Фатальне благословення

Розділ тридцятий

Ґамаш і Бовуар поспішно вдягли куртки й черевики, Бовуар не забув натиснути кнопку дистанційного ключа, щоб дати машині хоча б хвилину-другу прогрітися.　

— Хвилинку. — Ґамаш зняв шапку, повернувся до свого столу, підняв трубку й набрав номер. — Це старший інспектор Арман Ґамаш із поліції Квебеку. Я розмовляю з черговим офіцером?　

Бовуар уже майже вийшов за двері, коли повернувся й подав знак Ніколь, щоб та приєдналася до них. Агентка Ніколь підхопилася з-за столу.　

— Ні. — Ґамаш прикрив слухавку рукою й повернувся до Ніколь. — Ви залишитеся тут. Агент Лем’є, ви підете з нами.　

Приголомшена, наче отримавши ляпаса, Ніколь стояла на місці й дивилася, як агент Лем’є квапливо пройшов повз неї, злегка усміхнувшись, наче вибачався. їй хотілося його вбити.　

Бовуар якусь мить спантеличено дивився на шефа, а потім поспішив на мороз. Йому здавалося, що він добре підготувався до зовнішнього світу, але він помилявся. Температура впала ще нижче і тепер мороз обпікав йому шкіру — спочатку він ішов спокійно, потім пришвидшив крок, а останні кілька метрів до своєї машини вже біг. Двигун обертався з останніх сил. Усе, що мало бути рідким, текло кволо, бо майже замерзло. Вікна покрив суцільний шар інію. Бовуар зі　скреготом відчинив дверцята й схопив два шкребки. Стружки інею сипалися з-під леза, наче інспектор був теслею і обтесував машину. За кілька хвилин до нього приєднався Лем’є, і вони вдвох почали несамовито шкребти вікна. Сльози застилали Бовуарові очі, а пекучий холод пронизував кожен сантиметр оголеної плоті.　

— Я попередив його. Він чекає на нас, — сказав Ґамаш, сідаючи в машину й автоматично пристібаючись, хоча їхати їм було менше ніж кілометр. Будь-якої іншої ночі вони б пішли пішки. Але не сьогодні.　

Прямо перед ними височів їхній пункт призначення. Бовуар був такий зосереджений на тому, щоб машина не заглухла, що не думав, куди саме вони ідуть. Тепер, натиснувши на гальма, він це усвідомив, і реальність його приголомшила. Старий будинок Гедлі. Коли він був тут востаннє, він харкав кров’ю. Це місце, здавалося, жадало крові і страху. Лем’є вискочив з авто і був уже на півдорозі до будинку, перш ніж Бовуару стало сил бодай поворухнутися. Він відчув важкість у руці й подивився на Ґамаша, який стояв поруч.　

— Усе гаразд.　

— Не розумію, про що ви, — огризнувся Бовуар.　

— Авжеж, не розумієш, — відповів Ґамаш.　

Нарешті двері відчинилися, і Лайон відступив у хол, впускаючи їх до будинку.　

— Я хотів би побачити Крі, — мовив старший інспектор привітним, але рішучим голосом.　

— Вона на кухні. Ми якраз сідаємо вечеряти.　

Лайон дивився на них порожніми очима і здавався розгубленим. Бовуарові спало на думку, що замість нутрощів у цього чоловіка велика порожнина. Йому стало цікаво, що відлунювалося в голові Лайона. Інспектор озирнувся. Коли він був тут востаннє, електрику　 вимкнули, і він бачив лише те, що можна було розгледіти у світлі ліхтарика, тобто небагато. Тепер він був здивований, побачивши, що будинок має звичайний вигляд. Але тоді в будинку та в його мешканцеві саме це й було справжнім жахом. Вони здавалися нормальними. Вони заманювали тебе, а потім повільно зачинялися двері, і ти опинявся у пастці. З монстром. В утробі монстра.　

