Парад планет

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ,

Незабаром після тих подій відбулось екстрене засідання правління колгоспу «Барвінок». Правління скликано на прохання ветерана праці довгожителя Гапличка, який поклопотався про те, щоб Хомі відлученому повернути статус дійсного старшого куди пошлють. Мовляв, грибка маслючка покарано з усією адміністративною строгістю, він глибоко пережив, глибоко усвідомив, глибоко визнав і перевиховався, попутно омолодившись і подбавши про довголіття. Отож чи не пора переглянути рішення?

Правліня колгоспу, визнавши слушність клопотання ветерана праці довгожителя Гапличка, що колись ударно трудився коло артільних бугаїв, одноголосно повернуло Хомі статус дійсного старшого куди пошлють. Почувши цю новину, грибок-маслючок запишався так, наче на ногах сап’ян рипить, а в кишені трясця кипить.

— Тепер ти, Хомо, й десятому закажеш загризатися з отим Йоною Ісайовичем Корогли, — гомоніла Мартоха. — Ген ти який у мене, а й тобі кільце в губу вправили, наче ведмедеві.

Як Хома того дня йшов на роботу! Його ходу можна порівняти з писанням картини, тому що то була не просто хода яблунівського колгоспника, а живопис. Хома не йшов, а клав сміливі мазки, геніально відчував пропорції, інтуїтивно вловлював перспективу! На жаль, хоч би й як ми розказали про дерзновенну ходу грибка маслючка на корівник, наша сіра розповідь і на йоту не відтворить животрепетну магію його ходи...

— Знати звіра по тропі, а Хому по ході! — чулося захоплене від криниці.

— Хто не має худоби, не знає хвороби, а для Хоми хвороба — бути без худоби! — шелестіло в повітрі.

— Тепер Хома знову старший куди пошлють, а не убогий за порогом! —гукали звідусіль.

Грибок маслючок над головою кожного яблунівця бачив срібно-золотавий німб. Верхівки дерев палахкотіли в сяйві, наче в ореолі. Всяке живе зело грало йому своєю музикою й співало своїм голосом. Він прозирав кожну людину наскрізь — хвора чи здорова, чим учора вечеряла й сьогодні снідала, які думки розкладено в головах на поличках. Так само наскрізь він бачив мотори стрічних машин із їхніми сущими чи завтрашніми дефектами.

Крім того, по дорозі на корівник Хома не забував творити чудеса, бо в цей день почувався таким чудотворцем, як ніколи. Так, для зарюмсаного дитяти він дістав із своєї порожньої пазухи живого сизого голуба — й дитя засяяло радістю, мов краплина роси на сонці... Йшла дівчина вулицею, несла в руці червонобоке яблуко, то Хома вихопив у дівчини достиглий плід, розламав руками навпіл — і з яблука вилетіло раптом два рожеві метелики, пурхнули над головою враженої дівчини... У проїжджого незнайомого шофера на автобусній зупинці попросив кишенькову хустинку, проте не став собі чи комусь витирати носа, а дістав коробку сірників — і спалив, сказавши пришалимоненому шоферові дістати хусточку з кишені, — й той поліз до кишені, дістав звідти свого носовичка, тільки вже не брудного, а сніжно-чистого, накрохмаленого!

Геній чудотворення не полишав грибка маслючка й на хвильку, бо як то багато важить щасливе усвідомлення, що ти не якийсь там Хома відлучений, а справді-таки старший куди пошлють.

Ще через міст до корівника йдучи, грибок маслючок зупинився й протер очі. Далі вдруге протер очі і втретє, наче хотів побачити калача, а побачив бича. Наче попереду корівник — і наче не корівник. «Як там не мед, так там не масло! — чудно міркувалось Хомі невірному й лукавому. — А чи не доведеться мені на тому корівнику живши-живщи та й піти завивши? »

Нарешті ступив чудотворець Хома на ферму — й не впізнав ферми! Все не так, як до відлучення від ударної праці. Билась думка про вила-згрелі, а де ж ти знайдеш ті вила-згрелі, коли тут таке діється, твориться, чвориться... Ошелешений грибок маслючок дивиться кругом і не відає, що він бачить. Не відає, що бачить на корівнику новісіньку техніку, і як тільки ця техніка не називається: і причіпний роздавач кормів, із якого роздають корми по годівницях, і роздавач меляси, що роздає в годівниці мелясу з карбамідом... А які автонапувалки! А яка доїльна установка типу «Тандем»! А ось охолодник-очисник, а ось молочний сепаратор, а ось паровий пастеризатор! Холодильна фреонова установка для охолодження холодної води, охолодник молока...

— Це раніше тягнули рядно на двох одно, а тепер!.. — вражено прошепотів Хома. — А може, сниться? Бо що думаєш, те й сниться...

