Усі їхні демони

Розділ 12

Прибувши на місце призначення — знову до берега річки Бистриці-Солотвинської, та цього разу трохи вище за течією, за сотню метрів від залізничного мосту, поблизу села Клузів, Назар одразу помітив чималий рейвах. Купа службових автомобілів тулилася на узбіччі так щільно, що йому довелося шукати місце для свого «логана». Піднявшись пологим пагорбом, укритим густою травою, капітан опинився на порослому кущами узбережжі.

Периметр було відгороджено стрічкою. Люду товклося тут чимало — районна поліція, експерти, журналісти. Останніх ледве стримували молоді патрульні, яких виставили вздовж натягнутої червоно-білої стрічки. Вус показав своє посвідчення і рушив до Гричака. Той грізно вичитував якогось переляканого молодика. Назар демонстративно кашлянув у кулак та заговорив:

— Що тут, товаришу підполковник?

Молодик з удячністю зиркнув на капітана й непомітно прослизнув геть, користаючись нагодою. Гричак розвернувся до Назара, скрушно похитав головою й хрипким голосом відповів:

— Чортівня тут, Вусе. Це треба бачити!

Підполковник рушив уперед, Назар за ним. Кам’яний вираз обличчя Гричака змусив Назара напружитися. Що там аж таке страшне? Вони продерлися крізь чіпке гілля верболозу й дісталися краю води. Там навпочіпки працювали чоловік та жінка, обоє в захисних медичних костюмах. Зачувши кроки, жінка здійняла погляд, а тоді й сама підвелася.

— Знайомся, — незвично тихим голосом сказав Гричак. — Це Віра Стельмах. Наш новий експерт обласної судово-медичної експертизи.

— Очільниця, — обережно знімаючи з обличчя маску, додала жінка. — Мене призначили керувати обласним бюро.

Назар одразу відчув холодний погляд експертки. Вона дивилася так, наче була готова врізати Гричаку, ледве себе стримувала. Слідчий не здивувався. Йому самому іноді свербіло чимдуж заїхати керівнику по «морді», адже той часто дозволяв собі перетнути межу у спілкуванні. Цікаво, чим він уже встиг допекти цій жінці?

Попри виразну прохолодність Віра видалася йому вродливою — тонкі риси обличчя, великі осяйні очі, пухкенькі губи, підкреслені червоною матовою помадою, приковували погляд. Темна хвилька волосся, що вибивалася із зібраного хвостика, зблиснула на сонці.

— Провідний слідчий Назар Ярославович Вус, — урешті назвався він, незграбно подавши жінці руку. — Центральний відділ.

Та глянула на простягнуту руку, тоді на свою у брудній латексній рукавичці й, проігнорувавши Назарів жест, розвернулася спиною до чоловіків і заговорила:

— Тіло знайшов рибалка, мешканець села. Вийшов на вечірню риболовлю і помітив валізу, що прибилася до берега. Звернув увагу, бо знахідку обліпили щури. Якби не шурхіт, який здійняли пацюки, ми ще нескоро її б виявили.

Назар опустив погляд на предмет, біля якого навпочіпки розташувалося двоє — інший експерт та незнайомий чоловік зі світлим, акуратно зачесаним волоссям. Назар здогадався, це слідчий з обласного управління. Чоловіки сиділи біля величезної валізи для подорожей — темно-синьої, пошарпаної, мокрої й страшенно брудної. Тоді він помітив, що валіза стікає водою коричнево-червоного кольору. І вже потім, зазирнувши досередини, побачив тіло.

— Молода жінка, — продовжила експертка. — На вигляд років до тридцяти. Тіло ще не діставали з валізи, та вже зараз зрозуміло — труп частково розчленований. Інакше його б туди не запхали.

— Вона що, лиса? — спитав капітан, помітивши, що жертва не має на голові волосся.

Експертка кивнула.

— Причина смерті?

— Скажу після аутопсії. Проте вже зараз бачу, на тілі чимало саден.

— Її побили? — продовжив сипати питаннями Назар.

— Схоже на те. Але про походження синців повідомимо згодом. Зараз ми закінчуємо брати проби води, ґрунту. Сфотографуємо все, зафіксуємо сліди, а вже у понеділок зможете перетелефонувати в бюро й отримати детальну інформацію. Або дайте ваш мейл і я залюбки надішлю звіт в електронному вигляді, щоб не марнувати ваш час...

