Парад планет

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ П’ЯТИЙ,

Чи варто розповідати про те, що білий світ наче здурів, стежачи за тракторозавром Хомою? Авжеж, голова колгоспу «Барвінок» Михайло Григорович Дим помітив чи й не помітив сміливий експеримент старшого куди пошлють. Як він сказав Мартосі? Сказав: «А Хомі спасибі, що поміг на тракторі, бо в нас із людьми завжди запарка». Голову колгоспу легко зрозуміти, бо в Яблунівці стільки всяких чудес творилось і твориться, що на кожне чудо й не навитріщаєшся, й не надивуєшся. Але білий світ — це вам не Михайло Григорович Дим, білому світу тільки дай, щоб позахоплюватися з грибка маслючка, примовляючи: «В Хоми життя не звелось на бугаї, себто не пішло по-дурному, він усьому людству довів, що без хвоста і редька не родиться».

Власник порнографічного журналу Боб Ґуччоне залишився вірним собі, випустивши на екрани в рекордно короткі строки новий суперкінобойовик про тракторозавра Хому. Постановка фільму обійшлася в двадцять п’ять мільйонів долорів, тут знімались кращі актори США, Західної Європи, Японії. Ще до того як фільм надійшов у прокат, виконавець головної ролі тракторозавра Хоми якийсь Джон Маккінлі став знаменитістю, його ім’я не сходило зі сторінок газет.

Не станемо переповідати епізодів цього шедевру масової культури, від якого божеволіли в захваті по обидва боки Атлантичного океану. Скажемо тільки, що фільм подивилось понад мільярд глядачів, він приніс Бобу Гуччоне нечувані прибутки, викликавши чорну заздрість у конкуруючих ділків кінобізнесу. Крім того, цей фільм спричинився до масового каліцтва серед західної молоді. Вбачаючи в тракторозаврі Хомі новітнього ідола, якому слід поклонятись, безвусі молодики, здурманілі від наркотиків, прагнули стати машино-людьми, причім за машинну частину своєї квазісубстанції вибирали моделі автомобілів найновіших марок. А що нікому з них не пощастило повністю зростися з автомобілем так, як грибку маслючку з трактором, то поліклініки й госпіталі переповнились травмованими безумцями, яким доводилось ампутувати обидві ноги, а автомайстерні — пошкодженими автомобілями, що потребували серйозного ремонту.

Хомопоклонники всіх мастей, вбачаючи в тракторозаврі Хомі великомученика, й далі творили його культ: різали, рубали, тесали, стругали, ліпили його погруддя з будь-якого матеріалу, котрий тільки надавався до цієї мети. Проте витвори своїх рук у Яблунівку не надсилали, як перше, бо знали про те велике побиття бовванів у колгоспі «Барвінок», коли з потрощених уламків звели не тільки корівник, а й інші господарські будівлі. Хомопоклонники знали, що й сам Хома брав участь у побитті бовванів, проте, звичайно, в цю акцію старшого куди пошлють не вірили. Не вірили, вважаючи, що не було й нема людини, яка ще за свого життя не хотіла б собі звести храм, де схилялися б перед її іменем. А коли вже й справді Хома побивав бовванів, міркували найцинічніші хомопоклонники, то лише з примусу правління колгоспу «Барвінок», остерігаючись відлучення від роботи, бо найстрашніша кара для старшого куди пошлють — не працювати на корівнику.

Й хомопоклонники, й магістри всяких окультних наук, і майстри оригінального жанру, навіть політики — фокусники й дипломати-жонглери на Заході не переставали гомоніти про феномен людського духу, явлений Хомою із Яблунівки. В моду ввійшли інтелектуальні балачки про біологічне поле грибка маслючка. Наче гриби після дощу, поз’являлись шарлатани, котрі стверджували, що вони бачать людину наскрізь. Ілюзіоністи всього світу з меншим чи більшим успіхом намагались повторити декотрі з чудес старшого куди пошлють, які він іще стихійно творив до періоду науково-технічної революції у Яблунівці. У дипломатів, що теж наслідували Хому, ввійшло в моду переведення стрілок на чужому годиннику. Тут вони досягли віртуозної майстерності, і, траплялось, де-небудь на велелюдному зібранні не знайдеш двох дипломатів, чиї б годинники показували однаковий час...