Грибок маслючок заплющився, боляче ущипнув себе за руку — й розплющився: механізований корівник не щезнув, як наслання, а сяяв, наче заводський цех.

Підійшов зоотехнік Невечеря, схожий на отого пугача, якому не треба показувати дзеркала, бо він знає, що й так красний.

— Очам не віриш, Хомо? — поспитав зоотехнік. — Бач, як ферма обновилась, поки тебе відлучали!

І яких тільки див напоказував зоотехнік Невечеря чудотворцю Хомі на тваринницькому комплексі колгоспу «Барвінок»! І косарки-подрібнювачі, які скошують, подрібнюють і навантажують траву. Й соломосилосорізку, яка подрібнює грубі корми, силос та зелену масу. Й агрегат комбікормовий, що подрібнює зерно й готує зернову суміш. Грибок маслючок надовго закам’янів перед дробаркою, що подрібнює зерно й сіно на борошно, а також зелену масу й коренеплоди. Витріщився на мийку-коренерізку, що миє й ріже коренебульбоплоди. Мало не заплакав від розчулення, коли перед очима постав змішувач меляси і карбаміду, шо змішує рідкі корми; електричний водонагрівник для підігрівання води; казан-пароутворювач, що дає пару для запарювання кормів та обігрівання приміщень; агрегат, що готує рідкі кормові суміші для випоювання телят; навантажувач силосу і грубих кормів; пломбіратор ПК-1, що таврує тварин; фуражир ФН-1,2 продуктивністю 3,5-6 т/год.

В пологовому відділенні й на телятнику старший куди пошлють побачив небачені доїльні установки, напувалки для корів і напувалки для телят, ручні безрейкові візки, електроводонагрівники, станки для випоювання телят... На відгодівельній фермі вразили навантажувачі-подрібнювачі силосу й сінажу, бункер-дозатор концкормів, бункер-живильник кормів, головний розподільний транспортер, стаціонарний роздавач кормів, автонапувалки, стійлове обладнання.

— А хто ж це таке нагнав, як буря вітри? — поспитав Хома.

— Науково-технічна революція, — відказав зоотехнік Невечеря, запишавшись так, наче вскочив у чужу гречку — й вискочив.

— Господи, таку революцію проґавив! — мало не заволав чудотворець Хома. — Сам усякі чудеса витворяв і витворяю, а до такого не додумався.

— Еге ж, ти один не додумався, а ми гуртом додумались. І поки ти там відлучався, то ми гуртом революцію почали — й хутенько довели до пуття.

— Значить, я наче не революціонер? Значить, я тихше води, нижче трави?

— Коли пристаєш до нашого гурту, то революціонер.

Старший куди пошлють не втримався: пішов і на свиноферму, аби подивитись, які блага науково-технічна революція принесла для свиней та свинарів. А ще ж не оминув і пташарні, де розглядав напувалки жолобкові підвісні, самогодівниці для мінеральних кормів, механізовані гнізда, жолобкові годівниці з ланцюговим транспортером, бункер ланцюгових роздавачів, поперечний ланцюговий транспортер, вивантажувальний транспортер...

А з яким натхненним завзяттям (хоч чорт неси яйця, аби яйця!) зоотехнік Невечеря, коли з пташника повертались на корівник, став розхвалювати автонапувалки. Мовляв, раніше корова пила воду з дерев’яного жолоба чи з відра, а тепер із автонапувалки, а в тій хитрій автонапувалці що тільки передбачено науково-технічною революцією для колгоспної корови: і стоячок, і хомутик, і гумова прокладочка, й сідельце, й решіточка, й пружинка, й клапан, і клапанна коробочка, і вісь, і важіль, і чаша.

— Поміркуй лишень, Хомо, коли зіпсується якась дрібничка — хомутик чи сідельце! Вже автонапувалка ні к чорту не годна, вже корова непоєна! Хай хоч скільки корова тицяє мордою у той важіль, а в чаші водою й не бризне.

— А як наша худоба до такої техніки звикла? По технікумах яких посилали стадо чи на місці здобула освіту, без відриву від стійлового утримання?

— Без відриву од стійлового утримання. Тицьнула мордою — ось і вся грамота.

— Значить, мудріша тепер скотина, ніж до технічної революції?

— Куди к чорту мудріша! — згодився зоотехнік. — У тебе ж у хаті такої техніки нема? Щоб тицьнув мордою — і вода, щоб тицьнув — і борщ, щоб тицьнув — і узвар?

— Таки нема, — пошкріб потилицю старший куди пошлють.

— Отож-бо, що нема, що наша скотина, можна сказать, забезпечена технікою краще, ніж людина. Як погляну на яку Маньку чи Зозулю, то бачу — в неї на лобі написано гонор та бундючність, що доскочили до таких технічних плодів революції. Біля такої скотини іноді таким чуєшся дурним, що хоч об вугол бийся.

