Ченці-чудотворці

ПОКИ ВАРИЛАСЯ КАША

Кандидат другого ступеня Цзен із провінції Фуцзян здобув на екзаменах у Південному палаці столиці блискучу перемогу і з кількома приятелями-студентами, які теж щойно одержали звання, зібрався на прогулянку за місто. Зовсім випадково вони дізналися, що у монастирі Вайрочани[*] живе якийсь ворожбит, і от, посідавши на коней, друзі спочатку попрямували до монастиря погадати про своє майбутнє.

Діставшись до місця, вони зайшли в кімнату до ворожбита, вклонилися йому й посідали. Той, помітивши, який у них настрій, завів улесливу розмову. Цзен слухав його, помахуючи віялом та посміхаючись.

— Скажіть мені, — перебив він раптом ворожбита, — а чи не випадає мені часом носити коли-небудь вбрання першого міністра[*]?

Ворожбит миттю посерйознішав і відповів:

— Так, у період панування великого миру ви будете першим міністром аж цілих двадцять років.

Цзен дуже зрадів такому пророцтву і одразу ж запишався.

Тим часом почав накрапати дощ і Цзен разом з друзями завернув до найближчої чернечої келії, щоб перечекати негоду: там, на молитовному килимку, сидів лише якийсь старий монах із запалими очима та великим носом. Він навіть не глянув у бік прибульців, а ті, склавши руки на знак привітання, вклонилися йому, потім посідали на канапі і повели між собою розмову. Друзі поздоровляли Цзена зі званням першого міністра, а той, все більше сповнюючись радістю, відповідав їм:

— Коли мене призначать на цю посаду, то тебе, Чжане, я пошлю губернатором на південь; після цього повикликаю до себе двоюрідних братів і зроблю їх великими чиновниками та й про інших родичів подбаю. Тоді можна буде сміливо сказати, що моя заповітна мрія справдилась.

Друзі Цзена покотились від сміху. А дощ за дверима шумів усе дужче й дужче. Цзен відчув, як втома скувала йому тіло, і приліг на канапі.

Раптом бачить: підійшли до нього два імператорських секретарі і вручили йому підписаний імператором указ, в якому великий міністр і наставник Цзен запрошувався до участі у вирішенні важливих державних справ. Цзен з великою радістю поїхав у палац. Син неба покликав його до своїх покоїв, посадив навпроти себе і завів розмову. Говорили вони довго, і наприкінці імператор наказав, щоб усі чини, починаючи з третього класу й нижче, призначалися і звільнювалися з волі Цзена. Потім наділив його халатом з вигаптуваними на ньому драконом та пояском з яшмовою пряжкою, а також чудовим породистим скакуном. Цзен накинув на себе новий халат, низько вклонився імператорові і пішов.

А коли повернувся додому, то побачив не свій старий будинок, з якого недавно вирушив до палацу, а величну споруду з розмальованими колонами та різьбленими сволоками. І все це було зроблено надзвичайно гарно, з високою майстерністю. Цзен ніяк не міг збагнути, коли сталися ці пречудесні зміни.

Проте, вдавши, що йому байдуже, посмикав себе рукою за бороду і тихо гукнув, — у відповідь, мов грім, прокотився клич численних служників та почту. А невдовзі до його покоїв потяглися сановники всіх ступенів та рангів, даруючи йому всілякі заморські дивовижі. Низько схиляючись у поштивому вітанні, вони входили і виходили цілими шеренгами. Коли з'являлися міністри, він поспішав до них, як кажуть, «надівши капці задом наперед»[*]. Коли наставала черга їхніх помічників та секретарів, то цих він вітав легким поклоном та кількома словами. А тих, хто був ще на нижчому щаблі, зустрічав лише кивком голови.

Губернатор провінції Шаньсі прислав йому десять молодих співачок, гарних, ще не займаних дівчат. Дві з них були особливо вродливі, одну звали Няоняо, а другу — Сяньсянь, і дуже сподобалися Цзенові. Тепер майже щодня, прийнявши ванну, він ішов до своїх співачок і розважався з ними, слухаючи музику та пісні.

