Усі їхні демони

Розділ 11

Цього вечора Леся залишилася ночувати у Христини.

Дочекавшись, коли дівчинка перестане плакати, тітка Галя зачинилася з нею у спальні, всадовила малу на ліжко й, опустившись поруч неї на коліна, обережно розпитала, що трапилося. У відповідь Леся відчайдушно хитала головою, відмовляючись говорити. Тоді жінка запропонувала їй заночувати в них удома. Ще трохи побавившись у мовчанку, Леся врешті спокусилася на це. Тоді Христинина мама зателефонувала Лесиній та швиденько про все домовилася. Голос Анжели у слухавці звучав дивно, її слова плуталися й уривалися. Хоч жінки не були близько знайомі, та навіть з короткої телефонної розмови Галя зрозуміла — Лесині батьки пиячать.

Завершивши дзвінок, вона важко опустилася на табуретку в кухні й затулила лице долонями. Леся — напрочуд скромна та чемна дівчинка. Повсякчас увічлива, добре впливає на Христинку. Донька ж іноді так вередує, аж хочеться добряче всипати їй ременем — як свого часу робили Галині батьки. Але вони з чоловіком ніколи не здіймали руки на Христю, ба навіть жодного разу не підвищили на неї голос. Це їхня єдина дитина, котру вони так довго не могли зачати. Тож дівчинці усе дозволялося, її ніколи не карали за непослух.

Звісно, Галя давно здогадувалася про неблагополуччя Лесиної родини. Вони з чоловіком колись довго вагалися, чи дозволяти дівчаткам гратися разом. Адже Леся частенько ходила з нечищеними вухами, із брудом під нігтями й неохайно заплетеним волоссям, її одяг зазвичай був непраний і непрасований... Але сусідська дівчинка полюбляла читати й, на відміну від їхньої доньки, не забувала казати «дякую» та «будь ласка». Тож поки вони ще діти й граються під їхнім наглядом — усе гаразд. Не потягне ж дев’ятирічне дівча їхню дитину курити чи вживати наркотики за гаражами? Нехай дружать, доки ще малі.

Христинка ображалася на подругу недовго. Одразу ж після вибрику на кухні втекла до своєї кімнати, зумисне гучно траснувши дверима. Там упала на ліжко з рожевими простирадлами і відвернулася до стіни, бундючно надимаючи пухкі щоки. Але за якихось десять хвилин знудилася наодинці та й повернулася. Остаточно дівчатка замирилися після того, як Леся з тіткою Галею вийшли зі спальні й урочисто оголосили, що сьогодні тут буде піжамна вечірка. Тоді обидві дівчинки неймовірно зраділи, миттєво втішилися й почали наввипередки пропонувати ідеї для вечірки.

— Піцу хтось хоче? — радісно запитала Христинина мама.

Дівчатка аж засяяли на радощах: «Так! Так!»... А доки піца готувалася, побігли вигулювати Ладу на вулицю. Собака ганяла газоном туди-сюди, метляючи куцим хвостом й заходячись щасливим гавкотом. Христина одразу ж потягнула подругу на порожній дитячий майданчик. Там дівчата повсідалися на яскраво фарбованих гойдалках, голосно сміялися та обговорювали заплановану вечірку.

Майданчик був невеличким. Одна широка пісочниця з чистим біленьким піском, завезеним головою ОСББ; два дерев’яні будиночки — один у вигляді хатинки Баби-Яги, інший — стрімка космічна ракета; рядок автомобільних гумових шин, наполовину вкопаних у землю, виструнчився вздовж доглянутої клумби; а в центрі під сонцем виблискувала невисока гірка. За кілька хвилин гойдалки сповільнилися, і Христя зрештою спитала:

— А де ти так забилася?

— Удома, — відповіла Леся, впираючись ніжками в землю, аби зупинити гойдалку.

— Впала?

Вона заперечно похитала головою.

