Парад планет

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ДЕВ’ЯТИЙ,

О Хомо всемогутній, о старший куди пошлють із яблунівського колгоспу «Барвінок», незрівнянний грибок маслючок, рівного якому немає поміж численних грибів рідної України!

О вірний лицарю науково-технічної революції, лицарю без докорів сумління і совісті, бо полюбив ти науково-технічну революцію не менше, ніж рідну жінку Мартоху, а може, ще більше й палкіше!

О великий богоборцю, що вірою й правдю утверджував і таки утвердив свій всеосяжний людський геній, досі ніде не бачений, а тільки вперше побачений в благословенній Яблунівці!

Все до снаги тобі, Хомо Хомовичу. Чи хтось до тебе, чи хтось при тобі трощив бовванів, створених за образом і подобою його? А ти власноручно розбивав голови бовванам, присланим до Яблунівки хомопоклонниками з усіх кінців світу, а ті друзки-уламки пішли на будівництво корівника та інших приміщень колгоспного тваринницького комплексу. Чи ще хтось інший спромігся б повести таку войовничу атеїстичну пропаганду? А Хома Хомович спромігся, таки повів серед односельців безкомпромісну атеїстичну пропаганду, виступив перед трудящими з лекцією про древні релігії, домігся, що поміж колгоспників ніхто не схилявся перед ним, як перед божеством. Зате низько схилялись перед ним як перед старшим куди пошлють, бо на землі не може бути вищого й почеснішого звання для людини.

Володіючи унікальним біологічним полем, він побачив золотавий німб не тільки над головою рідної жінки Мартохи та інших славних і менш славних яблунівців, а й срібне свічення над верхами дерев. Грибок маслючок побачив наскрізь не тільки зоотехніка Трохима Невечерю, не тільки зазирнув на полички в голову до директора школи Діодора Дормидонтовича Кастальського, а й побачив наскрізь самохідний комбайн і цистерну, з якої у полях розкидають органічні добрива. А хто зумів би поговорити з німицею й чистотілом, хто своїм музичним слухом вловив би у вербах над ставом живий голос видатного співака Федора Шаляпіна, хто б іще косив у лузі з косарями не траву, а оперу Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»?

Не станемо тут розкривати секретів усіх його чудотворень, бо розкритий секрет — уже не секрет, бо навіть знаменитий ілюзіоніст-ексцентрик Гаррі Гудіні забрав із собою в могилу таємниці своїх секретів, що так вражали уяву його сучасників на початку нашого століття.

На скрижалях навітньої історії благославенної Яблунівки золотими літерами завжди горітимуть легенди та міфи про старшого куди пошлють, який воскресив із мертвих довгожителя Гапличка чи силою неповторного українського слова навернув до ударної колгоспної праці колишню пройдисвітку й спекулянтку Одарку Дармограїху. Гідне місце на скрижалях історії посяде притчова пригода грибка маслючка, котрий ходив по селу з власною головою під пахвою, вів із нею мудрі бесіди, хотів продати чи за безцінь віддати, проте, на жаль, не знайшлось охочих придбати розумну голову.

А може, й на краше, га, що Хома Хомович таки зостався зі своєю головою? Бо чи міг би він, безголовий, сприйняти й по достоїнству оцінити балет «Ікар», із яким на яблунівському корівнику звітували митці перед тваринниками? Чи міг би він, безголовий, заприязнитися з маститим вченим Мастодонтовим-Рапальським, перевершити в словесному турнірі тюрколога Йону Ісайовича Корогли, порятувати з допомогою народної голкотерапії шефа-спеца Алоллона Кіндратовича Козака-Мамариго? Та й ніхто, либонь, не сумнівається в тому, що дуже й дуже знадобилася старшому куди пошлють голова тоді, коли він із роботом Мафусаїлом Шерстюком співав задушевних пісень; коли, відмовившись від такого технічного нонсенсу, як вила-згрелі, в самозабутті навіював собі ширу любов до новинки технічного прогресу, себто до скребкового транспортера. Гай-гай, не могло обійтись без голови й тоді, коли Хома став невидимцем, і тоді, коли конструював машину часу, й тоді, коли виходив в астрал. А що вже тоді казати про час, коли Хома став тракторозавром! Хоч би й що там балакали про грибка маслючка, то в жодному ділі невірний цей і лукавий чоловік не обходився без голови.

Справді, звідки така сила в старшого куди пошлють, звідки таке всевладдя над собою, над людьми, над роботою й словом, над природою? Звідки така могутність розуму, якому скоряються всі науки, всі знання, всі ремесла і всі жанри мистецтва? Звідки така всепроникливість у заповідні таємниці буття, в сфери свідомості й підсвідомості?

