у неї в руках. Май на увазі й те, що Чен днями й ночами сидить над книгами; не може бути, щоб він довго пас задніх. Ти на інших не зважай, а живи з Четвертою у дружбі та злагоді, так щоб і опісля могла сміливо дивитись їй у вічі!

Отож Третя, коли приїжджала провідати батьків, ставилася і до сестри з великою повагою.

Тим часом Чен за протекцією старого Ху вступив до повітового училища. Наступного року мав приїхати інспектор по навчанню і провести екзамени, а тут, як на гріх, старий Ху несподівано помер. Тоді Чен, немовби він був рідним сином небіжчика, вбрався у жалобу і, звичайно, не міг узяти участі в екзаменах.

А коли нарешті він скинув її, то Четверта дала йому грошей і звеліла поквапитись, щоб попасти в додатковий список кандидатів, які мали складати екзамени.

— Сам розумієш, — сказала вона серйозно, — досі ти прожив тут стільки років і тебе не виганяли тому, що був живий мій батько. А тепер, я більше ніж певна, цьому настане кінець. От якщо ти з честю подолаєш усі перешкоди, то, можливо, знайдеш тут свій дім і тоді, коли повернешся назад.

На прощання пані Лі та її дочка, Третя, понадаровували Чену всяких речей, і він вирушив на екзамени, сповнений рішучості здобути перемогу. Минуло кілька днів, вивісили списки, але там його прізвища не значилось. Отже, всі сподівання були марними. Прикро вражений такими наслідками, Чен вирішив не повертатись додому. На щастя, у нього ще залишилося трохи грошей; він зібрав усі свої пожитки і поїхав до столиці.

Кілька його родичів з боку дружини на той час займали в столиці високі посади. Чень, боячись, щоб над ним не почали глузувати знову, поміняв своє ім'я, придумав нове місце народження і пішов найматися на службу до кого-небудь із великих чиновників. На нього звернув увагу і високо оцінив його знання вельможа Орхідеєвих Терас[*], Лі із Дунхаю. Він узяв Чена до себе в канцелярію, забезпечив коштами на прожиття і послав складати екзамени на цзюйженя. Чен один за одним успішно витримав усі екзамени і здобув звання кандидата Академії[*]. Після цього розповів Лі усю правду про себе. Той дав йому в борг тисячу ланів і, не гаючись, наказав одному із своїх службовців їхати в Цзяньнань, щоб підшукати там житло для Чена.

Старший син Ху, зубожівши після батькової смерті, став продавати свої найкращі будинки, і службовець скупив їх. Владнавши всі справи, він послав запряжену кіньми коляску по Четверту.

А за кілька днів перед цим сталася така подія.

Коли Чен витримав останній екзамен, радісну вістку про це приніс у дім Ху поштовий кур'єр, але в сім'ї, коли роздивились та з'ясували, що там написане зовсім інше ім'я, здійняли крик і вигнали гінця геть.

В родині Ху саме велись переговори про одруження третього сина; рідня зібралася у вітальні, щоб відсвяткувати прибуття нареченої. Були тут усі тітки та сестри, окрім однієї Четвертої, яку старша невістка навіть не запросила. Раптом вбігає якийсь чоловік і каже, що приніс для Четвертої листа від Чена. Брати взяли того листа, розпечатали, прочитали, перезирнулись між собою і змінились на обличчі. Тоді гості, які були на бенкеті, забажали, щоб Четверта вийшла до них, але сестри побоювались, що вона образилась і навряд чи погодиться. Та минуло трохи часу, і дівчина з'явилась у вітальні. Присутні одразу загомоніли, кинулися поздоровляти її, розпитували про здоров'я... Якщо вуха й слухали кого-небудь, то лише Четверту; якщо очі дивились на кого-небудь, то лише на Четверту; якщо вуста прославляли когось, то лише Четверту. А вона сиділа все така ж, як і завжди, серйозна, зосереджена, нікого не хвалячи й не попрікаючи. Родичі та гості, побачивши, що вона не пам'ятає зла, почали навперебій проголошувати тости за її здоров'я.

В самому розпалі веселощів за дверима раптом пролунав болісний крик і голосний плач. Кинулись до виходу, щоб дізнатися, що там сталось, і побачили Чжунсянь, яка з закривавленим обличчям бігла їм назустріч. На всі питання вона не відповідала, а тільки плакала. Друга гримнула на неї, і лише після цього дівчина промовила:

— Гуєр пристає до мене, вимагає, щоб я очі їй віддала. Якби я не втекла, вона б їх видряпала!

Друга спалахнула від сорому. На обличчі у неї виступив рясний піт — змішуючись з пудрою, він поволі стікав по щоках.

Четверта прибрала байдужого вигляду, а всі інші, хто сидів за столом, враз замовкли. За кілька хвилин гості стали прощатись.

Четверта підвелася теж, обсмикнула на собі одяг, вклонилася лише пані Лі та Третій, вийшла на вулицю, сіла в коляску і поїхала.

Брати та сестри тільки тепер збагнули, що покупцем усіх щойно проданих угідь та будинків був ніхто інший, як Чен.