Якось Цзен пригадав, що коли він ще був нікому не відомим злидарем, то дуже часто звертався за допомогою та підтримкою до одного впливового в їхньому місті чиновника на ім'я Ван Цзилян, і той ніколи йому не відмовляв. Тепер Цзен уже піднявся, як кажуть, до «синіх хмар», а бідний Ван, мабуть, і досі сидить на тій самій посаді. Чому б не простягнути йому руки? І от якогось чудового ранку Цзен написав доповідну імператорові і рекомендував призначити Вана радником та контролером в одному з міністерств. Невдовзі вийшов імператорський указ — і Вана було призначено на нову посаду.

Потім йому спало на думку, що шталмейстер Го колись з відвертою неприязню позирав на нього. І от він викликав до себе цензора Люя та прокурора Чень Чана, висловив їм свою думку, і через день обидва чиновники вже подали імператорові доповідні, в яких звинуватили Го в злочинах. У відповідь надійшов указ про позбавлення Го чину та про звільнення його з посади. Таким чином, Цзенова прихильність до когось чи ненависть стали втілюватися в життя, і від цього він мав велике задоволення.

Одного разу, коли він виїхав за місто, якийсь п'яний чоловік ненароком штовхнув одного з його носіїв, що йшов попереду, несучи прапор. Цзен одразу ж наказав своїм людям зв'язати п'яного і передати столичному градоначальнику. Винуватця забили палицями до смерті.

Цзенові сусіди, що жили поруч чи мали суміжні ниви, боячись його авторитету, тепер віддавали йому і найкращі ділянки землі, і навіть власне майно. Відтоді своїм багатством Цзен не поступався навіть самому імператорові.

Невдовзі одна за одною померли його улюблені Няоняо і Сяньсянь. Цілими днями Цзен сумував, не знаходячи собі місця, і раптом пригадав, що кілька років тому він бачив у сусіда дуже гарну дочку і все хотів купити її собі в наложниці, але не міг цього зробити, тому що був бідним. Тепер же, коли йому так поталанило, чому б не здійснити і це своє бажання? Він послав кількох служників до сусіда, щоб вони силоміць вручили тому гроші за дочку. Через деякий час паланкін з дівчиною був уже на його подвір'ї. Подивився — а вона стала ще гарнішою, ніж тоді, коли він побачив її вперше. Міркуючи тепер над своїм життям, він дійшов висновку, що вже домігся всього того, про що колись міг тільки мріяти, і був страшенно задоволений.

Минув ще рік. Цзен став помічати, що придворні чиновники потай від нього про щось шепчуться, так ніби засуджують його поведінку. Але перед ним кожен з них стояв, як слухняний кінь, отож Цзен і далі ставився до своїх підлеглих з тою ж самою пихатістю та зарозумілістю, не звертаючи більше уваги на таємничі перешіптування.

Та ось вчений Бао, що служив у ревізійній палаті, подав імператорові доповідну, в якій йшлося приблизно про таке:

«З дозволу вашої величності хочу довести до вашого відома, що вшанований вами Цзен був колись звичайнісіньким п'яницею, картярем та волоцюгою. Та варто йому було мовити одне-єдине мудре слово, що привернуло увагу вашої величності, як ви одразу ж підняли його на вершину влади. З тих пір його батько ходить у пурпуровому вбранні, а син натягнув на себе яскраво-червоний халат першого чину. Доброзичливе ставлення і прихильність вашої величності до цього чоловіка досягли найвищої міри.

Однак він зовсім не думає про те, щоб, не шкодуючи здоров'я свого, а може й самого життя, хоч як-небудь віддячити вашій величності вірною службою за численні милості. Зовсім навпаки: він дав повну волю своїм забаганкам і став зловживати своєю владою та становищем. Вчинених ним злочинів, за кожен з яких слід було б скарати на смерть, не злічити, навіть якщо повисмикувати все волосся на його голові, волосина за волосиною. Та він навіть репутацію імператорського двору використовує як один із засобів для власної наживи і залежно від того, наскільки прибуткова та чи інша посада, вимагає відповідного хабара.

