Парад планет

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ,

Про те, як старшого куди пошлють, за рішенням правління колгоспу «Барвінок», відлучали від ударної праці на корівнику, поширилося стільки легенд, пліток і побрехеньок, що тут дуже трудно відділити грішне від праведного, відсіяти зерно від полови.

Вдосвіта до грибка маслючка додому зайшов зоотехнік Невечеря (щасливий на лиці, немов йому сьогодні вдалося взути один чобіт на дві ноги) й сказав, що Хома невірний і лукавий може спокійно цілий місяць сидіти в хаті, бо, мовляв, прийшла злісна скарга від академіка Йони Ісайовича Корогли, бо, мовляв, не можна потішатися з шефів, бо, мовляв, не слід старшому куди пошлють у робочий час займатись голкотерапією в дерезі за курником, лікуючи од усяких видимих і невидимих хвороб.

Та й подався собі з хати зоотехнік Невечеря, радий досадити грибку маслючку будь-якою досадою, а хазяїн відчув, що, либонь, пішло його щастя в ліс по пруття. Авжеж, досі оте щастя, як трясця, напало Хому та й довго не кидало, робив собі й робив коло скотиняки на корівнику вволю, а тепер йому щастя вилетіло з рук, як птиця з сіті. А все через отого золотоокого Йону Ісайовича, що має руки маленькі й круглі, наче мідні фельси, себто монети. Видать, у вченому світі не прощають, що ти краще знаєшся, скажімо, на газелях Бабура, можеш прокоментувати будь-який бейт, антоніми й антитези...

— Цілий місяць без роботи! — прошелестів язиком старший куди пошлють і потемнів на виду, наче смерть йому стала за плечима, а біда в хаті справляла весілля. — А все через отого академіка Корогли, в якого очі-ями, а руки-граблі! Завидющий — завжди загребущий, а загребущий — і вночі завидющий!

У розпачі грибок маслючок подумав, що зараз ось серце його зупиниться. А що серце й далі билось у грудях, то він задумав його зупинити силоміць. Авжеж, чого ти стукаєш і стукаєш, коли старший куди пошлють у такому розпачі!.. Так звану сансу, себто життєву силу, грибок маслючок силою волі заходився мобілізувати в частинах свого тіла, що були найближчими до серця. Насамперед у м’язах грудної клітки — у великому грудному м’язі, у малому грудному м’язі, у малому зубчастому м’язі, у міжреберних м’язах, у м’язово-сухожилковій пластинці діафрагми. А також у м’язах живота — у прямому м’язі, у зовнішньому і внутрішньому косих м’язах, у поперечному м’язі і в м’язах спини, поверхневих і глибоких. Також заходився грибок маслючок організовувати санс-енергію в трахеї, бронхах і легенях, а ще в стравоході, шлунку, печінці, жовчному міхурі, дванадцятипалій кишці і в підшлунковій залозі, бо коли вже братися за діло, то слід братись усерйоз!

Отже, зібравши сансу, старший куди пошлють силою волі по певних каналах у своєму тілі із зони підвищеного санс-тиску направляв її в зону пониженого тиску, до серця. Рій мікрочастинок, із яких складалася санса, рухався по каналах життєвої сили, старший куди пошлють збивав із них більші й менші потоки. В розріджені частини тіла, з яких вилетіли свої мікрочастки енергії, налітали мікрочастки з сусідніх частин тіла, й вони, потрапляючи в загальний потік, ринули й ринули далі до серця. Рух видався такий голосний, що якби, скажімо, в цю пору Мартоха була не в ланці, а в хаті, то рідна жінка б почула, що Хома не просто сидить на ослоні й мовчить. Бо він хоч і мовчить, зате шумить!

