Ченці-чудотворці

ВІРНА СВАХА ЦІНМЕЙ

Студент Чен із міста Бося[16] був веселий на вдачу і вмів ладити з людьми. Повертаючись одного разу додому, він почав розв'язувати поясок на халаті і раптом відчув, як кінець пояска поважчав, ніби щось до нього причепилось. Глянув — нічого не видно. Озирнувся назад — бачить: з-під його халата виходить якась дівчина незрівнянної вроди. Поправила зачіску, всміхнулась. Чен запитав, чи вона часом не чортиха.

— Ні, — відповіла дівчина. — Я — лисиця!

— Якщо вже зустрілась така красуня, — мовив на це Чен, — то мені тепер і сам чорт не страшний, не кажучи вже про лисицю.

І почав до неї залицятись.

Через два роки вона народила йому дівчинку. Для початку їй дали дитяче ім'я Цінмей[17].

— Дивіться мені, — часто повторювала красуня Чену, — не смійте одружуватись. Трохи згодом я вам ще й сина подарую.

Чен послухав її і не квапився з одруженням. А родичі та друзі тим часом почали вже насміхатися над ним. Не витримав Чен їхніх глузувань і просватав у Худуні дівчину на прізвище Ван. А лисиця, довідавшись про це, дуже розсердилася. Підійшла до дочки, погодувала її грудьми і передала Чену.

— Візьміть свій «збитковий товар»[18] і робіть з ним що завгодно. А я у вас нянькою служити не збираюсь!

З цими словами вийшла на вулицю — тільки її й бачили.

Цінмей росла розумною дівчинкою і на вроду була викапана матір... Та, як на гріх, скоро Чен помер, а мачуха вийшла заміж за іншого. Дівчинку взяв до себе на виховання багатий дядько. Невдовзі виявилося, що він великий шахрай, і всі його помисли спрямовані лише на те, як би вигідніше продати Цінмей. Саме в цей час якийсь Ван, що склав останній екзамен і сидів поки дома, чекаючи призначення на службу, дізнався про те, що Цінмей дуже розумна, купив її за великі гроші і віддав своїй дочці А Сі в служниці.

А Сі вже виповнилося чотирнадцять, й була вона дуже гарненька. Нова служниця сподобалась їй, і відтоді вони вкупі їли й спали. Цінмей зі свого боку вміла прислужувати своїй хазяйці. Вона могла, як то кажуть, очима слухати, бровами говорити, і за це в домі всі її любили.

В тому ж місті жив студент Чжан на прозвання Цзешоу. Сім'я його була дуже бідна, не мала власного будинку і знімала у Вана приміщення. Чжан був чесною людиною і шанобливим сином. У всьому, що б він не робив, завжди намагався бути порядним і справедливим, до того ж і вчився він дуже сумлінно.

Якось Цінмей зайшла до них додому і побачила, що студент сидить на камені і їсть юшку з висівок. А коли зазирнула до іншої кімнати, щоб поговорити з матір'ю Чжана, то на столі побачила миску з недавно приготовленими поросячими ніжками.

Батько студента саме лежав хворий. Чжан хотів погодувати його, і от старий ненароком захлинувся, забризкавши синові одяг. Батькові було дуже соромно, але студент удав, що нічого особливого не сталося, вибіг з кімнати і помив забризкані місця, щоб батько зайвий раз не хвилювався.

Цінмей була страшенно здивована і, прийшовши додому, почала розповідати своїй панночці.

— Наш пожилець, уявіть собі, — людина незвичайна. Якщо ви, панночко, не бажаєте знайти хорошого чоловіка, то й говорити нічого. А коли бажаєте, то студент Чжан саме той, кого вам треба.

А Сі висловила побоювання, що батько зневажає Чжана за його бідність.

— Неправда, — заперечила Цінмей. — Все залежить від вас, панночко. Якщо ви згодні, то я нищечком скажу про це Чжанові, нехай присилає сватів. Ваша мати, звичайно, покличе вас на розмову. Але ви стійте на своєму, і все буде гаразд!

