Парад планет

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ,

Приїзд начальника районної міліції самого товариша Венеційського до обітованої Яблунівки і розмова в сільраді зі старшим куди пошлють були скрізь помічені й належним чином прокоментовані. Помічені й належним чином прокоментовані у Великому Вербчому, Сухолужжі, Чудвах, Кривошиях та інших довколишніх селах, від яких і голку в сіні спробуй сховай, а тут такі події! 1, звісно, чутка докотилась до зарубіжних могутніх концернів брехні й наклепу, до синдикатів інсинуацій і фальсифікацій, до численних радіоцентрів.

Розперезались, як тільки могли, всі органи, котрі тут годі перераховувати, бо забагато честі для них. На перших сторінках газет аршинними літерами набиралось: Яблунівка, Хома Прищепа, Мартоха, Венеційський, Перекучеренко! Інформація про чергову відставку кабінету в Італії, про валютні баталії на біржах Нью-Йорка та Ріо-де-Жанейро, про воєнні вилазки ізраїльської вояччини на півдні Лівану, про страйк французьких докерів, про найновішу сукню англійської принцеси Анни та інші не менш важливі повідомлення йшли на підверстку до матеріалів із Яблунівки. А що їх було обмаль, мов кіт наплакав, то майстри жовтої преси вдавались до хитромудрих маніпуляцій, після яких оті котячі сльози обертались на повноводі ріки брехні, де стояли каскади Ніагарських водопадів вигадок, обману, безсоромності.

Нічого не навчившись після поїздки грибка маслючка до Америки, де Хома невірний і лукавий відмовився зробити візит радникові вашінгтонської адміністрації, який помилково прийняв його за дисидента, тепер буржуазні органи масової дезінформації знову зчинили страшенний галас довкола славного імені яблунівського колгоспника. У їхніх виступах укотре йшлось про те, начебто саме на Хомі найяскравіше можна побачити, як порушуються права людини в Яблунівці. Мовляв, погляньте лишень, як вільно ведеться у їхньому вільному світі. У них там бідний до всіх рідний, а багатий нікому не радий. А яка свобода слова: хто має багацько, той бурчить, а хто не має, той мовчить. А яке в них суспільство рівних можливостей: багатому товстосуму щастя, а бідному поденщику діти, багатство дме, а бідування вдвоє гне, багатому життя, а бідному виття. А який у них високий рівень техніки, повсюдна механізація: багатому і під гору вода тече, а бідному і в долині треба криницю копати. А які плоди генетики й селекції: у багатого й теля з телям, а в убогого одна корівка — та й та ялівка. А яка небачена індустрія розваг та відпочинку: половина світу скаче, половина плаче, багачеві вітер гроші несе, а бідному половою очі засипає. І соціальна структура у них зі світу сього поширилась на той світ: бідним і на тім світі доводиться на товстосумів робить — товстосуми будуть у котлі кипіть, а бідняки дрова носить. Ось, мовляв, як у них скрізь добре, навіть персональні протиатомні сховища мають капіталісти: дожившись до самого краю, хочуть пожити й за краєм, навіть у водневому пеклі бізнесмени спробують жить, як набіжить, а як не можна сяк, то вхитрятимуться інак, і бідняки в тому пеклі житимуть, аж поки жили порвуть.

А в Яблунівці, лящали на всі заставки органи буржуазної дезінформації, давно не так і далеко не так. Ось хоча б для прикладу взяти знаменитого Хому невірного і лукавого, який колись чи то був закоханий у всесвітньовідому французьку горлодерку, чи то французька всесвітньовідома горлодерка була закохана в знаменитого старшого куди пошлють. Безумовно, Хома — надлюдина з колгоспу «Барвінок», правди ніде сховати, бо в нього завжди задні колеса йдуть за передніми, йому в гурті робити, мов із гори котитись, він попереду людей навчився бігти, але від людей ніколи не відстає. Надлюдина Хома дотримується особистого надлюдського морально-етичного кодексу, що зводиться до таких головніших афористичних постулатів: один — як ні одного; що два, то не один; одна головешка в печі гасне, а дві в полі горять. Серед хомопоклонників планети найбільше шануються його заповіді: рука руку миє, нога ногу підпирає; хто від товариства відстане, нехай від того шкура відстане; добрі діла шумко ходять, а злі дзвонять, як дзвони. А серед най-фанатичніших хомопоклонників (а в якого месії чи пророка не було отих, що за його вчення ладні піти в огонь і в воду, на інквізиторське багаття чи на хрест!) магічний вплив мали такі ортодоксальні заповіді грибка маслючка: тринди-ринди, завтра Великдень; курзю-верзю, дайте на кутю гречки; телень, телень, бов, ялесь, шелесь, блесь!