А щоб санса не ринула назад, у зону пониженого санс-тиску, то Хома невірний і лукавий, звичайно, стискував тканини тіла, по яких щойно пройшла санса. Охо-хо-хо, не нам учити старшого куди пошлють, як поводитися з тканинами свого тіла, щоб вони не порвались під натиском саней, що санс-удар можна спрямовувати будь-куди, не ті ьки в серце!.. Ось, нарешті, в серці підвищився санстиск, воно б’ється в грудях усе повільніше й глухіше, ось, нарешті, зусиллям волі грибок маслючок додав іще саней, не шкодуючи, — й воно затихло, перестало битись у грудях. Якби зараз Матроха приклала вухо до чоловікових грудей, то не почула б там дзвону серця, як звикла чути вдень і вночі, а тільки легесенький, монотонний шум саней... І якби Мартоха взяла руку грибка маслючка, щоб промацати пульс, не почула б ніякого пульсу. Бо так-таки: Хома невірний і лукавий на ослоні сидить та мовчить, серце в грудях не трепеще — тільки санса шумить!

Ось до чого може довести себе старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок», коли на його життєвій дорозі трапиться завидющий академік Йона Ісакович Корогли та коли правління колгоспу, піддавшись інтригам, що панують у вчених сферах, відлучить рядового колгоспника на цілий місяць від роботи...

Отже, коли серце від розпачу саме не зупинилось у грудях, то грибок маслючок зупинив його своєю демонічною волею, завдавши санс-удару по серцю. Потім, зберігаючи ясну свідомість, старший куди пошлють заходився випускати з серця сконцентровану там сансу, направляючи її через праву грудну порожнину і в голову, і в черевну порожнину, а також у м’язи грудної клітки, у трахею, бронхи і легені, а також у стравохід, шлунок, печінку, жовчний міхур, дванадцятипалу кишку і в підшлункову залозу, бо коли маєш діло з сансою, себто з життєвою силою, завжди повинен повернути її на місце, де взяв. Тепер уже серце билось так, як завжди, вільно й глибоко дихалось, хоча, може, щоки порожевіли від хворобливого рум’янцю.

Після вольової зупинки серця грибок маслючок дістав із печі макітру вареників із сиром і всмак поснідав. І вже поснідавши, став картати себе, що мав би зовсім позбутись апетиту, аж нате — їсть як не в себе! І відлучений Хома хутенько, наче заряд дробу хапнувши під хвіст, подався в яблунівську лавку до потомственого лавочника Петра Кандиби.

Спитаєте, що відбулось далі?.. Розказують, начебто грибок маслючок пообіцяв лавочникові щедрого могорича тільки за те, що Петро Кандиба зважить його на отих вагах на яких важить мішки з борошном і сіллю, ящики оселедцями й макаронами. Лавочник повів Хому в підсобку, поставив на ваги, відрегулював шкалу та й каже:

— У сандалетах, у штанах і в майці, Хомо, ти важиш шістдесят сім кілограмів!

А Хома, ставши з лиця такий, наче згадав попа, у якого піст, а в зубах курячий хвіст, і каже:

— Дивись, Петре, як я зараз перед твоїми очима стану худнути!

— З якого дива тобі худнути, Хомо? Про тебе не скажеш, що такому голодному — і вівсяник добрий.

— Так, Петре, в мене й справді не такий голодний живіт, що й камінь змеле, але я худнутиму з великого горя: мене відлучено від роботи на фермі коло худоби. На цілий місяць!

— На цілий місяць? — жахнувся лавочник.

— А коли тіло саме не хоче худнути — приневолимо! Про сансу чував?

— Про сансу чував, — озвався лавочник Петро Кандиба, хоч почув уперше оце в підсобці від грибка маслючка.

— Принцип саней знаєш? — поспитав Хома.

— Чому ж не знаю принципу саней? — наче аж образився лавочник Петро Кандиба. — Давай до діла, Хомо.