Коли Четверта перебралася на недавно придбану садибу, то виявилося, що багато речей, які були там досі, безслідно зникли. Стара вдова та брати тепер намагались піддобритись до неї, пропонували їй своїх служників і служниць, різні речі, посуд, але Четверта від усього відмовлялась. Тільки коли пані Лі послала їй свою служницю, вона її взяла.

Не минуло і кількох днів, як повернувся додому і сам Чен. Насамперед він поїхав на могили предків. Коні, екіпажі, численна челядь сунули за ним слідом, мов хмара. Потім завітав у дім тестя, де виконав церемонію поклоніння перед труною Ху, а тоді зайшов з візитом до пані Лі. Поки сини небіжчика натягали на себе святковий одяг, він уже сів у свій екіпаж і поїхав.

Минуло вже кілька років, як помер старий Ху. Його нащадки увесь цей час тільки й знали, що цілими днями сварилися, ділячи майно та гроші, а про труну з тілом старого зовсім забули. Приміщення, де вона була тимчасово встановлена, протікало і руйнувалося, поступово перетворюючись, як сказав поет, «із розкішної кімнати в дике пустирище». Чену стало прикро, коли він побачив таке неподобство. Радитись з усіма цими панами він не став, а сам призначив день і влаштував похорони, як того вимагав обряд та звичаї. У день виносу тіла покійного з'їхалося стільки вельмож та знаменитостей, що сусіди тільки захоплено зітхали.

З тих пір збігло понад десять років. Чен успішно просувався по службі, дістаючи все нові й нові звання та чини. Односельці, коли у кого-небудь траплялась біда чи були якісь труднощі, звертались до нього, і він охоче допомагав усім, як тільки міг.

І от сталося так, що Ху Другий опинився у в'язниці; його звинувачували в причетності до вбивства. Прокурором у їхній області на той час був товариш Чена по навчанню, чоловік дуже принциповий і вимогливий. Старший із синів Ху попросив, щоб його тесть, цензор Ван, написав листа на захист арештованого, однак лист залишився без відповіді. Ху страшенно злякався, хотів було поїхати до молодшої сестри, щоб попросити в неї допомоги, але ніяк не міг зважитись.

Тоді він вирішив діяти не від власного імені, а повіз з собою листа від пані Лі. Прибувши до столиці, Ху не насмілився йти прямо до сестри, а дочекався, поки Чен поїде у палац; він сподівався, що Четверта згадає про свій родинний обов'язок і забуде про колишні образи.

Воротар доповів про нього. Назустріч вийшла стара служниця. Вона провела гостя до зали, принесла вина та закусок, але робила все це неохоче, ніби з якоюсь зневагою. Коли він нарешті попоїв, з'явилася Четверта, лагідно всміхаючись.

— Це ви, старший брате? — мовила сестра привітно. — У вас дома завжди стільки клопоту, а тут раптом не побоялись такої відстані і вибрали час, щоб удостоїти мене своїми відвідинами?

Старший брат упав перед нею ницьма і з плачем розповів, чому саме він прийшов сюди.

Четверта підняла його з підлоги.

— Старший брате, — засміялась вона, — адже ви чоловік твердої вдачі! Хіба можна так принижувати себе? Я — жінка, а чи бачили ви коли-небудь, щоб я плакала перед людьми?

Прочитавши листа від пані Лі, Четверта вела далі:

— Послухайте, у всіх моїх братів дружини, ну, прямо-таки феї-небожительки... Нехай кожна з них попросить батька чи старшого брата, і справа буде вирішена. Навіщо вам було їхати сюди, в таку далечінь?

Брат не знав, що й відповісти на це, а лише благав її про допомогу. Четверта насупила брови.

— Так он у чім річ, — вигукнула вона. — Я гадала, що ви не побоялися такої відстані, аби тільки провідати сестру! Та виходить, не до сестри ви їхали, а до знатної дами, — може, зжалиться над родичем і врятує його від суду за тяжкий злочин?

Вона сердито махнула рукавом і пішла до своїх покоїв.

Старий Ху, паліючи від сорому й гніву, вибіг на вулицю. А коли приїхав додому, то розповів про наслідки свого візиту всій рідні. Як старі, так і молоді, слухаючи його, з обуренням ганьбили Четверту. Навіть пані Лі і та сказала, що вона надто жорстока.

Через кілька днів Другого випустили з в'язниці, і він повернувся додому. Всі були страшенно раді і сміялися над Четвертою, казали, що обійшлося й без її допомоги. І саме в цей час служник доповів, що Четверта прислала гінця, який хоче бачити пані Лі. Запросили його до кімнати. Він дістав золото та срібло і сказав:

— Моя пані дуже квапилася, коли виряджала мене в дорогу, — все через справу Другого пана, — тому не встигла нічого відповісти на вашого листа. Замість листа вона дозволяє собі прислати вам ці скромні підношення.

Тільки тоді всі присутні зрозуміли, що Другого звільнили завдяки клопотанню Чена...

Минали дні, і родина Третьої почала бідніти. Чен підтримав її, приславши щедрі подарунки. Крім того, оскільки у Третьої не було сина, він запросив її до себе і шанував, як рідну матір.