Опинившись на корівнику, старший куди пошлють уже не так злякано роззирається кругом і питає:

— Трохиме Трохимовичу, правління знову допустило мене до роботи, то чи не скажеш, де мої вила-згрелі? Бо ніяк очима не знайду.

Зоотехнік Невечеря гримнув сміхом, наче залізними ціпами вдарив.

— Дав би тобі вила-згрелі, дав би! — ледь вичахали від сміху щоки в зоотехніка. — Як то мовиться, рука дающого не оскудіє, а берущого ніколи не відсохне. Але нема їх на корівнику.

— Як то нема? — зблід на лиці грибок-маслючок так, наче необачно таки зазирнув у зуби дарованому коневі. — А з яким же струментом я до гною стану?

— Ти, Хомо Хомовичу, як отой, що сорочку викупив, а сукман зоставив. Себто безнадійно відстав од науково-технічної революції. Вона, революція, ген як далеко вперед пішла, а ти зостався там, де й був. Зашкарублі думки маєш, а із зашкарублими думками революцію не здоженеш.

— В мене, Трохиме Трохимовичу, долоні зашкарублі! — гордо мовив грибок маслючок і показав свої поцвяховані мозолями долоні. — І якби не мої вила-згрелі, то, може, й науково-технічної революції не було б.

— А що, Хомо Хомовичу, діло речеш, — згодився зоотехнік Невечеря. — Але хоч і як твоя душа болить за вилами-згрелями, та, либонь, віддадуть їх тобі на безрік.

— Та вони для мене, як мама рідна! Нема того краму, щоб купити маму...

— Ось давай лишень, Хомо Хомовичу, поглянемо, яка техніка замінила твої вила-згрелі.

Й зоотехнік Невечеря став показувати старшому куди пошлють техніку, що замінила на фермі вила-згрелі, які здавались незамінними. Ось, мовляв, тобі, Хомонько, начіпний бульдозер БН-І до трактора «Беларусь», щоб вивозити гній із вигульних майданчиків. Про всяк випадок колгосп «Барвінок» запасся навіть бульдозером Д-149П до гусеничного трактора (запас біди не чинить!), щоб вивозити гній із корівника при безприв’язному утриманні. Ось тобі, Хомонько, транспортер скребковий, що працює від електродвигуна на п’ять з половиною кіловат, — цей транспортер видаляє гній із корівника. Ось шнековий насос, щоб забирати й навантажувати гноївку. Ось гноївкорозкидач, щоб навантажувати, перевозити на поле і вносити у грунт гноївку. Ось причіп тракторний 2ПТС-4 для перевезення гною...

Зоотехнік Невечеря показував і розказував, квітнучи щоками. Коли показував шибер гнойового каналу, то голос його задзвенів, наче забряжчали золоті монети! Й коли зоотехнік розказував про будову скребкового транспортера, то голос був солодкий, наче бджоли меду наносили в горло чоловікові!

Грибок-маслючок слухав, приглядався, мацав руками І, Здається, навіть на зуб узяв би отой похилий транспортер чи поворотний пристрій, щоб перевірити, чи надійну техніку прислано на яблунівський корівник, якому віддано кращі роки чудотворного життя. Проте очі в нього зоставалися сумні, як в отого вовка, про якого казано: носив вовк овець — понесли вже й вовка.

— Ніде правди діти, славна техніка, — зітхнув. — І все-таки моя журба не сонце, сушить добре.

— Хомо Хомовичу, що буває, те й минає.

— Знаю, що миле, так і те запостиле, а що я вдію зі своєю журбою, коли вона дужча від мене?

— Ставай, Хомо Хомовичу, до транспортера. Ну, водились вила-згрелі в тебе за царя Тимка, як була земля тонка. А тепер — транспортер!

— Та я ж на вилах-згрелях грав, як на сопілці!

— А на транспортері гратимеш, наче на телевізорі!

— Та я ж у вила-згрелі душу вкладав! Нащо мені жар-птиця, коли я звик до синиці?

— Хомо Хомовичу, побійся Бога, коли не боїшся науково-технічної революції! Нащо тобі та допотопна синиця в небі, коли маєш модерну жар-птицю в жмені? Твої зашкарублі мізки не втямлять, що тепер на фермі робимо лиш я, Христя моя, фуражир Дзюнька й ти. Інтенсифікація праці космічної доби, а ти за старим журишся.

— Журюсь? Та я не знаю, радіти мені чи плакати, танцювати чи сміятись, бо душа роздвоєна. Гадаєш, не до вподоби всі ці плоди науково-технічної революції? Ще й як до вподоби! А тільки, Трохиме Трохимовичу, душі не накажеш...