Зрозуміла річ, цивільні й військові чини стали в нього частими гостями, а він за свою протекцію призначає ціну так само, як це роблять дрібні крамарі на базарі, торгуючи своїми товарами. Тих, хто запобігав перед ним, улесливо зазирав йому до рота, було немало. Коли ж траплялось, що який-небудь благородний талановитий сановник або військовий чин відмовлялись йому лестити і в усьому догоджати, то їх чекала кара: одних — в залежності від провини — він знижував у посаді, інших — взагалі проганяв зі служби, знявши з них вбрання вченого і перетворивши у звичайних простолюдинів. Бувало, що підлеглі не хотіли приховувати його неподобств, тоді він втрачав усяку міру і влаштовував здавна відому історію про коня та оленя[*], засилаючи сміливців у місця, де, окрім вовчого та шакалячого виття, нічого не почуєш. Тепер його бояться всі чиновники при дворі вашої величності, тому ніхто не сміє явитись на ваші ясні очі, щоб розповісти всю правду.

Далі, він безжально пригнічує простий народ, обкладаючи його величезними податками і оббираючи до нитки, а також силою забираючи собі в наложниці гарних дівчаток з порядних родин. Смердюче повітря його злочинів та ядучі випари людської кривди затьмарили сонце на небосхилі!

Коли хто-небудь з його служників зайде в дім до будь-якого начальника, останній розпливається в улесливій посмішці. Досить одного Цзенового листа, щоб будь-який міністр чи губернатор, аби тільки догодити йому, порушив закон. Навіть діти його челядників чи найдальші родичі, якщо їм забагнеться, можуть сісти на казенних коней і мчати, мов вихор, у який завгодно кінець країни. А коли хтось з тамтешнього начальства загається й вчасно не подасть їм обіду чи вечері, як у повіті відразу ж свистять нагаї. Отже, він завдає великого лиха всьому народові і прагне перетворити чиновників у своїх рабів та прихвоснів. Де з'являється його свита, там навіть трава у полі не росте.

А сам Цзен, сподіваючись на ваше заступництво, не боїться ні блискавки, ні грому; він і не думає каятись у своїх гріхах. Коли ви, ваша імператорська величність, наказуєте йому прибути до палацу і доповісти про свої діяння, перед вами він стелиться повзучою травою, а від вас виходить, мов грізний змій. Не встигне він виїхати за двірцеві ворота, як у саду, позад його будинку, де на нього чекають ті, хто сподівається на підтримку, вже гримить музика, лунають пісні. І так у постійних забавах з жінками, у турботах про псів та скакунів минають дні і ночі його розпутного життя. Йому зовсім байдуже і до державних справ, і до життя народу. Де ще, в якій іншій країні світу, може бути такий перший міністр?

Як у столиці, так і по всій країні люди здивовані і охоплені жахом, а в їхніх серцях клекоче гнів. Якщо не вчинити над ним негайної розправи, відтявши йому сокирою голову, то все це призведе до страшного лиха: може статися те ж саме, що за часів Цао та Мана[*]!

Ваша величність, я не маю змоги спокійно жити на цьому світі, бо тремчу від страху і вдень, і вночі. Але, ризикуючи власним життям, я взяв на себе сміливість і виклав усе, як воно є насправді, сподіваючись, що це зрештою приверне вашу увагу. Падаю перед вами ницьма і слізно благаю вас звеліти, щоб відсікли голову цьому підступному лестуну і забрали в казну нажите нечесними засобами все його багатство. І небо тоді змінить свій гнів на милість, а на землі з великою полегкістю зітхнуть усі прості люди. Якщо ж буде доведено, що я звів на людину наклеп, то я ладен понести найтяжчу кару за свої слова».

Доповідна надійшла до імператора. Дізнавшись про це, Цзен увесь задрижав з переляку так, ніби наковтався крижаної води. Імператор, на його щастя, обійшовся з ним досить великодушно, залишив доповідну в себе, не давши їй ходу. Та невдовзі посипалися скарги від усіх цензорів та вищих сановників, в яких викривалися численні непорядні вчинки першого міністра. Від нього відвернулися навіть ті, хто ще зовсім недавно кланявся йому в ноги і величав батьком рідним.