А Сі боялася, що Чжан ніколи не вилізе із злиднів і всі насміхатимуться з нього.

— Я, так мені здається, вмію вгадувати, яка доля чекає на майбутніх вчених, — заперечувала Цінмей, — і певна, що й цього разу не помиляюсь, — він прославиться й розбагатіє.

Наступного ранку вона пішла до старої Чжан і про все їй розповіла. Наполохана стара замахала на неї руками, боячись, щоб від таких слів лихо яке-небудь не скоїлося.

— Наша панночка, — наполягала Цінмей, — чула, що у вас такий хороший, шанобливий син, і хвалить його за це. Вона сама мені призналася. Коли ваша сваха прийде до нас, то ми з панночкою, як то кажуть, «оголимо плечі»[*]. Я думаю, що батьки нареченої мусять дати згоду. А коли й не вийде нічого, то яка шкода від цього вашому синові?

— Гаразд, — погодилася стара Чжан і домовилась з торговкою квітами Хоу, що та піде до них у свахи.

Коли Хоу переступила поріг хазяйського дому і сказала, в чім річ, пані Ван зареготала й покликала чоловіка. Він теж засміявся і послав за дочкою, щоб та на власні вуха почула, чого саме хоче оця Хоу. Не встигла дівчина й слово мовити, як Цінмей почала з запалом вихваляти чесноти пана Чжана, рішуче запевнивши усіх, що він стане знатною особою.

— Заміж ідуть не на рік і не на два, — попередила дочку пані Ван. — Якщо ти згодна все життя сидіти на одних висівках, то я перечити не стану.

Дівчина довго стояла з похнюпленою головою, потім, одвернувшись до стіни, сказала:

— Бідний чи багатий, це як кому пощастить. Якщо доля розщедриться, то бідність — ненадовго, а щастя — на цілий вік. Якщо ж не талан, то самі знаєте, було немало випадків, коли навіть онуки знатних князів, що ходили змалечку в парчі та в вишиваних шовках, залишались опісля навіть без такого клаптя землі, в який можна було б хоч шило встромити. Отож, тату й мамо, вирішуйте самі, давати чи не давати згоду.

Ван покликав дочку для того, щоб, власне кажучи, посміятись досхочу. Але тепер, коли почув її відповідь, йому було не до сміху.

— То виходить, що ти хочеш вийти за Чжана? — спитав він.

Дівчина не відповіла. Спитав ще раз. Знову мовчить. Ван розгнівався.

— То як же це так, негіднице? Значить, про своє майбутнє ти й подумати не бажаєш? Збираєшся за злидня заміж, щоб тільки й добра того мати, що в торбу влізе? Ні сорому в тебе, ні совісті!

Дівчина враз спаленіла, їй перехопило дух. Залившись слізьми, вона вискочила з кімнати. Сваха теж подалась слідом за нею.

Оскільки діло закінчилося невдало, Цінмей вирішила зробити так, щоб Чжан посватався до неї сам. І от через кілька днів вона прийшла до студента. Той сидів у кімнаті за книгами. Помітивши дівчину, він здивовано спитав, звідки вона тут взялася. Цінмей, затинаючись, спробувала йому пояснити, але студент і слухати її не захотів, почав виштовхувати геть з кімнати. Цінмей заплакала.

— Я з порядної сім'ї, — мовила вона ображено, — а не з тих, які бігають, шукаючи собі втіхи. Я знаю, що ви дуже благородна й чесна людина, тому й хочу віддатися вам.

— Ви любите мене і вважаєте благородним, — відповів студент. — Але подібних нічних відвідин не дозволяють собі навіть люди, які бажають собі лише добра, тож чи можна це робити порядним дівчатам? Послухайте мене! Адже благородна людина ніколи не погодиться спочатку зганьбити дівчину, а потім одружитися з нею. Що буде, коли ми не зуміємо зробити так, щоб все було чесно і благородно? Як після цього ми дивитимемося одне одному в вічі?