— У понеділок?! — обурився Назар. — Ви маєте провести експертизу негайно!

— Ні, проведемо аутопсію в понеділок. У вихідні ми не працюємо.

Віра трималася спокійно. В її очах зблиснув вогник, жодним іншим чином вона не виказала своїх емоцій.

— Не працюєте?!

Капітан розлютився. На його скроні запульсувала жилка. Він стиснув кулаки й розвернувся усім корпусом до свого начальника:

— Підполковнику, ми можемо забрати труп до себе в морг? Циганюк проведе розтин негайно!

Тим часом Віра щось кинула іншому експерту на вухо, стягнула рукавички, жбурнула їх у пакет до маски і підійшла майже впритул до Назара.

— Ні, не можете. Ця ділянка — наша територія.

— Але ж у нас справа! Та й ця ділянка підпорядковується місту!

— З усією повагою, але не доведено, чи є хоч якийсь зв’язок між вашим учорашнім застреленим і цією жінкою у валізі. Я тут вогнепальної рани не бачу, а ви? До речі, ця земля підпорядкована Тисменицькому району.

А тоді, глянувши на капітана з виразною зверхністю, додала:

— І Циганюка вашого знаю. У мене досвіду в подібних справах значно більше, тож спіть спокійно — жертва в надійних руках.

— Віро, я не чув нічого про ваш досвід, — важко дихаючи й добираючи кожне слово, відказав Назар. — Але ця справа не чекатиме понеділка!

Здавалося, повітря довкола них електризується. Всі мовчки спостерігали за конфліктом, тим часом Віра, не втрачаючи рівноваги, відповіла:

— Ми не здійснюємо аутопсій у суботу та неділю. Лабораторія теж не проводить досліджень на вихідних. Мене витягли сьогодні просто з ліжка. Також, мушу нагадати, що річка — ще не привід в’язати два трупи в одну справу. Або допомагаєте, або не заважайте. Інакше я подбаю, щоб цю справу закріпили за нашим слідчим.

Вона зберігала цілковитий спокій, наче канатоходець над прірвою. Капітан важко дихав, мов розлючений бик, хапаючи повітря роззявленим ротом.

— Вочевидь валізу принесло рікою відкілясь згори, — продовжила експертка, ігноруючи емоційний стан співрозмовника. — І, слід зазначити, вона збіса важка. Я б вам порадила організувати пошук слідів автомобіля вище за течією, доки не пізно хоч за щось зачепитися. Слідчі дії можна здійснювати і без негайного розтину.

— Яка течія? Бистриця мілка як калабаня після дощу. Хто при здоровому глузді додумався викинути тіло у цю річку? Течії вистачить до першого каменя...

— Минулого тижня кілька днів поспіль у горах не припинялися дощі. Рівень води дещо піднявся. Ви ж бачите, валіза переповнена водою, — нагадала експертка. — Решту дізнаємося в понеділок. А тепер — з дороги!

Переможений Назар не знав, що відповісти. У пошуках підмоги він глянув на Гричака і неабияк здивувався — цей хамовитий чоловічок, що змете будь-кого на своєму шляху, зараз смиренно мовчав, розглядаючи щось цікаве на власних черевиках. Тоді Назар відчув укол сорому — це ж він, головний слідчий, мав дійти висновку про те, що валізу хтось припер до річки, думка про транспорт мала зринути насамперед. Капітан мовчки проковтнув гіркий клубок приниження, підступив ближче й знову зазирнув до валізи.

Видовище було справді моторошним — бліде оголене тіло, скручене «ембріоном». Руки відтято. Одна кінцівка викладена зверху, іншої не видно — мабуть, на дні валізи. На місці плечового суглоба стирчала білосніжна кістка зі шматками плоті. Лиса голова жертви впиралася у підібгані розбиті коліна. Обличчя майже не розгледіти, але кидаються в очі рвані рани на губах, носі, мочках вух та бровах. Складалося враження, що з її лиця видирали шматки м’яса. Засохлі плями крові масляними розводами вкривали майже всю валізу. Назар відчув, як його хребет шкрябнуло чимсь холодним. Його ледь не знудило.