Так от, районна міліція в особі начальника самого товариша Венеційського та яблунівські керівні верхи в особах Перекучеренка й Дима тиснуть на Хому так відверто й так підступно, вимагаючи, щоб той добровільно позбувся найприкметніших рис своєї неповторної індивідуальності, що вони, органи масової дезінформації, не можуть мовчати. А якщо не можуть мовчати — не скупитимуться на обмови, щоб, пожалівши личка, не довелося згодом віддавати ремінчик. Значить, вони захищають права надлюдини Хоми в ім’я надлюдини Хоми, вони хочуть, щоб він і в майбутньому, як і в минулому, знав тільки розквіт своєї особи. Який розквіт?

І тут буржуазні рупори пропаганди давали собі волю, вони чого тільки бажали грибку маслючку! Щоб він у колгоспній Яблунівці проти гори сипав піском із поли, щоб йому роса очі виїла, поки сонце зійде, щоб він міг собі що головою в піч, що в піч головою. А ще хай би уволю лобом у стіну бився, може, й пробився б; а ще щоб він на небо не скочив і в землю не закопався, а ще хай би він із зав’язаними очима та вниз головою. А ще хай би його душа терпіла в тілі, коли сорочку воші з’їли, І щоб завжди йому було добре, як голому в терну, щоб голому грибку маслючку і розбій був не страшний. І хай би ніхто не забороняв бути ситим святим духом, і щоб він міг класти зуби на полицю, і щоб голод виганяв його на холод. І хай би йому завжди судилась вольная воля пішечки ходити з мішечком, і хай би він ходив по жебрах, та не мав у що хліба класти, і хай би кому видався похорон, а грибку маслючку завжди празник. І хай би його око не засинало глибоко, хай би йому не спалось, а хліб снився, хай би в нього були драглі, що перед Хомою спати лягли. І хай би з такого славного життя грибок маслючок пишався б, як кіт на глині, дувся б, як жаба в болоті, чванився, наче та кобила, що віз побила. А коли про той світ ідеться, то хай старшому куди пошлють і в пеклі добре ведеться: хай буде ні печаль, ні воздиханіє, но жизнь біс батька яка. І, ллючи крокодилячі сльози, буржуазні органи дезінформації і наклепів по-фарисейському бажали, щоб грибок маслючок на тому світі, нарешті, зумів приставити нові дверцята до старої лазеньки, щоб навчився перемішувати тісто, вийнявши з гарячої печі, щоб йому там місяць світив, як зорі не схочуть, щоб заробив, нарешті, на хребет та й у губу.

Отак вони захищали права старшого куди пошлють із колгоспу «Барвінок», фальшиво шкодуючи, наче йому, надлюдині, обрубують крила. Еге ж, захищали, обстоювали, зі шкури гнучись, але ніхто їх у Яблунівці не слухав і не чув. А якби оті буржуазні теревені докотилися б до Хоми невірного й лукавого, та архімудрий яблунівський колгоспник сказав би з усією притаманною йому розважливістю:

— На чужу галич повикидали стільки палиць, а на свого голубчика не зоставили й одного дубчика!

І лукава Мартоха не стала б чекати на слова, принесені сороками на хвостах, сама знайшла б слова:

— Почали заморські баби дзвонити в брехливі дзвони, так видзвонять, бо в немочі всього їм хочеться!