Парад планет

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

Видать, отой клятий золотоокий Йона Ісайович Корогли не був би сам собою, якби забув про грибка маслючка з Яблунівки. Грибка маслючка, який зажив слави народного голкотерапевта, а тепер, ударившись у макробіотичний дзен, своїм прикладом заразив усю Яблунівку, що захопилась мистецтвом омолодження й довголіття. Еге ж, якимось чином стало відомо в’їдливому й заздрісному світилу науки, що діється в колгоспі «Барвінок».

І знову — лист на ім’я правління! А в листі — про східну медицину, а також про так звану двополюсність у природі: день — ніч, чоловік — жінка, війна — мир. А також про інь-янь. Про лікування харчами, повітрям, думкою. Авжеж, не треба здирати шкіру з рослин. Авжеж, треба їсти тільки ті харчі, які не тікають від вас, — рослини, водорості, молюски. Авжеж, можна вилікуватись від будь-якої хвороби, не виходячи за поріг свого будинку. А який закон всесвіту? Те, що має лицьову сторону, має й зворотну. Те, що має початок, має й кінець. Нема нічого однакового у всесвіті. Чим більша лицьова сторона, тим більша й зворотна. Всі протилежності взаємодоповнюються. Інь і янь — дві руки Безмежжя, Абсолютної Самосутності, Бога або Нескінченної Пустки.

Звертаючись до правління колгоспу «Барвінок», академік Йона Ісайович Корогли писав про те, що Хома невірний і лукавий стихійно, підсвідомо сповідає східну філософію та вульгарно схиляється перед східною медициною. Якщо він виходить із так званих дванадцяти теорем загального принципу, в основі якого лежить інь і янь, то, безперечно, Хома — це янь, а Мартоха — це інь. Себто Хома з Мартохою є двома полюсами безмежної Пустки в благословенній Яблунівці. Відтак Хома з Мартохою, будучи янь та інь, творяться на подільському чорноземному ґрунті нескінченно, постійно й вічно самі з нескінченно чистого вільного простору, якого в Яблунівці не позичати й не купувати. Звичайно, Мартоха, як інь, відцентрова, а Хома, як янь, доцентровий, відтак інь творить тінь та холод, а янь творить вагу, тепло, світло. Дивися, інь Мартошине витісняє янь Хомине, а то вже янь Хомине витісняє інь Мартошине, бо, коли виходити з дванадцяти теорем загального принципу, неодмінно хтось когось спершу витісняє і вдень, і вночі, а потім уже витісняє когось хтось. Крім того, всі речі і явища складаються з інь і янь у різних співвідношеннях, так що, дивися, у сварці то Мартоха бере гору, а Хома піддається, а то вже Хома піддається, а Мартоха бере гору.

Крім того, все таке непостійне, що речі і явища постійно міняють інь та янь, із яких складаються, отож і виходить У Хоми та Мартохи: «Де ти був?» — «Через річку переходив». — «А чому ж ти сухий?» — «Бо немає чого їсти». Крім того, немає нічого такого, що було б повністю інь або повністю янь, все дуже відносне, отож і виходить, що Мартоха схожа на Хому так, як свиня на великий піст, макогін — на ночви, колесо — на оцет, цуценя — на пиріг, хвіст — на панахиду, олія — на дзвіницю. Крім того, нема нічого нейтрального, завжди інь або янь у надлишку багатому, як ото колись у Мартохи був багатий халат — сімдесят сім лат, можна було ще латать, та ніде було голкою хватать. Крім того, привабливість чи сила тяжіння між Хомою та Мартохою пропорційна відміні в них інь і янь, отож як Мартоха молодиця, то цілують хлопці в лиця, а як стане стара баба, то не поцілують, хоч би й рада, а Хома вміє діяти, діяти, іде в поле сіяти, бере Мартоху волочить, та не нам його учить. Крім того, інь витісняє інь, янь витісняє янь, відштовхування чи тяжіння двох об’єктів інь чи двох янь перебуває в обернено пропорційній залежності від різниці в них сил інь чи янь, отож у Мартохи з Хомою й виходить подеколи, що свій на свого, щоб чужий духу боявся, а то вже в них і Хома, як ведмідь, реве, і Мартоха, як корова, реве, а хто кого дере — і сам чорт не розбере! Крім того, інь народжує янь, янь народжує інь у надзвичайній мірі, отож або Мартоха впіймає Бога за бороду, або Хома опариться, як муха в окропі, а тільки так не буває, щоб Мартоха не впіймала й Хома не опарився. Й, незважаючи на всі вищеперелічені пункти, усе-таки янь у центрі, а інь на периферії!..