Уже мовилось про те, що на Україні появився не один лже-Хома. Ці авантюристи своїми чи то аферами, чи то фокусами спричинились, на жаль, як до популяризації діянь справжнього старшого куди пошлють, так і до компрометації його імені. Правду казав начальник районної міліції сам товарищ Венеційський, що жоден лже-Хома не уникне органів правопорядку, й жоден із них таки не уник. Проте руки навіть у самого товариша Венеційського виросли короткі, щоб дістати бодай однень-кого того лже-Хому, що гастролював за кордоном, ганьблячи ім’я яблунівського колгоспника.

У світі визиску й капіталу не кожен лже-Хома, звісно, відзначався благородством намірів. Не один товстосум, траплялось, розплачувався з найманою робочою силою начебто справжньою дзвінкою монетою, яка в кишені тієї найманої робочої сили несподівано оберталась на жменю ґудзиків чи на інший дріб’язок. Пригадуєте, грибок маслючок, хизуючись перед головою колгоспу, порізав ножем собі руку, аж кров цебеніла, та вже за якусь хвильку не було ні крові, ні ран? Не один зарубіжний лже-Хома, десь у Мозамбіку чи в Сальвадорі, холодною зброєю калічив не собі, а мирному населенню руки й ноги, що рани так і не загоювались на тілі.

Ота шапка-невидимка, в якій Хома не ходив, і пізніше — уже в епоху науково-технічної революції — невидимство грибка маслючка стало притчею во язицех. Мовляв, не галопуюча інфляція, а Хома-невидимець винен у тому, що різко зменшується реальна заробітна платня трудящих, що зростають ціни на товари першої необхідності, що збільшуються асигнування на потреби військово-промислового комплексу, що підскочила злочинність... Рука Хоми! Невидима рука Хоми-невидимця! Якби ж видима, то можна б схопити, вдарити, але ж невидимої руки не схопиш, не вдариш, отож вона призведе й до подальшої інфляції, безробіття, росту цін. І, щоб відвернути штучно роздуту загрозу руки Хоми з Яблунівки, збільшували видатки на військові приготування, на модернізацію стратегічних крилатих ракет із ядерними боєголовками...

Здається, саме правителі расистського режиму ПАР, наслідуючи яблунівського старшого куди пошлють, першими в світі стали носити свої власні голови під пахвами. Здавалося б, вільно можна носити чужу голову — ну хоча б негра, вбитого під час демонстрації в Соуето! — але пошесть наслідування й мавпування всесильна, ця пошесть вимагає, щоб носили тільки свою. Стали носити свої голови під пахвами і генерал Стреснер у Парагваї, і Дювальє на острові Гаїті, й генерали правлячої хунти в Уругваї.

А мільйонні армії безробітних на Заході? Гадаєте, буржуазна пропаганда, захищаючи його величність капітал, не посилалась на приклад із відлученням Хоми від ударної колгоспної праці? Мовляв, безробітний у буржуазному суспільстві й відлучений від роботи в «Барвінку» — ягоди одного поля, а колгоспна ягода навіть гіркіша. Авжеж, Хома з Мартохою сказали б на таке: «Пес бреше, бо співати не вміє, пес як не збреше, то йому нудно».

