Фатальне благословення

Розділ двадцять п'ятий

— Вибачте, місіс Морров, старшого інспектора Ґамаша немає, — сказала агентка Лакост, відірвавши погляд від екрану, щоб подивитися на жінку, що стояла перед нею.　

— А коли він має з’явитися?　

— Я точно не знаю. — Вона подивилася на годинник. Був майже полудень. — Гадаю, що він скоро повернеться. У вас щось важливе?　

Клара завагалася. Вона не знала, але щось підказувало їй, що так.　

— Ні. Це почекає.　

Вона вже розвернулася, щоб іти, коли побачила Іветт Ніколь, яка працювала за іншим комп’ютером. Обидві жінки відчували неприязнь одна до одної, хоча Клара досі не могла зрозуміти причину ворожості, яку виявила ця молода агентка під час їхньої першої зустрічі рік тому. Цього разу Ніколь підвела голову, зустрілася очима з Кларою й одразу ж опустила їх.　

«Що ж, це краще, ніж той лихий погляд, яким вона нагороджувала мене раніше», — подумала Клара.　

Офіцери Сюрте залишилися на льоду самі. Емілі Лонгпре поїхала обідати з Кей до Вільямсбурга, а Біллі Вільямс пробурмотів, що збирається чи то готуватися до чемпіонату світу з лижного спорту, чи то пиляти дрова. Ґамашу здалося, що сказане Біллі дійшло до　всіх, окрім нього. Старший інспектор не розумів жодного слова з того, що говорив чоловік.　

Ґамаш пройшовся до трибун і присів на хвилинку, що через холоднечу здалася йому нескінченно довгою. Спочатку дивився на майданчик, а потім туди, де сиділа, а потім загинула Сісі. Піднявшись, старший інспектор обігнув трибуни й підійшов до місця, де Біллі Вільямс припарковував свою вантажівку.　

— Убивця стояв тут, — упевнено промовив Ґамаш, зупинившись на снігу. — Він спостерігав за матчем і чекав. Якраз тоді, коли Сісі підвелася, щоб узятися за спинку стільця попереду, він приєднав до стільця кабелі.　

— Лабораторія підтвердила те, що ми вже знали, — сказав Лем’є. — Скористалися кабелями містера Вільямса. їх знайшли в його вантажівці, усі почорнілі. Але він стверджує, що тими кабелями під’єднав свій генератор до нагрівальної лампи. Тож як можна було посеред матчу непомітно перекинути їх від лампи до стільця?　

— Цього й не довелося робити, — відповів Ґамаш. — Убивця, напевне, від’єднав нагрівальну лампу ще до того, як хтось з’явився, і прилаштував кабелі до стільця. — Він пройшов від уявної вантажівки до уявної лампи і далі на майданчик, до уявних стільців. — Поки всі були на благодійному сніданку, хтось від’єднав кабелі від лампи і закріпив їх на ніжці складного стільця, а згодом від’єднав інший кінець від генератора.　

— Але хіба люди не помітили б, що лампа не працює? — засумнівався Лем’є.　

— Вони помітили. Щонайменше двоє людей говорили про те, як було холодно, зокрема Кей Томпсон. Саме це змусило мене припустити, що лампа не працювала.　

— Я все одно не розумію, чому ніхто нічого не бачив, — дивувався Бовуар.　

— Ну, по-перше, будь-які звуки, приміром, від кроків на снігу, заглушало гудіння генератора. А вантажівка містера Вільямса стояла за трибунами. Хоч вона й не була захована повністю, утім, роздивитися її з трибун було непросто. Єдиними, хто міг щось бачити, були Кей і Сісі. Але це ще не все. Спочатку я думав, що ми маємо справу з випадком, коли людині дуже пощастило, але тепер вважаю, що це було не везіння, а ретельне планування. Убивця точно вибрав момент. Він дочекався, коли всі погляди гарантовано будуть прикуті до подій на льодовому майданчику.　

Агент Лем’є намагався все це уявити. Гравців у керлінг, глядачів, двох жінок на розкладних стільцях. І стілець під електричним струмом, що стояв прямо перед ними.　

— На матчі сталося щось особливе, — промовив Ґамаш, прямуючи до майданчика, а потім обернувся й поглянув на двох спантеличених офіцерів. — Матінка Бі «очистила дім». Це традиція. Скільки разів ми чули про неї за останні два дні? Дехто приходить на матч лише заради цього моменту. А навіщо? Сьогодні ми дізналися. У спорті, де запорукою успіху є неабияка вправність і майстерність, це найпристрасніший, найдраматичніший момент. Майже несамовитий. Уявіть звук Матінчиного каменя, коли вона жбурляє його по льоду, зібравши всі свої сили. Уявіть, як цей камінь б’ється об інший на дальньому краю майданчика, а той — об іще один, і ще. Справжня ланцюгова реакція. За мить гранітні брили відбиватимуться одна від одної, розлітаючись на всі боки і створюючи жахливий гуркіт. Дуже захопливо.　