Ох і смакував академік Йона Ісайович Корогли цю останню з дванадцяти теорем! Змішуючи праведне з грішним, себто свій академічний стиль із стилем яблунівського народного голкотерапевта, він усмак потішався, що янь Хоми завжди бере гору над інь Мартохи. Мовляв, грибок маслючок упав у своє янь, як у тісто, що він із свого янь не зробить ковальський пшик, що йому янь не тільки по бороді тече, а й у рот попадає... Авжеж, коли ти справедливо відлучений від ударної праці на корівнику, то можеш удатись і до сумнівної філософії, тим більше до такої, яка утверджує твоє, Хоми відлученого, янь над Мартошиним інь!

У своєму листі до правління колгоспу «Барвінок» золотоокий академік Йона Ісайович Карогли висловлював здивування, що, справедливо відлучивши старшого куди пошлють від роботи, громадськість водночас не тільки не подбала про його дозвілля, а й про філософські захоплення, відтак появився на яблунівській арені макробіотичний дзен! Йона Ісайович застерігав від шкідливих наслідків, до яких може призвести начебто таке невинне мистецтво, як мистецтво омолодження й довголіття, коли розглядати його в народногосподарському аспекті. В якому саме? А в тому, що в яблунівців може підупасти гастрономічний патріотизм, вони, захоплюючись усякими там чапаті, дан-го, гобо, гомоку, курі, тофу, дзосі та іншими стравами, забуватимуть про споконвічні яблунівські, це може призвести до різкого падіння врожаю жита і пшениці, буряків кормових і цукрових, вишень і смородини, квасцю і кропу...

Голова колгоспу Михайло Григорович Дим, одержавши нового листа-скаргу, впав у тяжку задуму. Аж до столиці дійшло, пишуть, а на листи трудящих годиться реагувати. Може, Хомі вже так поможе, як умерлому кадило, але!..

Грибок, якого покликав черговий виконавець, зайшов до кабінету голови колгоспу, як ота людина, що держить голову в холоді, а ноги в теплі — буде жити вік на землі.

— Ой Хомо Хомовичу, — тяжко зітхнув голова колгоспу, й те зітхання прозвучало повзком, де низько, тишком, де слизько. — Якби так малось, як не мається, то що б то було! Почитай ось листа...

Грибок маслючок читав листа від академіка Корогли, й лице його дедалі більше ставало таке, наче чоловік побачив яму й намірився відступити назад, щоб гаразд її перескочити.

— Бачиш, Хомо, в нього злості повні кості. Й чорти ж тебе мордували, коли заходився доказувати, що ти мудріший за всіх академіків! Ми з тобою, Хомо, ворохобились і воловодились так і сяк, а виходить усе наперекосяк, не дорікнеш, що дивились крізь пальці на твої витребеньки. Навіть вдались до найсуворішої міри покарання — відлучили від роботи на певний термін. А ти — у філософію вдарився! Ну, хоч би філософствував мовчки, а то й людей за собою потягнув, хоч, може, їм той макробіотичний дзен і не потрібен, коли поміркувати... Та оце така думка в голові моїй крутиться.

А грибок маслючок, звісно, вже прочитав тую думку в голові у голови Михайла Григоровича Дима, й лице його так скривилось, що й чорт так скривитись не придумає.

— Невже й зовсім замислили вивести з колгоспу? Й таке загальне рішення прийняти?

— Ну, правління ще такого загального рішення не прийняло, — знову зітхнув Дим, немов шкодуючи за тим, що звідки прийшло, туди й пішло. — А тільки таке загальне рішення можна підготувати!

— Але, Михайле Григоровичу, якась доля й вашої вини є в тому, що я впав у філософствування, як в’юн у болото. Бо якби не відлучали від роботи, хіба я мав би час, щоб мізки сушити?

— Ні вини, ні відповідальності я, як керівник, із себе не знімаю!

— Прошу вас, Михайле Григоровичу, не приймати загального рішення про моє вигнання з колгоспу. Бо руки до роботи на фермі аж сверблять!.. Ну, пофілософствували трохи з Мартохою, з ким не буває. Та вже ж омолодилися з жінкою!

— Омолодились! — не без заздрості сказав голова колгоспу. — Ну, гаразд... Тільки дивись, щоб академік Корогли більше не писав до колгоспу...

— На те Йона Ісайович і мудрагель, щоб писати кляузи, — буркнув грибок маслючок, топчучись у порозі кабінету. — Гаразд, омолодились — і годі, щоб до дитячого розуму не докотитись, обіцяю вам, Михайле Григоровичу, забути, якщо вдасться, і закон всесвіту, і дванадцять теорем загального принципу. Воно, звичайно, живому чоловікові все потреба, але негоже розхитувати човна, щоб не вивернутись...

— Гарний гусак пером, а наш Хома умом! — похвалив голова колгоспу. — Бачили, як теперь славно живемо? Й балет на корівнику, й звіринець у ланці на буряках, і шефи-академіки!..

— Та вже ліпше амурський тигр із звірниця, ніж шеф-академік Йона Ісайович! — вигукнув Хома відлучений, беручись за клямку дверей, щоб іти.

— Еге ж, тямиш ти, як їдять, та тобі не дають, — тиснув йому руку на прощання Михайло Григорович.