«Жени від себе ці думки! — наказував йому розум. — Це звичайнісінький дім. Це просто будинок».　

— Вона тут, проходьте.　

Чоловіки пройшли за Лайоном на кухню. Неочікувано для Бовуара там смачно пахло домашньою їжею.　

— Приходила пані Ландерс, принесла поїсти, — пояснив Лайон.　

Крі сиділа за столом, перед нею на тарілці холонула їжа.　

— Вона останнім часом мало їсть.　

— Крі, це знову я, старший інспектор Ґамаш. — Ґамаш сів у крісло поруч із дівчинкою. Він обережно накрив своєю великою, сильною долонею її білу, вкриту ямочками руку. — Я просто хотів переконатися, що з тобою все гаразд. Чи можу я чимось допомогти? — Минула довга хвилина, але відповіді він так і не дочекався. — Я хотів би попросити тебе про послугу. — Його голос звучав спокійно та доброзичливо. — Повечеряй, будь ласка. Я знаю, що в тебе поганий апетит, але тобі необхідно поїсти. Ми хочемо, щоб ти була здоровою і красивою.　

Крі мовчала. Вона сиділа з незмінним виразом обличчя й дивилася прямо перед собою. Нарешті Ґамаш підвівся.　

— Добраніч, Крі. Ми скоро побачимося. Якщо тобі щось знадобиться, я буду поруч, я зупинився в готелі біля підніжжя пагорба.　

Старший інспектор повернувся, кивнув своїм людям і Лайону, а потім вийшов із кімнати. Чоловіки пішли слідом за ним, включаючи Лайона, який почувався на диво спокійно поруч із цією людиною, яка усім розпоряджалася.　

— Ми вважаємо, що знайшли матір Сісі, — сказав старший інспектор Лайону, коли вони опинилися у холі.　

— Хто вона?　

— Наразі ми не знаємо її імені, але вважаємо, що вона з Трьох Сосен. Що нам відомо напевне, то це те, що її вбили якраз напередодні Різдва.　

Ґамаш пильно дивився на Лайона, і йому здалося, ніби на обличчі чоловіка щось промайнуло, але потім зникло.　

— Убили? Обох? Сісі та її матір? Але що це означає?　

— Це означає, що хтось може спробувати вбити твою доньку, — сказав Ґамаш, не відводячи від Лайона виразного й застережливого погляду. — Місцева поліція вислала машину…　

— Машина вже прибула, мсьє, — повідомив Лем’є, який помітив фари.　

— …тож вас охоронятимуть двадцять чотири години на добу. З дівчинкою нічого не станеться. Я зрозуміло висловився?　

Лайон кивнув. Усе відбувалося дуже швидко. Занадто швидко. Йому потрібен був час на роздуми.　

Ґамаш коротко кивнув і вийшов із дому.　

Олів’є поворушив дрова й підкинув ще одне поліно у вогонь. Жан Ґі Бовуар і старший інспектор Ґамаш тихо розмовляли, сидячи за столиком біля каміна. Бістро було наполовину заповнене, тихий гомін розмов　 наповнював приміщення. Олів’є взяв пляшку червоного вина і наповнив уже порожні келихи.　

— А ось і ваша вечеря. Bon appétit. — Він усміхнувся і відійшов.　

Перед Бовуаром поставили велику тарілку зі стейком, який ще мить тому шкварчав на вугіллі, і тоненько нарізаною та присмаченою спеціями картоплею, а поруч на маленькій тарілочці — соусник із майонезом. Бовуар смакував вино, ліниво збовтуючи темний напій і відсьорбуючи його маленькими ковтками, і дивився на вогонь. Ось він, рай! Довгий холодний день нарешті добіг кінця. Тепер вони з Ґамашем могли посидіти й обговорити справу. Це була улюблена частина роботи Бовуара. Надто якщо вона супроводжувалася стейком-фрі, вином і живим вогнем.　