Отож зрештою вийшов указ про те, щоб конфіскувати все його майно, а його самого вислати солдатом в далеку провінцію Юньнань[*]. Було направлено чиновника в Піньян; він мусив допитати Цзенового сина, який займав там посаду начальника округу.

Довідавшись про указ, перший міністр сповнився жахом. Незабаром у нього на подвір'ї з'явилося кілька десятків солдатів з шаблюками та списами. Вони вдерлися у внутрішні покої, зірвали з Цзена міністерський одяг та шапку, зв'язали його і разом з ним дружину. А тоді стали виносити з кімнат і складати на подвір'я його багатство: золото, срібло, гроші; сотні відер перлів, агатів та іншого коштовного каміння. Слідом за цим навитягували тьму-тьмущу всіляких речей, в тому числі найрізноманітніших занавісок, запинал, гардин і навіть дитячих пелюшок та жіночих черевиків. Цзен обводив поглядом все своє багатство, і серце його обливалося кров'ю.

А ще за мить солдат виволік на подвір'я молоденьку наложницю. Вся розпатлана, вона без упину жалібно плакала, а її гарне личко було дуже розгублене. У Цзена від жалю й гніву запалала душа, але він мусив приховувати свої почуття, тож не наважився й слова мовити на її захист.

Нарешті позакривали й позапечатували всі будівлі, комори та амбари, а потім наказали господарям забиратись геть. Приставлений до Цзена та його дружини охоронець смикнув за мотузок і повів їх з двору. Ковтаючи сльози, вони вирушили в далеку путь. Почали було просити, щоб їм дали хоч яку-небудь конячину та старенького візка, аби тільки не йти пішки, однак їм відмовили.

Верст через п'ять у дружини розболілись ноги, і вона вже ладна була впасти на землю, але Цзен подав їй руку, і так, підтримуючи одне одного, вони пройшли ще верст з п'ять, а може, й більше. Тепер уже й сам Цзен страшенно втомився...

Раптом перед ними постали високі гори, які своїми вершинами досягали до самого неба. Цзен з сумом подумав, що у нього з дружиною, певне, не вистачить сил подолати їх, і з очей у нещасного закапали сльози. Наглядач час від часу косо позирав у їхній бік і не дозволяв зупинятись хоча б на мить. Невдовзі Цзен помітив, що сонце вже схиляється до заходу, а пристановища, де б можна було заночувати, ніде не видно. Ледве переставляючи ноги, вони поволеньки плентались далі. Коли дійшли до середини гори, дружина знесилено опустилася на коліна і гірко заплакала. Цзен теж зупинився біля неї, щоб перевести дух, хоч наглядач і накинувся на них з лайкою.

Раптом десь неподалік залунали людські голоси — то зверху спускалася ватага розбійників, у кожного з них у руці був гострий ніж. Наглядач злякався і одразу ж утік, а Цзен упав на коліна і став благати, щоб вони зжалилися над ним, бо він такий бідний, такий нещасний, а його женуть в далекі краї на заслання. Розбійники, люто витріщивши очі, грізно кричали.

— Усі ми — прості люди, яких ти мало не позводив з білого світу, отож нам, негіднику, нічого не треба, окрім твоєї підлої голови.

Цзен спалахнув від гніву.

— Та чи знаєте ви, — вигукнув він, — що я хоч і учинив злочин, але все-таки був першим міністром? То як же ви посміли напасти на мене, мерзотники?

Розбійники розлютилися ще дужче, один з них, розмахнувшись великою сокирою, вдарив Цзена по шиї, і той відчув, як його голова зі стуком упала на землю. Не встиг отямитись, а перед ним уже стоять два чорти. Вони зв'язали йому за спиною руки і повели з собою.

Десь, може, через годину він опинився у великому місті. А ще за кілька хвилин побачив великий палац. В одному із залів на помості сидів чоловік, дуже страшний на вигляд, певно, якийсь цар, і, схилившись над столом, вершив суд, визначаючи, кого покарати, а кого ощасливити. Цзен, коли підійшла його черга, упав перед ним на коліна і слізно благав, щоб йому зберегли життя. Цар зазирнув у його справу і, прочитавши кілька рядків, несамовито крикнув:

— Перед нами злочинець, який дурив свого імператора і завдав великої шкоди усій країні! Кинути його за це у казан з киплячим жиром!

