Парад планет

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ,

Усе життя проробивши в колгоспі, Хома відати не відав, яке то нещастя, коли тобі закрито доступ на артільний корівник і вирвано вила-згрелі з рук. Здавалося б, розкошуй волею, впади в такі лінощі, щоб тебе називали ледащом з цілого світу, щоб був день свят, а діла сплять, щоб казав «нехай, нехай» — та й зовсім занехаяв, але ж не такий Хома, другого такого в світі нема!

Після того дня, коли на автобусній зупинці з причини великого перепою грибку маслючку не вдалось увійти в санс-контакт із вродливою молодичкою, він так-сяк перекапарів нічку. Діждавшись ранку, Хома почувався наче попеченим, на якому не заживе ні до весілля, ні після весілля. Знаючи, що від раптових немочей є ліки, які ще не пропали навіки, грибок маслючок із хати своєї скочив і Яблунівку перескочив. А як Яблунівку перескочив, то опинився вдосвіта не десь, а якраз біля колгоспного корівника. Радіючи, що зараз дорветься до вил-згрель, Хома став на лиці такий гарний, що був би ще кращий, та вже нікуди.

Та передчасно Хома відлучений у передчутті праці так повродливішав на лиці! Бо тільки грибок маслючок переступив поріг корівника, тільки жилавими руками вхопився за держак вил-згрель, як рипнули немащені двері куточка відпочинку. Еге ж, рипнули двері, а з їхнього війстя ступило четверо, зашарудівши підстеленою жовтою соломою. У Хоми й вила-згрелі випали з рук, коли вгледів зоотехніка Невечерю (ниньки була в нього рожа, та не така кожа), листоношу Горбатюка (луб — лице, очі — тріски), діда Бенерю (пика як гречаник порепаний) і довгожителя Гапличка (худенький, як різницький стовпчик).

— На роботу прибіг, Хомо Хомовичу? Згадала баба дівера, що добрий був? — поспитав зоотехнік Невечеря, і в голосі забринів хміль, наче вдосвіта чоловік брався за вино, чи не скисло воно. — А ми думали, що ти й дня без роботи не витримаєш, ще вчора тебе чекали, забарився.

— Знаємо, що ти майстер язиком і так, і сяк, а ділом ти майстер ото-го-го як! — пробубонів листоноша Федір Горбатюк так, як бубонять оті, що звикли самі в хаті бубоніти, бо ні з ким.

— Знаємо, що ти губами говориш, а руками робиш, — озвався дідок Бенеря, що на старість став схожий на оту бабину дівку, якій усе недогода.

— Знаємо, що в тебе багато слів, а ще більше діла, — озвався й довгожитель Гапличок, що на старість став так курити, аж жінчина рідня чманіла.

— Хлопці! — сполотнів на лиці грибок маслючок. — Хлопці, та я ж не звик, щоб словами і туди й сюди, а руками нікуди, не вмію думками за горами, а ділом у запічку!

— Авжеж, кортить до роботи, мов голому женитися! — зловтішно насміхався зоотехнік Невечеря. — Але ж спеціально по тобі є рішення правління колгоспу «Барвінок», і це рішення ще не скасовано.

— Хлопці, та я ж бо вмираю без роботи, я хочу не словом сіяти, а ділом діяти!

— Хомо, Хомовичу, тут по твою душу зібрались представники народного контролю Яблуніки, а народного контролю ще ніхто не переступив! — пихато мовив листоноша Горбатюк, немов учений шпак, що говорить усяк.

— А все через отого академіка Йону Ісаковича Корогли! — кричав у розпачі грибок маслючок.

— Було б не водитися з академіками, — дорікнув дідок Бенеря, — то не мав би лиха з розуму.

— Вік буду каятися за свій розум! Хлопці, хочте, я перед вами на коліна стану, тільки не виганяйте з ферми!

— Ні, Хомо, рівно місяць тобі тут появлятися заборонено, — стояв на своєму зоотехнік Невечеря.

— Та ви ж такі лихі, аж іскри вам із очей скачуть!

— Закон є закон, — муркнув листоноша Горбатюк, схожий на оте погане дерево, яке в сучки росте.

— А ви, дідуню? — благально мовив до довгожителя Гапличка. — Хіба забулось, що я вас од вірної смерті врятував? Із мертвих воскресив так надійно, що ви й по нинішній день скрипите й рипите.

А довгожитель Гапличок:

— Еге ж, Хомо, знаємо, що робота для тебе — наче ота баба, що ладна без єдваба. Але ми не хто-небудь, а народний контроль, отож маєш слухатись.

— Ваші слова, дідуню, лисі, мов макогони!

— Може, наші слова й хороші, мов рідке сито, — наприндився дідок Бенеря, — але в колгоспі в усьому має бути лад. Раз тебе, Хомо, відлучено, то гайда з корівника.

— Та нема такої сили, яка б мене від ферми відлучила! — заревів грибок маслючок, мов поранений звір. — Та я з діда-прадіда старший куди пошлють, І ніхто з мене цього звання не зніме!

— Так, Хомо, звання в тебе й справді високе, а по званню й честь, — мовив зоотехнік Невечеря. — Тільки не забувай, що зараз ти не старший куди пошлють, а Хома відлучений. Потерпи якийсь місяць — і знову тобі повернуть високе звання.

— Господи, й нащо було ниньки вмиватись, коли немає з ким цілуватись! — стогнав грибок маслючок, якого, виявляється, було не тільки відлучено, а й позбавлено високого звання старшого куди пошлють.

— Чи так, чи не так, а не буде з риби рак! — муркнув довгожитель Гапличок.

— Хоч ви й народний контроль, тільки нема такої сили, щоб до роботи не підпустила!

— Дивись, Хомо, лучатимеш корову, а попадеш у ворону, — застеріг дідок Бенеря.

Група контролерів стояла на корівнику перед Хомою, наче стіна, й здавалось, що вже ніколи нашому теляті та Й вовка не піймати.