Усі їхні демони

Від авторки

Перед тим, як написати цю історію, я довго вагалася. Мої сумніви полягали не в тому, чи буде читачам цікаво... Найдужче я боялася, що сама не витримаю процесу написання... це було чимось на кшталт здирання присохлої кірки з рани, котра досі не загоїлася.

«Усі їхні демони» насамперед про дітей, що зростають у родинах алкоголіків. Їм доводиться нелегко, адже захмелілі батьки часто вдаються до насилля, нехтують добробутом, чистотою, затишком помешкання, а зрештою й своїми батьківськими обов’язками. Я знаю історію маленького хлопчика, який їв сиру картоплю та переховувався в собачій будці у дворі, доки мама з татом безпросвітно пиячили. А ця історія — про дівчинку, яка жила в куточку, відгородженому сервантом, спала на кривому розкладному кріслі, задихалася від густого диму цигарок (дорослі курили просто в кімнаті) й засинала з ватою у вухах, аби не чути галасу п’яних батьків та їхніх друзів по чарці за «стіною».

Хлопчикові з будки пощастило — по маминій смерті його забрали родичі з іншого міста, він виріс гарною й порядною людиною. Життя дівчинки за шафою теж склалося добре — їй на шляху траплялися чудові люди, що вчасно простягали руку підтримки та стали справжнім взірцем для наслідування. Дівчинка подорослішала, переїхала, вона не курить, не пиячить, та що там — навіть стала письменницею! Цю дівчинку ви знаєте під ім’ям Поліни Кулакової. Однак «Усі їхні демони» — не про мене. Герої цієї книжки — маленька Леся, її старший брат, її батьки — вигадані персонажі, як і майже все, що з ними сталося. Тому я б не хотіла, аби в тексті «вишукували» мене. Це зовсім інша історія, зовсім інше життя. Зрештою значно похмуріше, ніж видалося моє дитинство.

У 90-х проблема домашнього насилля та зловживання алкоголем була досить поширеною, що тоді не вважалося дивовижею, у багатьох сім’ях хтось «сидів на стакані». Чимало людей у ті буремні роки прикладалося до пляшки в пошуках розради, товариства. На жаль, ця проблема залишається актуальною і по сьогодні. Крики лунають за зачиненими дверима й тих родин, котрі на позір видаються щасливими та успішними. Переконана, чи не кожен мешканець багатоквартирного будинку хоча б раз чув таких сусідів... Між іншим, в Україні зареєстровано понад сорок тисяч дітей, позбавлених батьківської опіки. Переважна більшість — діти, які втратили родину й дім унаслідок алкоголізму та/або наркоманії батьків. Подібна залежність рано чи пізно призводить до смертей (алкоголь руйнує клітини мозку, спричиняє інші незворотні зміни в організмі). Або ж недоглянуту малечу забирають від живих батьків після вимушеного втручання ювенальної поліції чи інших державних служб у справах неповнолітніх. Далі — прийомні сім’ї, притулки, інтернати, а в особливо складних випадках — спецзаклади...

Під час написання цієї книги я спілкувалася з керівниками кількох дитячих будинків, аби дізнатися, чим ми можемо допомогти. Найважливіше, що кожен з нас може дати: гідний приклад для наслідування та звичайне людське спілкування. Це саме те, що свого часу зарадило мені, отже, спроможне врятувати й інших діток, яким пощастило значно менше.

Я дуже боялася відкриватись іншим, та й досі боюся. Тож щиро вдячна кожному, хто підтримував мене під час роботи над «Усіма їхніми демонами», не дозволяв зупинитися й зневіритися попри той біль, що його завдавав мені цей текст. Романа Яремин, Артем Сова — ви втримали мене, коли я майже була готова відступитися. Також дякую найпершим читачам, які ділилися власними емоціями, перевершуючи мої найсміливіші сподівання, й допомагали робити кращою цю книгу: Дмитро Носик, Ксенія Солнцева, Вікторія Гнипа, Катя Гасан, Василь Крамарець, Роксана Шевчук...

І насамкінець висловлюю безмежну любов особливим людям — химерним котикам із видавництва «Дім Химер», що стали мені справжньою новою родиною. Вікторія Гранецька, Влад Сорд, Олена Одинока, слів не вистачить описати мою вдячність за вашу підтримку та довіру.