— Ну, а якби ми, не зважаючи ні на що, зуміли б зробити так, щоб усе було чесно й благородно, то після цього ви б побажали взяти мене?

— Ще б пак! — вигукнув студент. — Одружитись на такій, чого ще треба після цього? Та річ у тім, що є три обставини, які не дозволяють нам цього зробити, тому я й не смію легковажно давати вам свою обіцянку.

— Що ж це за обставини?

— Ви ж не можете розпоряджатися собою — це перше, що ставить нас у безвихідь. Та якби й могли розпорядитись, то нашого рішення не схвалили б мої батьки. Це друга обставина. І, нарешті, нехай би й мої батьки були не проти, але вас треба буде викупити, а ви знаєте, що я бідний і таку велику суму не в силі виплатити. Це найголовніша причина. Отож ідіть звідси скоріше, бо коли б не побачив вас тут хто-небудь!

Уже зібравшись іти, Цінмей все ще наполягала:

— Якщо ви згодні, то прошу вас, поговоріть зі своїми батьками, може, щось гуртом придумаєте.

Студент не заперечував.

Коли Цінмей повернулася додому, А Сі спитала її, куди це вона ходила. Дівчина опустилась на коліна і призналась їй. А Сі розгнівалася й, дорікаючи служниці, що та бігала втіхи собі шукати, вже хотіла побити її, але Цінмей заплакала, запевняючи, що нічого такого у них не було, і про все розповіла докладно.

А Сі полегшено зітхнула:

— А він таки не ласився на тебе? Оце і є благородство. Неодмінно хоче з батьками порадитись. Видно, що шанобливий син. А те, що легковажно не дав обіцянки, теж свідчить про його чесність та щирість. Маючи такі чудові якості, йому справді нічого боятись злиднів: саме небо допоможе йому!

Потім вона ще спитала:

— І що ж ти думаєш далі робити?

— Піду за нього заміж.

— Дурненька, — засміялася А Сі. — Хіба ти можеш бути сама собі хазяйкою?

— Якщо нічого не вийде, — відповіла Цінмей, — накладу на себе руки!

— Я неодмінно зроблю все так, як тобі хочеться! — заспокоїла її А Сі.

Цінмей низько вклонилася їй. Через кілька днів вона знову завела про це розмову.

— Нещодавно ви, мабуть, пожартували зі мною? — спитала вона. — Чи, може, ви справді хочете зробити добре діло? Коли все це від щирого серця, то я б просила вас допомогти мені лише в одному.

А Сі поцікавилась, в чому саме.

— Бачите, у Чжана немає грошей, а я, ваша служниця, теж не маю ніяких коштів, щоб відкупитись. Якщо за мене заправлять велику суму, то заміж я ніколи не вийду!

А Сі на деякий час замислилась, а потім заговорила, ніби сама до себе:

— Воно-то так, але тут я вже не можу нічого вдіяти. Навіть коли я скажу, щоб тебе віддали, то боюся, що нічого з цього не вийде. А як ще додам, що викупу не буде, то батьки мої і розмовляти не захочуть. Та й я не посмію таке їм сказати!

Вислухавши її, Цінмей гірко заплакала. Голосно хлипаючи, вона все просила свою хазяйку зглянутись над нею і врятувати її. А Сі знову замислилась. Довго сиділа мовчки, а потім нарешті сказала:

— Що ж поробиш? Я потайки назбираю кілька ланів. Доведеться вивернути гаманця, щоб виручити тебе!

Цінмей низько вклонилась їй, подякувала, а тоді пішла й розповіла про все Чжану. Його мати на радощах не знаходила собі місця. Ціною неймовірних зусиль вона напозичала у сусідів певну суму і до слушного часу заховала гроші подалі.

