Усі їхні демони

Розділ 25

По обіді Назар із Гричаком організували нараду. У невеликій конференц-залі зібралися оперативники з їхнього управління, також долучилися представники обласного відділу. За годину після наради офіційна речниця кримінальної поліції мала провести брифінг з журналістами, тож належало підсумувати факти станом на сьогодні.

Назар та підполковник розташувалися в головах продовгуватого овального столу. Перед слідчим лежали кілька стосиків паперу, тека, яку він отримав сьогодні від криміналіста, а також увімкнутий ноутбук. Його сорочка зараз мала ще більш пожмаканий і несвіжий вигляд, під очима пролягали темні кола.

Доки технічний працівник — молодий худорлявий парубок — налаштовував проєктор, до зали поволі стікалися й інші працівники управління. Щойно «айтішник» подав знак, що все готово, Гричак прокашлявся в кулак і розпочав:

— Доброго дня, колеги!

Голос підполковника поклав край стишеним перемовинам між працівниками. У конференц-залі запала тиша. Це була простора кімната з білими стінами й темно-сірим килимовим покриттям на підлозі. З меблів лише стіл для нарад та двадцять стільців — п’ятнадцять довкола столу, решта під стінами. Вікна зали виходили на гамірну вулицю, тож навіть крізь зачинені вікна у дерев’яних рамах до наради долучався гуркіт автомобілів.

— У п’ятницю вранці на Набережній знайдено труп. Встановленою особою виявився мешканець Харківської області Піскун Максим В’ячеславович.

Він дав сигнал Назарові показати фотографію. На екрані проєктора розгорнулося зображення — молодик бандитського типу — підозрілий погляд, зеленкуваті синці під очима, гострі вилиці й підборіддя з густою щетиною, виголена «під нуль» голова.

Слідчий почав озвучувати деталі справи. Поліцейські слухали уважно, деякі оперативники записували. Назар розповів про автомобіль, що належав жертві, продемонстрував фото та фрагменти відеозапису з системи «Рубіж».

— В автомобілі виявлено чимало крові: у багажнику та фрагментарно в салоні на передніх сидіннях.

Далі він зі смартфона зайшов на свою електронну пошту й відкрив листа, що надійшов з криміналістичної лабораторії кілька хвилин тому. Назару вдалося натиснути на деякі важелі в поліцейській ієрархії, щоб експерти дослідили кров та інші речові докази з автівки до початку наради. Уздрівши результат, аж присвиснув — його версія, котру досі тримав при собі, щойно отримала підтвердження!

— Так от, — звернувся слідчий до колег, — група крові з автомобіля збігається з тією, яку виявили на шкірі та одязі мертвого Піскуна. А також... — Назар зробив паузу, аби відкрити листа Віри Стельмах.

— А тепер найцікавіше! — театрально оголосив Гричак.

Уся зала нашорошила вуха. Назар перезирнувся з підполковником та майже урочисто заговорив:

— Ця кров належить іншій жертві, — знову коротка пауза. — Дівчині, яку знайшли біля села Клузів у валізі.

По цих словах кімната сповнилася шелестінням здивованих голосів. Задоволено спостерігаючи за реакцією колег, Назар усвідомлював — для Франківська подібний злочин радше фантастика, ніж реальність. Подумати лишень. У самого ледь не відвисла щелепа, коли прочитав висновки, що їх надіслала мегера. Тоді помчав просто до кабінету Гричака й негайно доповів про відкриття. Ось тоді підполковник і наказав зібрати нараду.

— Перевірка проводилася лише за групою крові? Що, як це поспішні висновки? — озвався один зі старших оперативників з іншого краю столу. — Підполковнику, може, є сенс просити дозвіл на ДНК?

Гричак похитав головою, заперечуючи, а Назар продовжив:

— Так, лише за групою крові, але є ще дещо. На одязі Піскуна знайшли фарбоване жіноче волосся фіолетового кольору.

Після цих слів слідчий відкрив фото, що надійшло від Віри. На широкому полотні майже на всю стіну з’явилася понівечена дівчина на прозекторському столі. Оголене тендітне тіло бліде, аж прозоре. Обличчя із заплющеними очима на диво вмиротворене. А її відтяті руки, прикладені до боків тіла, змусили поліцейських здригнутися на своїх стільцях. Хтось із присутніх не втримав співчутливого зітхання.

— Як бачите, — мовив Назар, — голова жертви поголена. Проте всередині валізи та на тілі дівчини виявлено кілька волосин, фарбованих у фіолетовий.

— Колеги, доказів цілком достатньо, щоб поєднати ці два вбивства в одну справу, — виснував підполковник. — Старшим слідчим залишається Вус, на допомогу у слідчо-оперативну групу залучаю двох з міського управління та двох з області.

У залі знову загули схвильовані голоси. Більшість присутніх працівників кримінальної поліції не змогла стриматися від схвальних коментарів. Здається, тепер кожен хотів долучитися до цього розслідування.

— З наших призначаю Новака, — повідомив Гричак, — і Малярчука.

Назар не здивувався, що Василь Новак перший у списку. Мазунчик є мазунчик. Але хлопець таки мав голову на плечах, тож Назар зрадів, що матиме його в підпорядкуванні.

Обидва працівники піднялися зі стільців й кивнули на знак згоди.

— З області призначені Віталій Вівчарик та Анатолій Лісовський.