Авжеж, по-всякому пояснювали такий феномен, як старший куди пошлють Хома Хомович Прищепа з яблунівського колгоспу «Барвінок». Безумовно, є слушність у тому, щоб коріння його феноменальності вбачати в надлюдській залюбленості в роботу на корівнику, — при такій залюбленості примусове відлучення грибка маслючка від роботи не могло не стати трагедією. Є смисл не забувати про закоханість його в красу й силу українського слова. Є резон пам’ятати, що жив чоловік не тільки за московським, київським і місцевим часом, а й за декретним, ефемеридним і місцевим зоряним часом. Авжеж, напився чародійної сили з молоком матері, але ж і з народної пісні він зачерпнув стільки, що не виміряєш. Та й багато інших чинників, на які з більшою чи меншою справедливістю вказувала районна газета і на які вдруге тут посилатись немає потреби.

Звісно, слід відмести всякі сенсаційні здогади, які висловлювались у західній буржуазній пресі. Слід рішуче відмести пасталакання заокеанського хіроманта Майкла Макговерна, котрий на трудовій руці яблунівського колгоспника зумів роздивитись винятково рідкісне Кільце Венери й назвав старшого куди пошлють рабом планети Меркурій. Необхідно рішуче засудити і варнякання амстердамського напівпорнографічного журнальчика, який намагався за вигаданими синдромами рідні старшого куди пошлють роздивитись коріння надлюдської сили Хоми невірного і лукавого. Автор тієї статті обіцяв написати не тільки про синдроми рідні, а й про синдроми самого грибка-маслючка, та, слава Богу, обіцяна стаття так і не появилась, бо чи то журнал перестав існувати, чи то автора вхопив правець.

Славен Хома Хомович! За якусь мить спроможний із Яблунівки перенестись у будь-яку частину земної кулі — хай то аляскинський льодовик Колумбія, що спускається до морської затоки, чи засніжена вершина Евересту, хай то буде Національна бібліотека Франції, заснована королем Франціском І ще на початку XVI століття, чи Білий дім у Вашінгтоні. Проектуючи свій дух у заданий район земної кулі й подумки перетинаючи колосальні відстані, старший куди пошлють, либонь, уже сьогодні може не тільки все там бачити своїми живісінькими очима, а й чути своїми вухами!

Надсвідомий стан свідомості дозволяє розуму Хоми опанувати найвищі істини, яких би він до науково-технічної революції опанувати не зумів. Вічність природи, вічність буття він сконденсував у роки свого життя свідомими зусиллями своїх епохальних вчинків і своїх епохальних думок, зумівши перекинути міст над безмежними проваллями часу. Й домігся він успіху тому, що думав не абияк чи будь про що, а тільки в руслі вимог науково-технічного прогресу, й усі його вчинки так само підпорядковано науково-технічному прогресу навіть тоді, коли випадало помилятись. Нескінченні знання, кескінчена могутність, нескінченний спокій, нескінченне блаженство — ось чого досягнув старший куди пошлють у своєму житті. Звісно, досягнув не без сприяння голови колгоспу Михайла Григоровича Дима, не без зацікавленості голови сільради Василя Гнатовича Перекучеренка, не без пильного контролю начальника районної міліції самого товариша Венеційського. І, звичайно, за ласкавої допомоги рідної жінки Мартохи та всіх інших яблунівців, яким випало щастя бути сучасниками грибка-маслючка, коли ото він перекидав міст над безмежними проваллями часу, здобуваючи безсмертя.

Слався ж нині й прісно, великий організаторе параду планет Хомо Хомовичу з яблунівського колгоспу «Барвінок»! Явивши свій безмежний геній у невсипущих думаннях і невсипущих чудотвореннях, ти в своїй особі утвердив безсмертя колгоспників не тільки з Яблунівки, а й з Сухолужжя, Великого Вербчого, Кривошиїв, Чудв, Липівки, а й з усієї України, а й з усієї нашої неосяжної держави. І, звичайно, утвердив безсмертя всього роду людського, який, очевидно, чекав на твоє пришестя, сам до пуття не відаючи, що чекає саме на твоє пришестя, що вже непомітно дочекався, що має щастя жити з тобою в одну епоху, дивуючись і вражаючись із твоїх думок і твоїх діянь.

Слався ж нині й прісно, Хомо Хомовичу, слався, слався!

____________________________________