Саме в цей час Ван одержав призначення на посаду начальника повіту Цюйво. А Сі, скориставшись нагодою, якось натякнула матері:

— Цінмей уже виросла. Оскільки ми збираємося переїжджати на нове місце, то чи не краще буде відпустити її.

Стара Ван давно побоювалась, щоб ця спритна Цінмей та часом не вплутала її дочку у який-небудь гріх, і вже давно збиралася віддати дівчину заміж, тільки не знала, чи не завдасть вона цим прикрощів своїй дочці. А тепер, почувши, що й сама А Сі не проти, дуже зраділа. Днів через два до них зайшла дружина одного з наймитів і повідомила про намір Чжана. Ван весело зареготав:

— О, служниця йому якраз до пари. А то, бачте, на кого замахнувся!.. І все ж коли купують наложницю у високому домі, то ціну мають платити подвійну.

В розмову втрутилася А Сі:

— Цінмей дуже довго служила мені, і продавати її як наложницю було б негарно...

Тоді Ван звелів передати Чжанам, що він ладен підписати угоду на суму, яку колись сам заплатив.

Скоро Цінмей стала дружиною Чжана. Увійшовши в їхню сім'ю, вона почала доглядати за свекром та свекрухою ще з більшою запопадливістю, ніж досі робив це їхній син. Працювала вона з особливим заповзяттям, а їла ті ж самі висівки і ніколи не скаржилась. В домі всі її любили й поважали за сумлінність і за лагідну вдачу.

Опріч всього, Цінмей чудово вишивала, і її роботи ніколи довго не залежувались. Траплялось навіть, що купці сиділи біля воріт, чекаючи, коли шитво буде готове, бо боялись, щоб не перехопив його хтось інший. Цього заробітку Чжанам вистачало для боротьби з бідністю. Пощастило Цінмей і чоловіка свого умовити, щоб не відволікався від занять, отож довелося всі клопоти по господарству звалити на себе.

Оскільки її колишній хазяїн зібрався нарешті від'їжджати, вона зайшла до А Сі попрощатись. Панночка побачила її і тихо заплакала.

— Як я заздрю тобі, що ти вже знайшла своє місце в житті, — мовила вона. — А що мене чекає?

— Так це ж ви мені допомогли. Довіку не забуду! — відповіла Цінмей. — Але якщо ви вже заздрите своїй колишній служниці, то починаю боятися, коли б ви часом не наврочили собі якогось лиха.

Обидві заплакали і попрощались.

Ван поїхав на службу в провінцію Шаньсі. Там через півроку у нього померла дружина. Її труну поставили у храмі[*]. А через два роки Вана притягли до суду за те, що брав хабарі. Уникнув смерті, відкупившись добрим десятком тисяч ланів.

З тих пір його почали обсідати злидні. Спочатку вся челядь розбіглася, а потім він захворів на чуму, яка саме лютувала в тих краях, і теж помер. Залишилися в домі лише стара служниця та донька. Та за кілька днів і служниця розлучилася з білим світом. А Сі тепер стала круглою сиротою і невтішно засумувала.

Стара сусідка, що жила неподалік, умовляла її вийти заміж.

— Я згодна, — відповіла дівчина, — але за такого, що влаштує похорони обох моїх батьків.

Стара пожаліла її, подарувала мірку рису й пішла.

Через півмісяця завітала знову.

— Для вас, панночко, я роблю все, що в моїх силах, та так нічого в мене й не виходить. Бідняки не можуть влаштувати похорони ваших батьків, а багатії цураються вас уже тому, що ви бідна. Як нам бути? Є ще один вихід, — боюся тільки, що ви не згодитесь.

— Що ж це за вихід?

— У нашому місті, бачте, живе вельмишановний пан Лі. Так от, він шукає собі наложницю. Якщо він побачить ваше вродливе личко, то, безперечно, не пошкодує грошей, щоб влаштувати вашим батькам найпишніші похорони!

Дівчина заплакала:

— Та невже я, дочка великого чиновника, і раптом маю стати чиєюсь наложницею?