— Неймовірно захопливо, — підхопив Бовуар.　

— І дуже гучно, — додав Лем’є.　

Старший інспектор Арман Ґамаш повернувся до нього, і Лем’є із задоволенням побачив його очі, які жваво світилися від захвату, та переможну широку усмішку.　

— Авжеж! Саме так! Просто ідеальний момент для вбивства! Хто відірве погляд від такого видовища? Хто почує крики жінки, яку вдарило струмом? Усе було ідеально розраховано.　

— Але звідки він знав, що Сісі взагалі схопиться за стілець, та ще й саме в той момент? — запитав Бовуар.　

— Чудове запитання, — визнав Ґамаш, швидко крокуючи до машини, яка зберігала бодай якесь тепло. День ставав небезпечно холодним, і розмовляти було дедалі важче. — І чому Кей Томпсон нічого не бачила? І як убивці вдалося непомітно від’єднати кабель і закинути його назад до вантажівки Біллі?　

Чоловіки сіли в авто й чекали, поки вона прогріється. Агент Лем’є ворушив стопами, намагаючись розігнати кров у занімілих пальцях. Бовуар дивився у вкрите інеєм вікно.　

— Що ж, гравців на майданчику викреслюємо зі списку. Вони не могли цього зробити. І якщо Мирна Ландерс підтвердить свої слова про те, що Річард Лайон був весь час поруч із нею, він теж опиниться поза підозрою. Хоча я все ще думаю на нього.　

— А ви як вважаєте, агенте? — запитав Ґамаш у Лем’є.　

— Я думаю, що це якось недоцільно. Убивця мав підсипати їй ніацин під час сніданку, потім розлити антифриз за стільцем, переконатися, що на ній черевики з металевими підошвами або шипами, під’єднати кабелі й чекати ідеального моменту. І весь час залишатися непоміченим. А потім ще й прибрати за　собою? Це занадто складно. Чому б просто її не застрелити?　

— От і мені цікаво, — відповів Ґамаш.　

Знімки з лабораторії прибули після обіду, і команда занепокоєно скупчилася навколо, поки Ґамаш відкривав конверти. Було щось моторошне в тому, щоб дивитися на обличчя людини, яка ось-ось помре. Ґамаш завжди очікував побачити в очах жертв якесь передчуття, але він передивився тисячі подібних фотографій і ніколи такого не бачив.　

І все ж було моторошно. Це була перша нагода так близько познайомитися з жертвою. Ґамаш усвідомлював, що єдине фото Сісі, яке він бачив дотепер, було на обкладинці її книги, і то була радше карикатура. Тепер перед ними був знімок, зроблений в останні хвилини її життя. Було прикро, що Сісі, схоже, не отримувала від них задоволення. Натомість вона сиділа на благодійному сніданку наїжачена, з кислою міною. Навколо неї люди жваво розмовляли із сусідами, весело сміялися, а Сісі де Пуатьє наче застигла. Поруч із нею втупився у свою тарілку Річард.　

Можливо, він планував убивство, уявляючи, що сосиски — то гравці на майданчику, млинці — то стільці, а бекон — кабель? А як щодо Сісі? Чим вона була на його тарілці? Ножем?　

Ще фотографії. Матінка Бі та Мирна за спиною Сісі. Сісі позує з групою несподівано насуплених мешканців, наче вона — то чорна хмара, що раптом накрила їхнє село.　

І знімки під час матчу з керлінгу. Сісі, сидячи на стільці, щосили намагається бути схожою на Одрі Гепберн на відпочинку в Альпах. Але тут привертає увагу　одна деталь. Обличчя Сісі червоне. Щоправда, раптовий рум’янець міг з’явитися від холоду, та в Кей, що сидить поруч, він ніжно-рожевий, а обличчя Сісі пурпурового кольору.　

— Поглянь. — Лакост указала на одну з фотографій. — Тут добре помітно синій колір антифризу, розлитого біля стільця.　

— Вона без рукавичок, — зауважив Лем’є, звертаючи увагу на інший знімок.　

Вони наближалися до розгадки. Ґамаш розкрив наступний конверт, до якого були прикуті всі погляди. Усі схилилися над столом у надії побачити знімки хоч на мить раніше. Ґамаш розклав їх по столу вправним рухом людини, що провела не одну ніч за грою в покер.　

Сісі лежить на снігу. Рут розмахує руками. Олів’є нахилився над тілом, а Ґабрі гострим, зосередженим поглядом дивиться на щось позаду нього.　

Наступна серія фотографій свідчила про героїчні та відчайдушні зусилля врятувати жінку, яку ніхто не любив. Ось Клара відводить Крі, намагаючись уберегти дівчинку від жахливої сцени. Ґабрі поруч із Річардом, тримає його за руку. Пітер і Біллі Вільямс із Сісі на руках біжать до вантажівки. На останньому кадрі видно, як вантажівка Біллі зникає за поворотом.　