Великий вереск зчинився навколо машини часу, сконструйованої старшим куди пошлють мало не з металобрухту. Пригадуєте, за порадою голови колгоспу грибок маслючок, рішуче крутнувши вліво перламутровий важіль, відправив свою першу експериментальну модель у далеке минуле, щоб вона звідти не поверталась і не зривала трудової дисципліни в колгоспі? Так от, усяке казна-шо верзли про машину часу. Начебто опинилась вона не в далекому минулому, а в часі теперішньому, хоча й далеко від України. Якийсь мандрівник бачив машину часу в африканських горах Високого Атласу, там довкола неї вовтузились кагалою берберські мавпи, невміло туди-сюди смикали за перламутрову ручку, сподіваючись, очевидно, на подорож у часі — ще в ту епоху, коли на землі панував ранній палеоліт, коли Земля знала тільки мавп’яче царство, коли до сучасної людини було ой як далеко, бо мавпа ще тільки мріяла обернутись на людину, складний і довгий шлях її еволюції ще тільки починався!

А на ту машину часу точили зуби любителі всяких прожектів та авантюр. Активізувалась група неофашистів у Бонні, шкодуючи, що витвір грибка маслючка досі не потрапив до їхніх рук, а якби потрапив, то чом би не спробувати повернути назад колесо історії? Еге ж, чом би не сісти в машину часу й не гайнути під Сталінград, бо колесо новітньої історії поверталося саме під час другої світової війни... Авантюристи іншого толку мріяли повернути зовсім інше колесо історії — під Ватерлоо. Знаходились такі, що з допомогою машини часу збирались повертати колесо історії під Бородіном чи на полі Куликовому!.. Дехто мав наміри скромніші, скажімо, хотів зустрітися з царицею Нефертіті, не відаючи до пуття, чим така зустріч може йому загрожувати...

Всіх тих курйозних бажань не перелічити. Деякі соціальні утопісти наївно шкодували, що перша модель машини часу, сконструйована старшим куди пошлють, украй недосконала, що на ній можна подорожувати тільки в минуле. А їм, звичайно, прагнулось у майбутнє, кортіло бодай одним оком зазирнути на кілька десятків років уперед, у третє тисячоліття нашої ери. Й чи на отій машині часу не можна — одне за одним — переїхати в майбутнє відразу всьому людству, так щоб оте славне майбутнє стало реальним, об’єктивним сьогоденням? Мовляв, щоб прийти на все готове, без затрати фізичних і розумових сил одержати завтрашні блага, завтрашні здобутки техніки, науки, мистецтва, демократії. Що можна сказати на такі бажання? Тільки те, що утопісти завжди зостаються утопістами — хай то буде епоха Оуена чи Фур’є, хай то буде епоха старшого куди пошлють Хоми Хомовича.

В американському журналі «Ньюсуїк» появилася стаття колишнього радника вашінгтонської адміністрації, з яким старший куди пошлють зустрічався під час своєї поїздки за океан. Зазнавши поразки на виборах, він несподівано розжився на сенсаційне хобі. Радник не став писати мемуари про безглузду внутрішню й зовнішню політику свого уряду, бо навряд чи така писанина знайшла б попит, а захопився колекціонуванням усіляких придибенцій і чудес Хоми Хомовича Прищепи з колгоспу «Барвінок». У статті, вміщеній у журналі, колишній радник скрупульозно перерахував усі факти, що свідчили про унікальність біологічного поля яблунівського колгоспника. Чомусь особливо наголошувалось на тому, що голова сільради Перекучеренко фактично покривав і заохочував стихійну діяльність чудотворця, бо лікувався в нього від заїкуватості. Також акцентувалося здитиніння Хоми й Мартохи, коли вони випадково буцнулись лобами в темних сінях. Саме тоді старший куди пошлють уперше мовив про парад планет.

Парад планет!

Колишній радник вашінгтонської адміністрації нагадував, що грибок маслючок ніколи не кидав слів на вітер, що слова в нього ніколи не розходилися з ділом. Тому всі його великі й малі дива та чудеса слід розглядати лише в плані підготовки до коронної цілі, яку він поставив у житті, а саме — організація й проведення параду планет.