— Мабуть, щось на тебе впало? — наївно припустила подруга.

— Можна, я відкрию тобі секрет, а ти пообіцяй не сміятися і нікому не казати?

Христинка теж ураз зупинила гойдалку, глянула на подругу й жестом показала, ніби защіпає собі рот на «блискавку». На майданчику досі не було нікого, лишень якась молода матуся проходжалася з дитячим візочком по той бік огорожі. Ковзнувши поглядом у бік дівчаток, пішла собі далі. Леся схвильовано ковтнула слину, нахилилася до подружки й майже пошепки заговорила:

— Учора в мого тата Вітю вселився демон.

— Щооо? — аж скрикнула Христя.

Леся приклала пальчика до губ, наказуючи подрузі мовчати.

— У нашому підвалі живуть злі духи, — дівчинка сторожко роззирнулася. — Там десь у підлозі є дірка. Я її поки не знайшла, але вона точно має бути. Коли мама з татом Вітею відпочивають, демони вилазять і вселяються у них.

— Брехуха! — розчаровано буркнула Христя. — Злих духів не існує...

Вона знову починала гніватися на Лесю.

— Я не брешу! — та й собі підвищила голос. Але схаменулася і знову зашепотіла. — Тато Вітя стає дуже сердитим. У нього навіть очі робляться чорні-пречорні... Вчора, коли я вже спала, це знову сталося. Він напав на дядька Петю, потім на маму, а потім на Ладу.

— Ого. — перейнялася Христя.

— Я дуже боялася, що він скалічить Ладу, тому заступилася, — пригадавши вчорашнє, Леся здригнулася, її голос затремтів. — І демон напав на мене. У нього палали очі, з рота скрапувала слина. А ще він щось таке кричав своєю демонською мовою, чого я не змогла розібрати.

Тоді вона підкотила рукав на правій руці й показала Христі свої синці зблизька.

— Ого! — так само пошепки жахнулася Христя. — Було страшно? Дуже болить?

— Уже не так, — відповіла Леся. — Мені треба тих духів вигнати. Допоможеш?

— Як?

Цієї миті до них підскочила засапана Лада й упала поряд на пісок, здійнявши в повітря хмарку пилу. На її довгі вуха начіплялося реп’яхів й пожовклого листя.

— У понеділок підемо до бібліотеки й пошукаємо спосіб, — Леся вкотре роззирнулася. — Та спочатку треба знайти мого брата. Він нам обов’язково допоможе. Він великий та сильний.

— Фууу, — скривилася Христя. — Твій Дімка злий! Він мене харчоблоком обізвав улітку, ти забула?!

Христя обурилася й знову демонстративно відвернулася в інший бік. Щосили відштовхнулася ногами від землі. Її гойдалка злетіла в повітря. Довга тінь пролягла пасмами на клумбу під парканом, де височів деревій та рясно квітнули дрібні фіолетові айстри й оксамитові чорнобривці.

— Я попрошу його більше так не казати. Добре?

Христя не дивилася на подружку. Просто продовжувала розгойдуватися, щось мугикаючи собі під ніс. Легкий вітерець смикав світле волосся дівчати, що вибилося із заплетеної коси. Гойдалка тихо порипувала. Десь неподалік промчав автомобіль, змусивши Ладу підняти голову й нашорошити вуха. На майданчик забрів смугастий сірий кіт, а уздрівши спанієля, прожогом чкурнув геть. Лада знову опустила голову на лапи й заплющила очі.

— Аби ж дізнатися, куди Діма зник...

— То він зник? — перепитала Христя, не в змозі тепер ображатися.

Леся, дивлячись кудись перед собою, сумно зітхнула.

— Прогуляв школу у четвер та п’ятницю.

— Я б теж хотіла прогулювати! — весело прокоментувала Христя.

— І додому звідтоді не приходить. — Леся відчула, що от-от знову заплаче.