Фотографії красномовно описували події того дня, утім, надто коротко.　

— Тут не всі знімки, — упевнено зауважив Ґамаш. Він рушив до дверей, Бовуар і Лем’є одразу пішли за ним. Агентка Лакост вибігла слідом.　

— Вас шукала місіс Морров. 1 я перевірила інформацію про жінок, які могли бути матір’ю Сісі. Кей Томпсон занадто стара. Емілі Лонґпре мала дитину, але хлопчик загинув в аварії. Хоча вона могла мати ще й дочку.

І віддати її до прийомної родини. Але найцікавіше, що я знайшла, стосується Беатріс. Беатріс Луїз Меєр.　

Отримавши нову інформацію, Ґамаш рішуче попрямував до машини, Бовуар ледве за ним встигав, збентежений такою зміною ролей.　

Сол Петров сьорбав каву, сидячи у м’якому кріслі біля вікна у своїй вітальні. Два дні тому він описав би це крісло, як, власне, і весь цей сільський будинок, як недоладні. Оббивка була тьмяною й пошарпаною, килими витерті, декор застарілий. На стіні поруч із побляклою фотографією Ніагарського водоспаду висіла колекція ложок із різних куточків Канади.　

Але коли він прокинувся сьогодні і розслаблено спустився пошарпаними сходами, будинок здався йому зовсім непоганим. А щойно зійшло сонце, розгорівся камін, закипіла кава, Сол зрозумів, що йому тут дуже подобається.　

Тепер він сидів на сонечку, що пробивалося крізь вікно, і милувався приголомшливим краєвидом — бездоганно чисте поле перед орендованим будинком, за ним ліс, а за лісом — сірі скелясті гори.　

Він ніколи в житті не відчував такого спокою.　

Поруч із ним на столі на підставці з видом Національного парку «Банфф» лежала касета з непроявленою плівкою.　

— Вітаю, Кларо! — голосно промовив Ґамаш у мобільний телефон. Він був такий крихітний, що здавався іграшкою, знайденою в різдвяній хлопавці. — Це Ґамаш. Я розмовляю по мобільному, а він то вмикається, то вимикається. Ви шукали мене?　

— Я… відео… Пітера…　

— Перепрошую?　

— Я щодо відео, яке ми дивилися вчора ввечері.　

Раптом її голос став кришталево чистим і Ґамаш зрозумів, що вони піднялися на пагорб. Але незабаром вони попрямують через ліс у долину, і сигнал зникне, він був упевнений. Він сподівався, що Клара швидко дійде до суті.　

— У Пітера тепер є DVD, — почала вона.　

«Швидше! Швидше!» — підганяв він подумки, але добре розумів, що казати їй цього вголос не можна. Варто було попросити людину зробити щось швидше, як процес неминуче сповільнювався. Автівка якраз почала спускатися довгим схилом у долину.　

— Тому що його відеокасети зіпсовані. Він постійно зупиняє їх на улюблених кадрах, і стрічка розтягується.　

«Швидше, швидше!» — благав її в думках старший інспектор, наближаючись до долини.　

— Гадаєте, Сісі теж так робить? — запитала Клара вже ледь чутним голосом.　

— Ми майже впевнені, що вона викинула касету не через розтягнуту плівку.　

Ґамаш не міг збагнути, до чого вона веде, а тут знову почалися проблеми зі зв’язком, і чутно було лише окремі слова.　

— …знаю. Не так вже й погано…мені потрібен.　

Потім зв’язок перервався остаточно.　

Сол бачив, як на засніжену дорогу, що вела до будинку, повернула автівка. Він узяв плівку і затримав її в долоні, ніби та якимсь чином могла підказати йому, що робити. Як це завжди робила Сісі.　

І раптом він отримав відповідь. Він нарешті вільний.　

Уперше за багато місяців — ні, за багато років! — він　відчув легкість. Він навіть усвідомив себе кмітливим і дотепним, здатним задавати тон у будь-якій розмові. Його наче за одну ніч відполірували, повернули йому блиск.　

Він більше не був нудним.　

На його обличчі з’явилася тиха, вдячна усмішка. Він заплющив очі й відчув крізь повіки тепле, червоне сонце. Він може почати все спочатку тут, у цьому місці, де так багато світла. Він може купити цей чарівний, затишний будинок і, можливо, фотографуватиме всю цю навколишню красу. Можливо, він розшукає художника, із чиїм портфоліо так по-варварськи вчинила Сісі, і розповість йому, що насправді сталося. І скаже, як він шкодує про це, а можливо, вони заприятелюють.　

Чоловіки вже виходили з машини. Сол знав, що то офіцери поліції Квебеку. Він подивився на касету у своїй долоні, підійшов до каміна і жбурнув її у вогонь.