РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ШОСТИЙ,


де йдеться про покаянний лист академіка Йони Ісайовича Корогли

Слушно споконвічна яблунівська мудрість стверджує, що хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить. Золотоокий академік Йона Ісайович Корогли спершу й справді спішив, тому-то Хому не тільки гнівив, а й смішив, а недавно тихо пішов — і на великий ум найшов!..

По осені гожій настала гожа зима, війнуло сніжком, задзвеніло музикою морозу. Полетіли птахи до вирію, а разом із ними наче повідлітали мрії, почуття людські, щоб напровесні повернутись разом із птахами. Яблунівка, вчасно впоравшись із польовими роботами, грала весіллями, так що голові сільради Перекучеренку Василю Гна-товичу клопотів не бракувало. Листоноші Федору Горбатюку взимку теж добавилось мороки, бо хлопці, місяців зо два тому призвані до армії, скучаючи за селом, густо писали розчулені листи матерям і нареченим..

Якось Хома — у засніженому кожусі, у скрипучих битих валянках, почервонілий із холоду — весело ввалився до хати, принісши хмару білого морозу.

— Мартохо! — крикнув ще з порога радісно, мовби жар-птицю зловив. — Маємо листа від академіка Йони Ісайовича Корогли!

Мартосі від здивування й шитво з рук випало, стала біліша за сніг, бо від того академіка вічно сподівайся якоїсь халепи.

Може, Йона мав послати, за звичаєм, свого листа на правління колгоспу, та переплутав?..

— Йона має таку пам’ять, що не переплутає! — гримів срібною сурмою дзвінкого голосу старший куди пошлють, дістаючи з великого конверта цупкі аркуші паперу й читаючи урочисто: — «Дорогий і шановний Хомо Хомовичу, добрий день!»

— Дорогий і шановний Хомо Хомовичу... — злякано повторила Мартоха, яка вже того академіка боялась, наче скаженого пса. — Звертається, наче не перед добром...

Того зимового вечора вони читали й перечитували листа від золотоокого Корогли, якого Хома з Мартохою між собою називали просто Йоною. У перших рядках свого послання передавши щире вітання від колег по шефству маститих Мастодонтова-Рапальського й Козака-Мамариго, знаменитий тюрколог в улесливій манері сповіщав грибка маслючка, що вже, либонь, так і не приїде в Яблунівку, аби лікувати синдром Хойзінгера. Справа в тому, що пам’ятного літнього вечора Йону Ісайовича до глибини душі потрясло, як просто й ефектно в дерезі за курником старший куди пошлють із допомогою звичайної циганської голки полікував чималий гурт академіків. Славно прислужившись народною рефлексотерапією, старший куди пошлють мимохіть прищепив йому, Йоні Ісайовичу Корогли, дерзновенну думку, що він може позбутися свого триклятого синдрому Хойзінгера.

А що їхати в Яблунівку до грибка маслючка не дозволяла гіпертрофована гординя, то він сам вдався до вивчення голкотерапії, домігшись тут значних успіхів. І якщо Хома лікував і лікує академічну чи колгоспну публіку лише циганською голкою, то Йона Ісайович пішов далі, розширивши свій інструментарій. Наприклад, лікуючи радикуліт, вельми поширений у вченому світі, він нагрітим металевим стрижнем припалює колегам частину вуха. Також вельми поширений у вченому світі головний біль, то Йона Ісайович, наслідуючи деякі дикі бразільські племена, крихітними стрілами коле колегам п’яти — хай то під час міжнародного симпозіуму чи на захисті докторської дисертації. Беручи приклад із ескімосів, Йона Ісайович успішно практикує навіть із загостреними камінчиками, колючи тими камінчиками і вуха, і п’яти, й інші частини тіла, де є так звані активні точки. Гай-гай, він став неабияким магом акупунктури, себто голковколювання, він знає близько семисот точок на людському організмі, досконало вивчив усі канали, якими ці точки зв’язуються, він утямив механізм дії точок стабілізуючих, тонізуючих, заспокійливих, точок-глашатаїв. Тепер Йона Ісайович освоює електропунктуру, себто лікування з допомогою електричного струму. А ще використає кібернетику. Підпряже лазерний промінь!

Синдрому Хойзінгера наче й не було в мене, коли я захопився самолікуванням із допомогою голковколювання, хвалився Йона Ісайович Корогли. Пропало бажання їсти землю, що переслідувало з дитинства, не відчуваю циркулярної депресії, забув про напади психопатії, нема шизофренії. І все дякуючи вам, Хомо Хомовичу, великий голкотерапевте з Яблунівки, дякуючи акупунктурі, перехопленій у вас.

Далі під великим секретом золотоокий академік Йона Ісайович Корогли зізнавався, що, навчаючись сміливого мислення в грибка маслючка в ім’я зрослих запитів науково-технічної революції, мріє про широке застосування голковколювання в сільському господарстві. Так, так, палко доводив видатний тюрколог нашої сучасності, і акупунктура, й електропунктура, й психотерапія, й навіювання в тваринництві можуть дати великий народногосподарський ефект. Сміливо експериментуючи в приміському радгоспі, він у групи корів, що давали низькі надої, познаходив активні точки, тривалий час голковколював їх — і тепер ця група корів дає найбільші надої молока в усьому радгоспі!

Позбувшися синдрому Хойзінгера, золотоокий академік Йона Ісайович Корогли обіцяв повністю віддатись лише тюркології та голкотерапії, за якою він бачив велике майбутнє, обіцяв не затівати ніяких чвар і в листах до правління колгоспу «Барвінок» не те що не сумніватись у конгеніальності старшого куди пошлють, а, навпаки, невсипущо доводити його винятковість.

В кінці листа Йона Ісайович Корогли писав про газель із паризького рукопису Дивана, що належить незрівнянному Бабуру, захоплюючись останнім бейтом: «хоч би й як було тяжко, не кажи людям про свій біль, бо твій плач, о Бабур, для людей — сміх». Він визнавав, що хоча Хома й не займався все життя тюркологією, проте отоді на корівнику таки кваліфіковано проаналізував цю перлину арабської поезії, бо, видать, із молоком матері увібрав тонке розуміння поетичного метра муджтасс-і мусам ман-і махбун-і махзуф-і макту, а також виняткове розуміння бінарної символічної класифікації в древніх пам’ятках рунічної писемності й дуалістичної міфології.

— Йона став із тобою, як риба з водою: він на лід, а ти під спід, — мовила вражена Мартоха, коли дочитали листа. — Дивись, Хомо, якої заспіває той Йона, коли прочує про парад планет. Щоб лиха не знати, треба до того параду планет рано вставати.

— Авжеж, Мартохо, до параду планет треба вставати на порі, як ще не ходять кури на дворі.

Отак вони тишком-нишком гомоніли про майбутній парад планет, бо звикли в усьому радитись, бо жили душа в душу, бо жінка чоловікові ніколи поганого не порадить!



Загрузка...