У відповідь, мов грім, покотились схвальні голоси десятків тисяч чортів. Тої ж миті здоровенний чортяка схопив Цзена і поволік східцями кудись униз. Там, на тринозі, яка аж пашіла жаром, серед купи розпечених вугликів, стояв казан, висотою аршинів з сім, а то й більше; Цзен зіщулився, жалібно заскиглив, але сховатися не було куди. Чорт схопив його однією рукою за чуприну, а другою — за ногу і кинув у казан. Цзен одразу відчув, як його тіло скрутилося в клубок і разом з хвилями розпеченого жиру почало то здійматися вгору, то опускатися вниз. Шкіра та м'ясо палали вогнем. Та ось киплячий жир потрапив до рота, знищуючи легені та всі нутрощі. В Цзеновій голові тепер вертілося лише одне бажання: якнайскоріше померти. Та хоч він і прагнув цього, але смерть усе не приходила.

Десь, мабуть, через півгодини до казана підскочив чорт, витяг Цзена великими вилами і кинув цареві до ніг. Той ще раз зазирнув у його справу.

— Як? — вигукнув він гнівно. — Використовувати свою владу, щоб визискувати народ? За це покарати злочинця на ножовій горі!

Чорт знову схопив його і поволік в інше місце. Поряд з палацом Цзен побачив невелику гору, густо втикану гострими лезами ножів, які стирчали в усі боки, мов молоде пагіння бамбуку. Він помітив, що на цих ножах уже звивалося кілька чоловік, обплутаних вивернутими нутрощами. Від їхнього стогону та крику у Цзена похололо серце. Чорт потяг бідолаху на гору, а той усе огинається та плаче. Тоді нечистий вихопив шило, намащене отрутою, і увіткнув йому в голову аж до самого мозку. Цзен, стогнучи від болю, просив зжалитися над ним, але чорт розлютився, схопив його і з силою підкинув угору. Цзен відчув, що здіймається аж до хмар, а потім із запаморочливою швидкістю летить униз. Гострі ножі враз проткнули йому груди — і нестерпний біль затьмарив увесь світ.

Під власною вагою тіло опускалося все нижче й нижче; рани на грудях стали такими широкими, що Цзен зірвався з ножів і скотився до підніжжя гори. Якийсь час він лежав не в силі поворухнути ні ногою, ні рукою. Та чорт поставив його на ноги і погнав до царя. Той наказав підрахувати, скільки золота награбастав Цзен, торгуючи чинами та своїм авторитетним ім'ям, нагло порушуючи всі закони, самочинно привласнюючи чуже добро. Наперед вийшов бородатий чоловік з рахівницею та конторською книгою і доповів:

— Три мільйони двісті десять тисяч!

— Якщо у нього й справді такі руки загребущі, то нехай вип'є це багатство.

Чорти миттю настягували величезну купу золота та срібла, а потім стали вкидати все те в залізний казан, який розжарювався на вогні. Згодом вони заходилися по черзі черпати з котла розтоплений метал і лити Цзенові в горло. Метал потік по щоках, і шкіра на обличчі тріскалася та шкварчала. Розпечена рідина спочатку проникла в горло, а потім — далі, і всередині закипіли, заклекотали нутрощі. Поки Цзен жив на землі, то увесь час журився, що у нього надто мало золота та срібла, а тепер, навпаки, горював, що його так багато! Майже півдня тривали ці тортури і закінчилися лише тоді, коли Цзен випив усе до останнього черпака.