Отож, резюмував колишній радник вашінгтонської адміністрації, парад планет, обіцяний старшим куди пошлють, — не вигадка, не міф і не сон рябої кобили, як не є вигадкою, міфом чи сном рябої кобили всі попередні фантастичні діяння чудотворця Хоми. Парад планет може спричинитись до непередбачених катаклізмів у вільному світі, взагалі здатен поставити під сумнів існування вільного світу з усіма його суспільними цінностями. Зловісна, мов невідворотний фатум, рука Хоми! Дбаючи про виживання, вільний світ повинен мати за священний обов’язок непримиренну боротьбу з рукою Хоми, повинен так дестабілізувати становище, щоб парад планет, обіцяний старшим куди пошлють, не відбувся ніколи. Очевидно, найдужче можуть зарадити нові зразки тактичного й стратегічного озброєння, нові бойові ракети, нові бомбардувальники, нові авіаносці, нові підводні човни, нова бактеріологічна й хімічна зброя. Колишній радник вашінгтонської адміністрації закликав озброюватись і озброюватись, щоб гідно боротися з рукою Хоми, щоб відвернути грізний парад планет, який для вільного світу страшніший за інфляцію, безробіття, голод, наркоманію, розпусту й злочинність.

Авжеж, парад. планет має увінчувати чудотворство Хоми, проте парад планет не є конечною мрією старшого куди пошлють, а тільки засобом... А тільки засобом домогтися безсмертя, яке судилось лише богорівним! Бо тільки богорівним до снаги таке грандіозне космічне явище, як задуманий на ближчий час грибком маслючком парад планет!

Коли в Хоми завелись по світах хомопоклонники, що поклоняються його імені, що тешуть, рубають, ліплять, виплавляють схожих на нього бовванів, бо коли вже Хома колись у сільському Будинку культури прочитав атеїстичну лекцію, де, ведучи з яблунівськими колгоспниками мову про древню єгипетську релігію, руками й ногами відхрещувався від усяких богів, то неспроста в цьому житті й боввани, й оте затяте відхрещування. Авжеж, мусив лицемірити й лицемірив перед правлінням колгоспу «Барвінок», щоб йому передчасно не скрутили рогів, а сам плекав і плекає мрію про обожнювання свого імені, про безсмертя. Насправді він у гордині своїй замірився так високо, як не замірявся ні Тамерлан, ні Чінгісхан, ні Александр Македонський, ні Наполеон. Старший куди пошлють, організовуючи парад планет і в близькому майбутньому бачачи себе богорівним, замислив підкорити весь світ, причому не тільки в часі теперішньому, як то прагнули видатні полководці й воєначальники, а й у часі майбутньому, як то вдавалось лише основоположникам великих релігій — православ’я, каталицизму, ісламу.

Отже, старший куди пошлють Хома Хомович Прищепа з яблунівського колгоспу «Барвінок» із його невсипущою роботою на корівнику, з його невичерпною афористичною мудрістю, зітканою з прислів’їв, приказок, нісенітниць і каламбурів, із його незчисленними дивами й чудесами — це не що інше, як нова світова релігія, що завтра посперечається з православ’ям, католицизмом, ісламом.

І вже всоте чи вдвохсоте колишній радник вашінгтонської адміністрації закликав озброюватись і переозброюватись, щоб не спасувати перед могутньою рукою чудотворця Хоми.

Звісно, у кого совісті нема — нема й сорому. Колишньому радникові страх як заздрісно, що його народ американський не переобрав на новий строк, а Хома Хомович як був у високому званні старшого куди пошлють, так і зостався. Отож від заздрощів і почав наклепи зводити на грибка маслючка, отож і заходився роздебендю-вати про страшну руку чудотворця Хоми, щоб та істерія допомогла вибити асигнування на потреби Пентагону.

Якби журнал «Ньюсуїк» із тією мілітаристською зловорожою маячнею потрапив до Хоми з Мартохою, то вони, почитавши статтю, в один голос мовили б так:

— У них там брехня на столі, а правда під порогом, але ж у Яблунівці правда та кривда — як вогонь та вода, ми тут добре робимо — добро й буде, а доброму скрізь і завжди добре!