Підполковник обвів поглядом присутніх. Названі обласні слідчі вже потискали руки колегам, з якими відтепер працюватимуть над цим розслідуванням. Назар упізнав серед них блондина, з котрим уже бачився на місці злочину в суботу.

— Вважаю, незле наголосити, що справа має найвищий пріоритет! — загримів підполковник. — Працюйте за гарячими слідами, не шкодуючи часу і ресурсів. Без вихідних! Стільки годин на добу, скільки треба! Всім ясно?

Кімнату заполонило спільне «так», «звісно», «так точно, товаришу підполковник». Назар мовчки спостерігав. З одного боку — приємно очолити слідчо-оперативну групу. Ці резонансні вбивства привернуть увагу Києва. Але в тому й полягала проблема. А раптом знову «висяк»? Що, як їм не вдасться знайти вбивцю? Тоді ця справа може його потопити... Коли всі змовкли, він заговорив:

— Отже, ми маємо чоловічий труп із вогнепальними пораненнями та жіночий, який ще не встигли ідентифікувати. Жінку вбито ударом у потиличну зону. З огляду на кут, інтенсивність поранення, форму рани та знайдені мікроскопічні частинки фарби, судмедекспертка переконана, що жертві завдали удару твердим ребристим предметом із неабиякою силою. Кінцівки відтято після смерті, рвані рани на обличчі й вухах також посмертні. Можемо припустити, що обличчя спотворили, аби ускладнити ідентифікацію особи. Волосся могли поголити з цією ж метою.

— А руки відрубали, щоб тіло помістилося у валізі, — додав обласний призначенець.

— Поки що зарано висувати версії, та я прошу вас подумати над цим, — продовжував Назар. — Чи були вони знайомі? Яким чином волосся та кров дівчини потрапили на загиблого Піскуна? Вбивцею обох є одна особа.

— У машині їхало двоє, чи не так? — пролунало питання від огрядного парубка зі стільця попід стіною.

— Так, на відео бачимо двох осіб спереду. Зважаючи на кількість крові у багажнику, припускаю, що труп у валізі перевозили саме там. Тоді, здихавшись валізи, хтось розправився і з Піскуном. Або ж спочатку вбив Піскуна, а тоді скинув валізу до річки...

— Який придурок додумався топити тіло в Бистриці? — озвався Новак.

Кімнату заполонили нервові смішки. Всі почали погоджуватися з Новаком. У залі дедалі меншало повітря. Задуха й запахи чоловічого поту діяли Назару на нерви.

— Річка ж занадто мілка! — вигукнув Василь. — Чи не краще потопити валізу в міському озері? Там постійно трупи бомжів виловлюємо.

— Згоден з твоєю думкою, — відповів Назар, витираючи рукою вологе чоло. — Теж одразу помітив цю кумедну помилку. Та потім, коли встановили особу Піскуна, виринула й така думка: адже він не місцевий. Цілком імовірно у Франківську проїздом, на «гастролях». Той, хто з ним був, теж міг виявитися гастролером і не знати, що наша річка неглибока.

— Але ж Піскунов... даруйте, Піскун. — обмовився й одразу виправився Василь, — сам є жертвою, хіба ні?

— Убивця, мабуть, зв’язав його і всадовив на переднє пасажирське, — додав оперативник з області, Анатолій Лісовський.

— І тут ще одна загадка, — замислено мовив Назар. — На кермі автомобіля знайдено відбитки пальців лише Піскуна.

— Ну... — знов утрутився Новак. — Убивця міг скористатися рукавичками. Оскільки ж машина Піскуна, то його пальчики неодмінно будуть.

— Окей, Васю. А як поясниш відбитки Піскуна на тілі дівчини? А її кров під його нігтями? — Назар починав відверто дратуватися. — Також на валізі є пальчики ще однієї особи. І вони збігаються з тими, котрі виявлено на дверній ручці автомобіля з боку пасажира!

— Ну.

— Стоп! — гаркнув Гричак. — Назаре, ти ж сам сказав, що для версій ранувато?

Підполковник глипнув на годинник, який красувався на його зап’ястку.

— До брифінгу з журналістами двадцять хвилин. Закругляймося!

Роз’ятрені дискусією оперативники аж завовтузилися на стільцях.

Василь Новак нервово потирав руки і щось шепотів на вухо найближчому колезі.

— Гаразд, тоді до роботи, — тамуючи роздратування, постановив Назар. — Два пріоритетні завдання — встановити особу загиблої та дізнатися, хто ще перебував у машині й на місці стрілянини. Лісовський та Вівчарик — займаєтеся жінкою, Малярчук із Новаком — невідомою особою. Сьогодні ж вийдіть на дільничного, який опікується районом вулиці Пулюя. Дізнайтеся, може, хто бачив автомобіль. Роздруковані фотографії в моєму кабінеті. Також на місці стрілянини знайдено чотири різні пари слідів від взуття, тож не відкидаємо версію, що з Піскуном розправилася група осіб.

— Так точно, капітане! — вигукнув Малярчук.

— І ще. — пригадав Назар. — Завершити пошуки по лікарнях. Хтось невідомий зазнав поранення, навряд чи тут обійшлося без медичної допомоги.

Котрийсь з місцевих молодших оперативників підняв руку, аби взятися за це.

— Тоді до роботи! — наказав підполковник й підвівся з-за столу.

За хвилину конференц-зала спорожніла. Лише Назар сидів, укотре переглядаючи матеріали слідства. За його спиною досі світилася на екранному полотні фотографія мертвої дівчини з відтятими руками.