Парад планет

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,

Як Яблунівка гомоніла й гомонить? Не ходив мій батенько, не ходив, а як пішов, то й вороття на спині приніс. Отже, й з Хомою коїлось від тієї пам'ятної миті, коли прокинувся вранці й помітив довкола голови в Мартохи срібне сяйво, якого раніше ніколи не помічав... А все з якої причини? Та, либонь, із тієї причини, що раніше як був собі, та не мав собі, а тепер як пішов собі, то витесав нетесаного тесана.

Отож, сунув по дорозі назустріч грибку маслючку самохідний комбайн у хмарі подільської куряви.

— Гей, Хомо, дай закурити-залюлячити! — попросив комбайнер, спинивши машину й скочивши на землю.

Закурили-залюлячили з комбайнером дядьком Нещеретом Павлом, котрий сам про себе казав, що має розуму багато, але грошей катма. А потім Хома й питає:

— Ведеш комбайн на технічний огляд?

— Ага, на технічний огляд, бо щось барахлить.

Старший куди пошлють зиркнув упівока на комбайн:

— Тобі, Павле, і без техогляду все скажу. Не відрегульовано зазор між барабаном і декою — раз. Стерлася зірочка варіатора в мотовилі — два. Гідроциліндри в мотовилі ні к чорту не годяться, треба міняти — три.

— Так речеш, наче ти мастак і в нашому ділі!

— А мастак. — І, поглянувши на яблунівського механізатора так, що наскрізь його побачив, спитав: — Учора пиво в буфетниці Насті пив? Пив. Ниньки голова тріщить? Тріщить. Печінка стогне? Стогне. Душа марудиться? Марудиться. А душа не сусід, її не випреш.

— Чи ти, Хомо, часом не записався у ясновидющі?

— А ясновидющим, Павле, не треба записуватись у ясновидющі. Тільки дивись, не загуби ключі з кишені, бо там є дірка.

Той рукою в кишеню шусть — і справді дірка, й справді ключі ось-ось випадуть. Вибалушився на грибка маслючка, і вже йому з рота хоч би однесеньке слово-горобець випурхнуло, як заціпило. Бо й справді Хома скидався на оту сову, що знає, де кури ночують.

Тюпачить грибок маслючок, а ззаду його вантажівка доганяє, до вантажівки причеплено цистерну, що органічні добрива в полях розкидає. Ще не встиг Хома руку піднести й проголосувати, як уже сидів у кабіні поряд із шофером.

— То, кажеш, аміачну воду розливав? — поцікавився.

— Та кажу, що аміачну воду,— відповів шофер.

— А перед цим торфо-фекальний компост, кажеш?

— Та кажу, що перед цим торфо-фекальний компост. Заїла якась холера!

— Вакуумна система в тебе ні к чорту.

— А ви заглядали в ту систему?

— І гідросистема кашляє.

— Та ну?!

— Скажи, а в тебе в потилиці стріляє? — допитувався грибок маслючок.

— А ви звідки знаєте, що стріляє, хай би воно лихом скрутилось?!

— Зупинись, мені тут сходити... Звідки знаю? Бо наскрізь бачу твою машинерію — і гальма там, і редуктор, і карданну передачу.

— А як здогадались, що в голові стріляє?

— Не тільки в голові стріляє, а й поперек ломить, ха-ха-ха. Бо не тільки машинерію бачу наскрізь, а твоє нутро всеньке. Хіба забув, що на безлюдді й Хома чоловік, а Гапка ще й люди? Спасибі, що підвіз.

Грибок маслючок скочив із кабіни, а машина й далі стояла, бо здивований шофер дивився й дивився Хомі в спину, а від розбризкувача рідких органічних добрив тхнуло отрутохімікатами, гербіцидами, бардою. Й думалось шоферові: "Е-е, наш Хома після Америки не так діло в руки бере, як ото свекор пелюшки пере!"

Скажіть, а чи гоже було Хомі опиратися своїм мудрощам так, як ото опирається кіт на льоду? Авжеж, не гоже, отож старший куди пошлють не опирався, хоч, може, й не пишався, як подеколи пишається вдова тими поминками, що справила по чоловікові-покійникові. Бо, як то мовиться, не в тім річ, що в хаті піч, а в тім річ, що як не києм, то палицею.

— Здрастуйте, Діодоре Дормидонтовичу! — привітався з директором школи товаришем Кастальським, що до школи квапився з портфельчиком, а з портфельчика виглядала смажена гусяча ніжка, загорнута в газету.— Якийсь біс жениться, а нам коровай плескать, еге?

Діодор Дормидонтович просунув мимо по вулиці, мов хмара в небі, а грибок маслючок умить здогадався: "Заклопотаний, бо не встиг усе розкласти в голові на полички. Ти ж поглянь, який мастак, як вправно переставляє з полички на поличку оті думки, що вчора ввечері переплутались. А які ж це думки директор сьогодні складає на найвищій поличці, щоб напохваті було? І все чужі думки, не свої, а хоче видати за свої. І Квінтіліан: брехун повинен мати гарну пам'ять. І Таціт: підлизи найгірші з ворогів. І Демокріт: треба говорити правду й уникати багатослів'я... І ще, дивися, складає на верхній поличці розумні думки Монтеск'є, Плутарха, Вольтера, Канта...

Бач, яку славну думку знайшов у Сенеки: жорстокість завжди народжується з безпосередності й слабкості... Ну, хай розкладе директор чужі думки на поличках у голові, а мені, Хомі, чому б і не посміятись, коли один великий чоловік сказав, що сміх — це людинолюбство, коли другий великий чоловік сказав, що сміх — це сонце, яке проганяє зиму з людського обличчя, коли третій великий чоловік сказав, що сміх оздоровлює душу. А гумор, як запевняють не менші уми, ніж я сам, — це рятівне коло на хвилях життя, гумор переносить душу через провалля і вчить її гратися зі своїм горем, що коли я веселий — значить, я славна людина, а підляки рідко бувають веселими людьми!»