Ґамашу принесли замовлення — каре ягняти в оточенні крихітних картоплинок і зелених бобів. М’ясо вабило тонким ароматом часнику та розмарину. Посеред столу вже стояв кошик із кількома ще теплими булочками і маленька тарілочка з кульками вершкового масла.　

Щоб звільнити місце для тарілки, Ґамаш трохи відсунув серветку, і Бовуар помітив на ній якісь карлючки. Навіть перевернуті й недбалено написані, букви можна розібрати.　

В KLM. Буква «L» була кілька разів обведена кружечком.　

— Скринька Ел, — сказав Бовуар, упізнаючи літери. — Мабуть, вона збирала ці букви роками. Одна з її нав’язливих ідей. Як і в її доньки. Цікаво, це спадкове?　

— Так, цікаво.　

Тепло, вино, вогонь і смачна їжа були спокусою, якій важко було не піддатися. Арман Ґамаш розслабився. Він був задоволений перебігом дня, хоча й хвилювався за Крі. Утім, він знав, що дівчинка буде в безпеці. Він попередив Лайона. За чоловіком цілодобово спостерігали. Старший інспектор досі був переконаний, що Річард Лайон — саме той, кого вони шукають. Хто ще міг бути вбивцею? Ґамаш їв ягнятину, насолоджуючись її вишуканим смаком.　

— Чому вбивця затримався, щоб забрати кулон із руки Ел, як ти вважаєш, Жане Ґі?　

— Мабуть, це було важливим для нього. Можливо, кулон якось вказує на нього, видає його.　

— Можливо. — Ґамаш узяв булочку, розломив її навпіл, і дрібні лусочки скоринки посипалися на дерев’яний стіл. — Навіщо він убив Ел? Навіщо вбивати Сісі? Навіщо вбивати їх обох? І чому саме зараз? Що змусило вбивцю вбити їх обох упродовж кількох днів?　

— Сісі збиралася підписати контракт із тією американською компанією. Можливо, вбивця хотів завадити їй це зробити?　

— Але навіщо її зупиняти? Після підписання контракту вона б коштувала значно дорожче. До того ж у мене таке відчуття, що американський контракт був черговим маренням Сісі. Поживемо — побачимо. Хай так. Але навіщо вбивати її матір?　

— Ви гадаєте, Ел була з Трьох Сосен?　

— Так, і завтра ми повинні зосередитися на пошуку людей, які знали її. У мене до тебе інше запитання. — їхні тарілки майже спорожніли, і Бовуар вимочував булочкою соус, що залишився від стейка. — Навіщо викидати відеокасету? З нею все було гаразд, ми бачили.　

Офіціантка забрала їхні тарілки й принесла сирну тарілку.　

— Це все з монастиря в Сен-Бенуа-дю-Лак, — похвалився Олів’є, розмахуючи над тарілкою ножем для　сиру. — їхнє покликання — виготовлення сиру та григоріанські співи. Всі їхні сири називаються на честь святих. Ось цей — Сен-Андре, а цей — Сен-Альбре.　

— А цей? — Бовуар указав на великий трикутник на дерев’яному тарелі.　

— Це, напевне, буде Сен-Рокфор, — сказав Олів’є, — а це — Сен-Чеддер. Чорт забирай! Ще одна хороша теорія зруйнована. — Він відрізав від кожного по кілька скибочок і залишив кошик із багетом і крекерами.　

— Я розумію, що він відчуває. — Ґамаш усміхнувся, намазуючи м’який вершковий Сен-Андре на тонкий крекер.　

Запанувала мовчанка, й Ґамаш звернувся до свого молодого помічника навпроти:　

— Що тебе турбує?　

Бовуар зазирнув у келих і вихилив останнє вино, якраз коли їм принесли капучино.　

— Чому ви наказали Ніколь залишитися?　

— Ти засмутився, що я скасував твій наказ?　

— Ні, — заперечив Бовуар, хоча знав, що почасти так воно й було. — Я не люблю, коли моїм наказам суперечать, особливо перед командою.　