День хилився до вечора. Сонце ліниво скотилося до заходу, віддзеркалюючись вохристим помаранчем у вікнах новобудови. Христя ще трохи «дулася». Її щоки палали рум’янцем, аж медових веснянок майже не було видно. А Лесиним обличчям уже котилися великі прозорі сльози.

— А може, він з дому втік?! — Христина зіскочила з гойдалки і вперла пухкенькі руки в боки. — Пам’ятаєш, як ми влітку з тобою думали втекти?

Леся дивилася на подружку, але ніби не бачила її. Просто хотілося плакати. Вона дуже хвилювалася за брата і була цілком певна — ні, він не втікав.

«А якщо Діма вже ніколи не повернеться? Чиєю буде кімната? Моєю чи дядька Петі?», — необачно подумала Леся, враз посоромилася цієї думки і сказала, втерши сльози:

— Я знаю, що він не втікав.

— То пошукаймо його, — запропонувала Христя.

— Де?

— Ми проведемо розслідування! — дівчинка враз оживилася. — Як справжні детективи. Я і ти. Ще Ладу з собою візьмемо! Вона ж уміє сліди винюхувати?

Раптом у кишені Христининих штанів задзеленчав мобільний. Телефонувала її мама.

— Піца готова!

Зіскочивши з гойдалки, дівчата прожогом вибігли з майданчика. Лада зірвалася з місця й, весело гавкаючи, помчала за ними. Той самий сірий кіт, якого вона налякала, заліг у траві під затінком огорожі. Побачивши собаку, знову сполохався й умить заскочив на розлоге дерево, з котрого вже потроху осипалося пожовкле листя. Зненацька вже перед самим під’їздом Христя зупинилася й радісно вигукнула:

— Стій!

Леся завмерла. Тоді Христинка знову дістала свій смартфон.

— Зараз подивимося в інтернеті, як тих демонів виганяти.

— А там і про це є?

Лесі ніколи не мала смартфону. Ба більше — її навіть не підпускали до Діминого старенького комп’ютера. Все, що вона знала про інтернет: там можна спілкуватися із друзями, яких у неї не було, а ще донесхочу дивитися всілякі кумедні відео.

— Там усе є, — розсміялася Христя.

Вона розгорнула пошуковик і видрукувала питання: «Як вигнати демона з людини?».

— Ого, та тут купа всякої всячини... — сама неабияк здивувалася, щойно спливли численні рядки відповідей. — Глянь, скільки відео, а статей різних так багато, що не перечитати. Давай пізніше, га? Я піци хочу.

Леся кивнула й дівчатка миттю заскочили у під’їзд.

Удома діти хутенько вимили руки й кинулися до столу — апетит нагуляли нівроку. Запашна домашня піца вмить покращила настрій, а спільний перегляд з дорослими смішного кіно про хлопчика-супергероя розвіяв на порох усі Лесині тривоги. Після фільму усміхнена дівчинка отримала нову зубну щітку, ретельно вмилася, почистила зуби й натягнула на себе дещо завелику за розміром піжаму, видану тіткою Галею.

Вклали дівчат у завчасно провітреній Христининій спальні.

— Завтра пошукаємо докази в його кімнаті, — пошепки скомандувала Христя, щойно її мама побажала їм «добраніч», вимкнула світло й причинила за собою двері. — Може, знайдемо записку або навіть щоденник. Якщо він утік — то мав би прихопити улюблені речі! Я б так і зробила. Нізащо б не тікала з дому без футболки з Пепою і ляльки Спектри. А ти що взяла б із собою?

«Тут так гарно пахне», — подумала Леся, загортаючись у ковдру по самий ніс. Свіжа та незвично м’яка постіль заколисувала дівчинку. Вона позіхнула, перевернулася на інший бік і попри солодку пелену дрімоти відповіла без роздумів:

— Я б узяла Ладу та «Гаррі Поттера»... — по тому провалилася в глибокий сон.