І старший куди пошлють, стоячи на вагах у підсобці яблунівської лавки, від балачок перейшов до діла. Спершу він збирав життєву силу по всьому своєму тілу. Удосталь набравши саней, Хома відлучений став хитро-мудро видавлювати її зі свого тіла, а потомствений яблунівський лавочник, вирячивши очі, тільки дивився, як-то все вдається грибку маслючку, прислухався, як-то чужа санса шумить, наче вітер перебирає сухим листом. Зібравши величезні запаси своєї життєвої сили в глибинах тіла й сконцентрувавши її під шкірою, старший куди пошлють ущільнював і ущільнював життєву силу, так що їй нічогісінько не зоставалось, як випромінюватися з грішного тіла грибка маслючка в підсобку.

— Славно пішла санса! — похвалився грибок маслючок.

— Як із коня зсадив оту сансу! — підлестив і лавочник. — А як тепер позбираєш? У лантух чи в торбу?

— Де можна в лантух, там торби не треба!.. А тепер, Петре, прикинь на вагах, скільки я втратив живої ваги з великої розпуки.

Потомствений лавочник Петро Кандиба пововтузився з шалями — й раптом очі в чоловіка так від здивування окукобились, мов ті горлички.

—Ти, Хомо, загубив три кілограми живої ваги!

— Так мало? — здивувався грибок маслючок. І дорікнув сам собі: — Значить, мало побивався за своєю роботою, ой мало, що лише три кілограми загубив. Якби дужче журився, то й витягнув би двадцять фунтів!

— Ну, Хомо, ти за один день хочеш одразу перевестись на смик, — уголос міркував лавочник. — Дивись, до кінця тижня станеш такий, що як біжиш — то дрижиш, а як упадеш — то лежиш.

— І то правда. — Хома кивнув головою, як отой мудрий цап, котрий однак дає менше вовни, аніж дурна овечка.

Вийшовши з підсобки, грибок маслючок подався не кудись там, а до буфетниці Насті, в якої давненько не бував. Усівся в кутку за пластиковим столиком, підпер щоку мозолястою долонею й сам собі сказав: «Значить, так! Я — індуктор, а Настя — перципієнт. Ось я мобілізовую свою сансу і з допомогою небувалої демонічної волі налагоджую санс-контакт із перципієнткою Настею. Хоче чи не хоче, а контакт буде! Тільки образ якої пляшки спроектувати в своїх мізках? Кальвадос, петрівську горілку, плодоягідне, лимонний лікер чи зубрівку? Гаразд, без довгих вагань проектую в своїх мізках образ пляшки із зубрівкою, а тепер такий самий образ пляшки проектую в мізках буфетниці Насті. Вона ж бо не підготовлена до санс-контактїв зі мною, а тому послухається наказу взяти пляшку на полиці. Чомусь Настя не слухається... Невже я малувато набрав саней, невже не повністю перейшов на сансовий рівень сприйняття свого організму, невже я без достатньої волі притягував образ Насті до себе і в себе? Охо-хо-хо, це ж бо я не зовсім нейтралізував свою психічну діяльність!..»

Так або приблизно так мислив Хома відлучений, сидячи за пластиковим столом у буфеті і вдаючись до навіювання. Й тут, либонь, неодмінно слід сказати про те, що обличчя в грибка маслючка стало мінятись, еге ж, воно вже скидалось на обличчя буфетниці Насті; і в очах його спалахнуло карим жіночим сяйвом, хоч досі карим жіночим сяйвом очі старшого куди пошлють не спалахували; й губи його тверді, мов батоги з сириці, округлились і пом’якшали, наче ту сирицю на дощі вимочили; і навіть брови-стріли помінялися, ставши пухнасто-мітелчастими, грайливо-звабливими. Якби Хома відлучений у такому стані торкнув зараз своє коліно, то воно видалося б йому заманливим і круглим коліном буфетниці Насті!

Зрештою, ще дужче зосередившись на санс-контакті, вже скоро Хома сам собі здавався не Хомою, а буфетницею Настею, так, буфетницею, зодягненою в синю спідницю й рябеньку блузочку, в цупкому бюстгальтері й шовковому трико, з учорашнім перманентом на голові. Почуваючись у жіночому тілі, грибок маслючок водночас не втратив здатності самостійно орієнтуватися в буфеті, й думки його зосталися суто чоловічими думками, хоч, може, хтось сподівається, що думки його та бажання стали жіночими, хай сохранить Господь!