Після цього цар наказав доставити його в округу Ганьчжоу і перетворити на жінку. На місці кари Цзен побачив товсту залізну балку на опорах, на яку було насаджене величезне колесо. Воно палахкотіло вогнем, яскраве проміння сягало до самого неба. Чорт ударив Цзена і звелів йому лізти в середину колеса. Та коли нещасний, заплющивши очі, ступив кілька кроків, колесо завертілося під його ногами, і він відчув, ніби стрімко летить униз. Тіло враз охололо. Цзен розплющив очі і глянув на себе — він уже не дорослий, а дитина, і до того ж дівчинка! Подивився на своїх батьків — вдягнуті в старе дрантя, з якого стирчить вата. А на стінах землянки висять всілякі кошики, костури. І Цзен зрозумів, що тепер став дочкою жебраків.

Тепер дівчинці доводилося щодня бігати разом з іншими старченятами, тримаючи в руках миску для милостині. А в животі так і бурчало від голоду, бо нерідко цілий день бідолашна не мала й ріски в роті. Плаття на ній було завжди діряве, і холодний вітер пронизував тіло аж до самих кісток.

Коли дівчині виповнилося чотирнадцять років, її продали студентові Гу в наложниці. Хоч одяг та харчі були й тепер поганенькі, але загалом цього їй вистачало. Зате студентова дружина була така лиха, що майже щодня шмагала її нагаєм або ж припікала їй розпеченою праскою груди. На щастя, господар любив та жалів свою наложницю, і вона хоч цим могла трохи втішитись.

Одного разу сусідський син, відомий гультяй, несподівано переліз через паркан, пробрався до неї в кімнату і почав домагатися, щоб вона йому віддалася. І тут дівчина пригадала, як поплатилася за гріхи попереднього свого життя; після тих мук, яких вона натерпілася від чортів, хіба можна знову братися за старе? Від таких думок їй стало страшно, і вона закричала на весь дім. Хазяїн з хазяйкою прокинулися й прибігли до неї. А гультяй мусив рятуватися втечею.

Через кілька днів студент прийшов до дівчини на ніч. Коли вони вже лежали на одній подушці і вона почала розповідати йому про свої злигодні та образи, раптом почувся якийсь галас. Тої ж миті розчинилися двері і до кімнати вбігло двоє розбійників з ножами в руках. Вони одразу ж відтяли студентові голову і почали напихати в мішки одяг та інші речі, а дівчина, зіщулившись під ковдрою, не сміла й писнути.

Коли розбійники нарешті пішли, вона заголосила й кинулася до хазяйки. Та злякалась і здійняла крик. Запідозривши, що то сама наложниця разом зі своїм коханцем убила її чоловіка, вона подала скаргу правителеві округу. Після жорстокого допиту в управі дівчину присудили до страшної кари: згідно з законом четвертувати.

І от її зв'язали й повели до місця страти...

Образа стисла їй груди, перехопила дух... Насилу переставляючи ноги, дівчина в розпачі почала скаржитись на несправедливий вирок, думаючи водночас, що на всіх дев'яти поверхах того світу й на вісімнадцяти поверхах страшного пекла немає такої несправедливості.

І от саме тоді, коли Цзен тремтів від жаху й несамовито кричав, до нього обізвалися приятелі:

— Тобі що, страшне щось приснилось?

Цзен розплющив очі, бачить: старий чернець, підібгавши ноги, сидить на тому ж самому місці.

— Поглянь, вже скоро сонце зайде, а ти все спиш, — дорікали друзі Цзену. — Час би попоїсти, бо нам животи попідводило.

Цзен з сумним, байдужим виглядом підвівся з канапи, а чернець, злегка усміхнувшись, спитав його:

— Ну, то як, збулося пророцтво про те, що ви будете першим міністром?

Цзен здивовано глянув на нього, потім, склавши руки, схилився перед старим і попросив наставити його на путь істинний.

— Плекайте в душі своїй добрі помисли, будьте милосердним до людей, тоді і в геєні вогненній виросте для вас квітка зеленого лотосу Будди... А більше я вам нічого не скажу, бо звідки мені, простому ченцеві, знати всі ті премудрості?

Цзен прийшов сюди задоволений, у піднесеному настрої, а назад повертався сумний, ніби чимось пригнічений. Райдужні мрії про високі палаци та пишні хороми поступово зблякли, а натомість прийшло цілковите збайдужіння.

Через якийсь час Цзен подавсь у гори, а що було з ним далі — автор не знає.