Старій нічого було сказати, вона повернулась і пішла.

Тепер дівчина їла тільки один раз в день і, затамувавши дух, чекала лише, яку ціну їй складуть[19]. Так минуло ще півроку. Далі триматися дівчина вже не могла, тому, коли якось до неї забігла сусідка, вона заплакала і щиро призналась:

— При такій скруті, в таких злиднях я тільки й думаю про те, як би покінчити з собою, і водночас з усієї сили тримаюся за своє мерзенне життя. А все тому, що дві труни у мене на руках. Якщо я сама звалюсь коли-небудь у яму[20], то хто ж тоді перенесе кісточки моїх батьків у рідний край? От і думаю, чи не краще буде зробити так, як ви радите?

Тоді жінка привела Лі, який, кинувши на дівчину один лише погляд, був у захваті від її краси і одразу ж дав гроші на похорони. А коли все це було зроблене, приїхав за дівчиною, щоб забрати до себе. В новому домі її насамперед представили старшій дружині. Вона була дуже ревнива і відзначалась крутим норовом, тому Лі спочатку не посмів навіть заїкнутись про наложницю, а сказав, що купив служницю.

Але дружина, придивившись до дівчини, спалахнула від гніву, схопила палицю і витурила бідолашну геть з двору, наказавши, щоб та й носа свого сюди не потикала. А Сі з розпатланим волоссям, заливаючись слізьми, вискочила на вулицю і не знала, куди їй іти далі. Стара черниця, що проходила мимо, запропонувала їй жити разом. Дівчина охоче погодилася. Прийшли до храму. А Сі вклонилась черниці і попросила, щоб та обстригла їй голову, але черниця відмовилась.

— Як мені здається, — сказала вона, — ти, панночко, не з тих, що після бурі довго в пилюці валяються. Тут у мене в храмі ти їстимеш із простої глиняної миски звичайнісіньку кашу і як-небудь протримаєшся певний час. А потім настане та хвилина, коли ти підеш звідси.

Невдовзі місцеві гультяї запримітили, що в храмі з'явилася гарненька дівчина, почали стукати у двері і чіплятися до неї. Стара черниця не в силі була захистити дівчину від нахабних залицяльників, тому А Сі часто плакала і вже починала думати про самогубство. Тоді стара звернулася до одного з чиновників міської управи з проханням вивісити об'яву, в якій би суворо заборонялося творити всякі безчинства біля храму. Тільки після цього місцеві гультяї трохи присмирніли. Та скоро хтось з них додумався пробити дірку в стіні храму і вночі залізти всередину. Черниця злякано закричала, і сміливець змушений був тікати. Довелося старій ще раз звернутися до чиновника з управи. За його наказом верховоду молодих гульвіс незабаром схопили і відшмагали батогами. Після цього до дівчини вже ніхто не чіплявся.

Минуло більше року, і в храм заїхав син якогось сановника. Побачивши дівчину, він остовпів, вражений її вродою. Почав приставати до черниці, щоб та сказала А Сі про його щиру симпатію і влаштувала їм зустріч. Навіть на подарунок обіцяв не поскупитись.

— Хочу вам сказати, — лагідно відповіла йому черниця, — що вона з благородних і нізащо не захоче стати чиєю б то не було наложницею. Отож, пане, їдьте додому. Я спробую поговорити з нею. Як вийде з цього що-небудь, то дам вам знати.

Коли він пішов, А Сі вирішила отруїтись. Та ось вночі їй приснився батько. Насупивши брови, він сказав їй:

— Не виконав я твого бажання, і от що тепер з тобою сталося! Дуже шкодую, але вже нічим не можу тобі допомогти. Та ти все ж не квапся помирати, потерпи ще деякий час, і твоя колишня мрія може справдитись.