Вступивши в такий санс-контакт із буфетницею Настею, відлучений Хома не просто відчував, що наче переселився в огрядне жіноче тіло, а водночас відчував і втіху тієї близькості, яку завжди відчуває чоловік із жінкою. Либонь, таку саму втіху спізнавала й Настя за буфетною стойкою, бо лице її мінилось щасливим усміхом.

Грибок маслючок надалі так сконцентрував свою сансу, себто життєву силу, щоб у своїй голові та в голові буфетниці Насті мати образ пляшки зубрівки! Зрештою вольовий наказ дійшов до буфетниці, не міг не дійти, й жінка взяла ту пляшку на полиці і, як заведена, подалась до Хоми, що, зосереджений і похмурий, нагадував людину, яка вчора гукнула, а сьогодні чекає, що їй одгукнеться.

— Знаю, Хомо, — озвалась ласкаво, — що не відаєш, де гроші подіти, — нема за що калитки купити.

«Ну, перципієнтко Насте, — й далі подумки займався навіюванням грибок маслючок, — а тепер ось у моїх і в твоїх мізках я створив образ гранчастої склянки, тільки не засидженої мухами, а чистої».

Перципієнтка Настя, поставивши пляшку зубрівки на столі, пішла до буфета й принесла гранчасту склянку.

— Або на, або видереш, — пожартувала жінка, що завжди рада догодити чоловікові.

«Ну, перципієнтко Насте, — подумки навіював свої накази старший куди пошлють, — тепер принеси не смаженого мороженого хека, а добрячий кусень рум’яної шинки!»

— Ти ж, Хомо, не такий хороший, як свиня у дощ, то ось тобі й закуска смачненька, — мовила невдовзі Настя, повертаючись із шинкою, яку дістала з потайного місця.

«А тепер, перципієнтко Насте, в своїх і твоїх мізках я витворюю образ сковороди, на сковороді шкварчить свиняче сало, на салі смажиться яєчня на десять яєць від курочок-леггорнів!»

— Лишенько ж моє! — злякано скрикнула буфетниця Настя, й лице її стало хороше чортам на гроші, і смуток у її очах посунувся, мов горохова копиця. — А де ж бо я візьму яєчок від курочок-леггорнів?

І, ставши від розпачу така велика, як скибка в руках, гайнула з буфету на роздобудьки.

Звісно, зібрався народ у буфеті, шумить, свариться, бо який би народ не сварився, очікуючи на забарну буфетницю! Але тут і Настя появилася з яєчнею на сковороді, несе старшому куди пошлють і всміхається так, наче за чиєюсь головою і на її голові скоро волосся не стане. І Хома їй так само всміхається, немов дешевим конем уволю наїздився або ж за що купив, за те й продав. А народ і далі шумить, що така увага старшому куди пошлють, та ще й відлученому від колгоспної роботи, а йому, народу, якого ніхто не відлучав від колгоспної роботи, ніякісінької честі! Авжеж, якби знали, що буфетниця з грибком маслючком перебувають у санс-контакті, то, може, й не здивувались, а так...

Випивши й добряче закусивши, Хома відлучений, похитуючись, вийшов із чайної. Літнє сонце в небесах сміялося з грибка маслючка, щирячи до нього золоті зуби. Грибок маслючок і собі щирив зуби до сонця, підморгнув лукаво й запитав:

—Гуляй, душа, без кунтуша, еге ж?

Заточуючись, подався до автобусної зупинки, мугикаючи під ніс усякі нісенітниці:

—Бутум-бас, бутум-бас, а хто буде свині пас... Била Хима Євдокима, пішла позивати: присудили Євдокиму ще Хими прохати!..

На автобусній зупинці грибок маслючок побачив чорняву молодицю, що сиділа на лаві, очікуючи на попутний транспорт. Молодиця так блимнула смолою виразистих гарячих очей, що в підпилого Хоми віднялись ноги, а серце обірвалось і впало кудись далеко в животі. «А чи не взяти її на санс-контакт?» — майнуло.