— Ти маєш рацію, Жане Ґі. Зазвичай я так не роблю.　

Бовуар знав, що це правда. За всі роки, що вони працювали разом, це траплялося лише кілька разів, і то лише в найскрутніших ситуаціях.　

Чи була ця ситуація саме такою скрутною? Обличчя старшого інспектора, який сидів зараз перед ним, раптом здалося Бовуару втомленим. Він уже дорікав собі, що не помітив цього раніше.　

— Ви не довіряєте їй, чи не так? Ви не довіряєте Ніколь.　

— А ти?　

Бовуар на мить замислився, а потім кивнув головою.　

— Вона справила на мене враження. Ви знаете, я не маю особливої симпатії до цієї жінки. В останній справі то була суцільна катастрофа, але цього разу? Схоже, вона змінилася. А ви так не вважаєте?　

Ґамаш злегка махнув рукою, ніби відкидаючи припущення Жана Ґі. Для нього воно було не надто переконливим.　

— Чому? — Бовуар подався вперед. — Розкажіть мені.　

Але Ґамаш мовчав. З досвіду Бовуара, таку мовчанку в його боса могла викликати лише одна причина.　

— Господи! Це ж не пов’язано зі справою Арно? Скажіть, що ні! — Бовуар відчував, як у ньому піднімається хвиля гніву і його починає нудити. Він відчував таке щоразу, коли думав про П’єра Арно і про те, що той зробив. З іншими, з поліцією Квебеку. З Ґамашем. Хоча, звісно, усе то було в минулому. І не могло мати нічого спільного з Ніколь. Чи могло?　

— Розкажіть мені, — вимагав Бовуар. — Досить мовчати! — Молодик ледь не закричав. Опанувавши себе, він озирнувся, чи не почув його хтось іще, і знизив голос. — Не приховуйте від мене! Не можна звалювати все на себе! Ви зробили так першого разу, і Арно трохи не вбив вас. Що пов’язує Ніколь і справу Арно? — настійливо прогарчав він.　

— Облиш, Жане Гі, — Ґамаш простягнув руку через стіл і ніжно доторкнувся до руки Бовуара. — Між ними немає ніякого зв’язку. Я просто насторожено ставлюся до неї, ось і все. Ніколь, безумовно, видається доладнішою, ніж вона була минулого разу. Мабуть, я засуворий до неї.　

Бовуар із хвилину пильно дивився на свого шефа.　

— Дурня! Ви знову панькаєтеся зі мною. Скажіть правду.　

— Це просто відчуття. — Ґамаш криво всміхнувся, чекаючи, що Бовуар закотить очі.　

— Ваші відчуття не завжди оманливі.　

— А лише іноді? Це не має значення, Жане Гі.　

Ґамаш надпив капучино і замислився. А чи не стає він нарешті циніком, думаючи, що люди не можуть і не хочуть змінюватися? Усе свідчило про те, що агентка Іветт Ніколь позбулася своєї зарозумілості й постійної ворожості. Відколи вона приєдналася до них цього разу, вона довела, що здатна виконувати накази, сприймати вказівки і критику. Вона доклала зусиль і довела, що може бути самодостатньою, ще й добре впоралась із завданням, зібравши інформацію про Крі. Вона навіть забронювала собі номер у готелі, і сама за нього заплатила.　

Це справді була нова Ніколь.　

То чому я їй не довіряю?　

Ґамаш відкинувся на спинку стільця й подав знак Олів’є, потім повернувся до Бовуара.　

— Я хочу вибачитися перед тобою. Я не повинен був скасовувати твій наказ, та ще й перед усією командою. Дозволь пригостити тебе коньяком.　

Це був явний підкуп, але Бовуар охоче прийняв його. Олів’є приніс пузаті келихи з бурштиновим напоєм. Двоє чоловіків смакували коньяк і обговорювали справу, говорили про все, та на думці в них була лише агентка Іветт Ніколь.