Дівчина була здивована віщим сном. Уранці, коли вона вмивалася, черниця глянула на неї і не могла стриматись, щоб не сказати:

— Дивлюсь я сьогодні на твоє обличчя і бачу, що воно ніби проясніло, колишнього смутку наче й не було. Гадаю, що тепер нам вже нема кого боятися. Щастя твоє, смію думати, не за горами. Тільки ж мене, стару, не забудь!

Не встигла вона висловити всього, що хотіла, як хтось постукав у ворота. А Сі зблідла: вона була певна, що це прийшов служник з дому того сановника. Черниця відімкнула ворота — так і є! Служник кинувся до неї й запитав, що вона надумала. Черниця люб'язно всміхнулася йому і ласкавим голосом почала умовляти, щоб зачекали ще днів зо три. Служник пригрозив, що коли вона за цей час не управиться, то доведеться їй самій перед паном відповідати. Старенька весь час поштиво підтакувала йому, боячись перечити, потім вибачилась і тактовно випровадила його за ворота.

А Сі в розпачі знову хотіла накласти на себе руки. Коли стара спробувала зупинити її, то дівчина відповіла:

— А як через три дні служник прийде, що йому тоді скажете?

— Поки я ще жива, за все й відповідатиму. Треба буде — піду на яку завгодно кару і навіть на смерть.

Наступного дня надвечір налетіла гроза. Дощ лив мов із відра. Раптом біля воріт храму залунали вигуки, хтось почав настирливо стукати. А Сі вирішила, що настав її кінець. Тремтячи від страху, вона не знала, куди їй подітись. Стара, незважаючи на зливу, кинулася відчиняти ворота і побачила перед собою паланкін: кілька служниць виводили з нього якусь красуню, підтримуючи її під руки. Вся свита, що супроводжувала паланкін, була в пишному вбранні. Вкрай здивована черниця поцікавилась, хто це така.

— Це «домашня радість»[21] начальника судової палати. Хоче пересидіти тут, поки стихне вітер та вщухне дощ, — відповіли їй.

Стара повела шановну гостю до храму, підсунула їй стільця і запросила сісти. Служниці тим часом, шукаючи собі притулку, розійшлися по келіях. Зазирнули вони і до кімнати А Сі. Побачивши, що дівчина дуже гарна, поквапились доповісти про це пані. Дощ незабаром припинився. Гостя підвелася і попросила дозволу оглянути храмові приміщення. Стара черниця завела її до кімнати А Сі, і вельможна пані, остовпівши від подиву, не могла відірвати від дівчини очей. А Сі довго дивилась на неї: це була не хто інша, як Цінмей.

Спочатку обидві жінки не могли й слова вимовити, тільки плакали, а вже потім почали розповідати одна одній про своє життя.

Виявляється, що Чжан після смерті хворого батька, дочекавшись часу, коли скінчиться жалоба, став переможцем на кількох екзаменах і здобув посаду начальника судової палати. До нового місця служби він поїхав з матір'ю, а тепер перевозив усю сім'ю.

— Дивлюсь я на вас, — зітхнула А Сі, — і здається мені, що ми тепер — як небо і земля!

Цінмей посміхнулась і мовила:

— Таке щастя, що хоч ви і зазнали більше лиха, а все-таки залишились незаміжньою. Саме небо, певно, хотіло, щоб ми з вами зійшлися знову. Якби ця злива не затримала мене, то чи сталася б коли-небудь наша несподівана зустріч? Без втручання бога, я певна, тут не обійшлося, людям таке не під силу!

А Сі турбувала думка, ким вона тепер буде, якщо житиме з Цінмей в одному домі?

— Доля вже давно визначила, кому з нас ким бути, — сказала Цінмей. — А коли так, то невже я, ваша холопка, посмію забути про те добро, яке ви для мене зробили? Подумайте і про пана Чжана. Хіба він з тих, хто забуває про честь і про совість?

Після того, як А Сі переодяглась, вони попрощалися з черницею і поїхали. А коли дісталися до місця Чжанової служби, то мати й син були безмежно раді. А Сі вклонилася старій і сказала:

— Сьогодні мені, матінко, нічим перед вами похвалитися.