Підпивши, Хома забув, що горілка заважає при санс-контактах, що його знамениті канали життєвої сили послабшали, що свідомість не здатна ефективно контролювати рій мікрочастинок, а що вже там казати про автоматизм у досягненні певної сили й концентрації отого рою!

Отож Хома і м’язами, і волею намагався мікрочасткам надати певного руху, а вони лиш хаотично крутились, не збираючись у каналах життєвої сили, — власне, так поводяться мікрочастки в кожної підпилої людини. Грибок маслючок не міг зібрати мікрочастки ні до малих, ні до великих потоків, які б циркулювали по його тілу, він не відчував розріджених зон на устях і дельтах потоків, куди б намагались ринути мікрочастки з довколишнього простору. Авжеж, від тих м’язових і вольових зусиль мікрочастки рухались і, рухаючись, творили шум, і якби вродлива чорнява молодиця прислухалась, то навіть на відстані почула б отой безладний гамір у тілі Хоми невірного і лукавого, що стовбичив неподалік. Але хоч як грибок маслючок зосереджувався на іконописному образі жагучої молодиці, хоч як вольовою напругою притягував її образ до себе і в себе, хоч як намагався нейтралізувати свою психічну діяльність, — не вдавалось, хоч плач! Уже сяк і так зосереджував свою увагу на дрібній цяті свідомості, з якої прагнув подивитись на погожу літню Яблунівку чорними пристрасними очима контактерки, тобто звабливої молодиці, намагався якомога довше втриматись на тій цяті свідомості — не щастило, ані мур-мур!

Тут із сапкою в руках нагодилась Мартоха, що поверталася додому з ланки. Ще віддалік угледіла свого Хому, ще віддалік утямила, чого він стовбичить на автобусній зупинці.

— Що, Хомо, пошився в дурні зі своєю саксою? — поспитала Мартоха, яка знала всі гріхи, що водилися за чоловіком. — Став такий слабкий, що тільки під хвіст перцю — й тоді заворушиться твоя санса?

— Зледачіла моя санса, — зітхнув грибок маслючок, нітрохи не розкаюючись, що Мартоха заскочила його під час різностатевого санс-контакту.

— А все тому, що не шануєшся, а якби шанувався, то не проґавив би такої славної молодички, ввійшов би з нею в санс-контакт. Мені, Хомо, аж соромно пред людьми за тебе, що став нікудишній, і перед чорнявою молодичкою встид бере!..

Вони йшли додому, й по дорозі Мартоха все шпетила й шпетила свого Хому. Бо коли душа міри не знатиме, бо коли грибку маслючку й крапля буде дорога, бо коли, п’яний, свічки не ставитиме, а тільки валитиме, то санс-система взагалі вийде з ладу. Порушиться циркуляція саней, занехаяться канали, по яких вона рухається, начисто пропадатимуть усі зусилля по очистці санс-системи. А раптом санса грибка маслючка почне безконтрольно переливатись прямо на вулиці в санс-систему будь-якого стрічного яблунівця! В такому разі що може трапитися? Може трапитись, що організм Хоми невірного і лукавого весь час страждатиме від постійної нестачі саней, зате організм отого яблунівця потерпатиме від її надлишків, і грибок маслючок навіть не відатиме, що, сам страждаючи, водночас завдав негаданих страждань іншому колгоспнику чи трудовому інтелігенту.

Отож, Хомонько дорогий, гомоніла дорогою додому сердешна Мартоха, негоже брататися із зеленим змієм, бо споганиш свою санс-систему, атрофуються канали, а в магазині не купиш, із-під поли не придбаєш. А твоя санса, Хомонько золотий, ой ще як знадобиться і вдома на хазяйстві, і в колгоспі, коли мине твій строк відлучення від роботи. Добре, Хомонько ненаглядний, подумай, із чим повернешся на корівник!