Авжеж, соціальні свої виразки буржуазне суспільство завжди ладне приписати й суспільству нашому, отож оцією обставиною слід пояснювати, чому на статурне українське генеалогічне древо навішано стільки синдромів. Можливо, в тих псевдонаукових викладках є факти, близькі до істини (батько грибка маслючка таки палив пшеницю в полях, матір старшого куди пошлють таки вбито німцями під час окупації), але навіщо докупи валити святе й грішне, навіщо все пов’язувати синдромами?
Та годі про синдроми, з яких толку — мов із цапа молока, а давайте перейдемо знову до трудів і днів старшого куди пошлють у колгоспі «Барвінок».
Академік Йона Ісайович Корогли, повернувшись до столиці, на ім’я яблунівського правління колгоспу «Барвінок» написав листа, що дихав обуренням і гнівом. Послуговуючись найкращими зразками вітчизняного епістолярного красномовства, знаменитий сходознавець, якого знають і шанують усі тюркологи світу, звірявся в своїй сердечній епістолі, що через день-другий виїжджає до Самарканда, аби взяти участь у дослідженні старовинних чавуноливарних майстерень XVI століття. Проте ремісничі майстерні-кархана він вивчатиме зі спокійною совістю лише тоді, коли виведе на чисту воду старшого куди пошлють. Так, тепер усі академіки цілком слушно визнають, що серед них не знайдеться людини, яка б у будь-якій галузі знань дорівнялась до інтелекту грибка маслючка. Але цікаво знати, яким чином Хома невірний і лукавий, працюючи на корівнику, досяг таких необмежених знань із арабістики, медицини, генетики, живопису, вищої математики, прогнозування і т.д.? Очевидно, ці знання старший куди пошлють здобув, крадучи час у своєї роботи. А якби він не крав часу в роботи, тоді б у Яблунівку не довелось наїжджати шефам-академікам, аби доробити роботу, яку годилося б робити Хомі невірному і лукавому.
Проте його вина ще й у тому, що старший куди пошлють не тільки лінувався працювати в той день, він ще й збаламутив академіків, праця яких у колгоспі остаточно так і не переросла в красу. Зловживаючи цілком зрозумілим інтересом видатних умів до голкотерапії й зловживаючи необізнаністю видатних умів у галузі народної медицини, Хома невірний і лукавий з допомогою звичайної циганської голки зчинив серед приїжджих нездоровий ажіотаж, лікував їхні болячки в дерезі за курником. Звичайно, пацієнти не втнули, що старший куди пошлють вдався до грубої наруги над їхніми визнаними авторитетами, принизив їхню гідність, чого вони самі поки що не розуміють. Зате правління колгоспу «Барвінок», сподівається Йона Ісайович, не тільки зрозуміє, а й належним чином поставить грибка маслючка на місце, себто на законне місце старшого куди пошлють.
Авжеж, лист був продиктований враженим самолюбством академіка Корогли, який марно пнувся перевершити Хому невірного і лукавого в обізнаності й тлумаченні газелей незрівнянного Бабура, але правління колгоспу «Барвінок» не стало дошукуватись причини.
— Який садизм! — гримів на засіданні правління Дим, сердячись, наче навздогад спробував плести постоли — і не вдалось. — Уся Яблунівка знає, що ти мудріший за академію наук, тільки академія того не відає. То так познущатись із людей, доказавши їхнє неуцтво? Та вони в «Барвінок» приїжджали, щоб допомогти на всяких вузьких місцях, а не для того, щоб поїхати з поглумленою честю. А голкотерапія? Навіщо їх було раз-два лікувати хутенько гамузом? Та вони всеньке життя лікувалися в таких самих великих світил, як самі, хай би й далі собі лікувались, так ні!
Позачергове правління, скликане для розгляду листа академіка Корогли, дійшло спільної згоди, що за нетактовне поводження з академіками Хому невірного й лукавого слід покарати. Ось тільки як? Гроші всюди хороші, то чи не оштрафувати, вдаривши карбованцем? Коли Хомі регочеться, а його пацієнтам не хочеться, то чи не заборонити Хомі сміятись, аби не плакав? Коли гордість грибка маслючка зводить із ума, коли академіки від старшого куди пошлють навчились, а старший куди пошлють від академіків розучився, то чи не послати рішенням колгоспу Хому у високу науку, щоб років через п’ять-шість повернувся в рідну Яблунівку точнісінько таким, як ото приїжджали шефи?
— Товариші! — урочисто сказав Дим, і очі його світились гордістю, наче в отієї голоти, що, нарешті, вилізла з болота. — Щоб Хому взяло за печінки, маємо застосувати до нього найстрашнішу кару, якої в Яблунівці ще не знали!
— Винного двома батогами не б’ють, — пролунав голос на захист грибка маслючка.
— Хай знає, почому коряк дьогтю, — пролунав голос і проти грибка маслючка.
Світячи радістю в погляді, наче заробив води до хліба, голова колгоспу Дим сказав урочисто:
— Пропоную до старшого куди пошлють Хоми Хомовича Прищепи застосувати найтяжчу міру покарання, а саме — відлучити його на місяць від ударної роботи на тваринницькій фермі!
Очі в членів правління стали раптом порожні й жалісливі: таку біду на чоловіка валити! Від такої біди Хома, звісно, не вмре, але всохне.
Ген як воно буває, — міркувало вголос велемудре правління колгоспу «Барвінок», — що нудьга за біду дочку віддає, а халепа на весіллі грає!
Нашого Хому знають і в Яблунівці, й по світах, бо водиться за ним багато всяких див! — Язик у роті в Михайла Григоровича гув залізним гулом, як молот на ковадлі. — Не маємо права зоставляти чоловіка напризволяще, наш обов’язок — перевиховати через покарання Бо як прокинуться на старість у старшого куди пошлюті муки совісті, то охляне від них, мов щеня в дощ. Отже товариші, в ім’я Хоми відлучимо Хому від ударної роботи на корівнику!
Правління розходилося з кабінету голови колгоспу похнюплене, а Михайло Григорович Дим, зоставшися сам у кабінеті, теж несподівано зажурився...