Мати у відповідь привітно всміхнулась і почала її втішати. Потім мова зайшла про вибір щасливого дня для поєднання шлюбних келехів.

— Коли я була у храмі, — сказала на це А Сі, — то я думала лише про те, як би мені вижити, а не про якесь там заміжжя. Тому й їхати сюди мені не хотілось. Та коли вже так вийшло, я б лише про одне вас просила: якщо ще пам'ятаєте все те добро, яке я для вас колись зробила, то виділіть мені, будь ласка, кімнатку, де б можна було розіслати очеретяний круг[22], — і цього з мене досить.

Цінмей нічого не відповіла їй, а тільки засміялась. Коли ж настав призначений день, вона прийшла до неї з цілим оберемком розкішного вбрання та всіляких прикрас. А Сі здивовано позирала на все це, не розуміючи, чого від неї хочуть. Раптом вона почула звуки музики і розгубилася ще дужче. Цінмей тим часом, з допомогою служниць та свекрухи, силоміць одягла її і, тримаючи під руку, вивела з кімнати. За порогом її чекав Чжан у парадному вбранні і привітав поклоном. Вона, й сама того не помічаючи, теж низько вклонилася йому. Цінмей відразу ж потягла їх у внутрішні покої, де стояло ліжко для молодих.

— Дивіться, — сказала вона А Сі, — це місце завжди залишалось незайманим, воно вже давно чекає на вас! Цієї ночі, — звернулася потім до Чжана, — ви мусите віддячити їй за доброту. Будьте щасливі з нею і жалійте її.

Цінмей повернулась і хотіла вже йти, але А Сі схопила її за рукав плаття.

— Не затримуйте мене! — вигукнула Цінмей. — В цьому ділі я вам не помічниця!

Вона висмикнула свій рукав і пішла.

Цінмей знову так само віддано служила своїй господині і нізащо не хотіла зайняти її постіль хоч на одну ніч, а та увесь час почувала себе ніяково, соромилась і ніяк не могла заспокоїтись. Тоді мати звеліла всім в домі називати Цінмей господинею. Але та й далі трималася так, як і належить служниці, що стала наложницею, ніколи не дозволяючи собі ні грубощів, ні недбалості.

Минуло три роки. Чжана викликали до столиці. Дорогою він заїхав у храм, щоб подарувати старій ніби з нагоди дня її народження п'ятсот ланів. Черниця відмовлялась, але Чжан наполягав. Нарешті вона згодилася взяти лише двісті ланів, на які потім збудувала храм Богині Милосердя, де було встановлено кам'яну плиту на честь пані Ван.

Скоро Чжан дослужився до посади помічника міністра. Пані Чен народила йому двох синів і одну дочку, а пані Ван — чотирьох синів і одну дочку. Чжан подав супліку начальству, в якій доповідав про стан речей.

Обом його дружинам було пожалувано титул вельмишановної[23].

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:

Небо народжує на світ чудову красуню, щоб вона потім дісталася мудрій, благородній людині, а наші підлі правителі тримають її для того, щоб наділити нею якогось багатія в шовкових штанях. Небо, звичайно, боротиметься проти такого неподобства.

І все ж: якими звивистими, кружними шляхами довелося пробиратися тій, що з волі неба влаштовувала цей шлюб! Скільки зусиль мусила вона докласти!

Зауважу лише, що пані Цінмей, яка зуміла розпізнати генія в пилюці і поклялася, хоча б ціною власного життя, знайти йому гідну дружину, своїм завзяттям і наполегливістю, прямо скажемо, більше схожа на державного мужа, а не на жінку!

Ну, а той вчений муж, державний службовець, зневажив справжню людину за її бідність і хотів знайти собі зятя багатого й знатного. А сталося так, що увесь його вчений розум не йде ні в яке порівняння зі здоровим глуздом його власної служниці.