Усі їхні демони

Розділ 8

Споночіло. У квартирі № 15 досі тривали розмови та гриміла музика. Троє чоловіків про щось запекло сперечалися. Тютюновий дим так щільно звивався кімнатою, що навіть прочинені двері на засклений балкон не рятували. Під столом уже назбиралося три порожні півлітрові пляшки, з четвертої якраз розливали по чарках наступну порцію. Леся у своїй «кімнаті» намагалася заснути, напхавши вуха ватою, яку завжди тримала під подушкою. Поруч на підлозі скрутилася калачиком Лада.

У свої дев’ять років дівчинка не надто розуміла, що таке алкоголізм. Вона звикла, що мама і тато Вітя випивають майже щодня, а тоді стають якимись інакшими. Звикла, що вони постійно сваряться, іноді й б’ються...

У першому класі Леся й гадки не мала, що її батьки роблять щось погане. Для неї цілком звичайною справою видавалися і постійні гості, і порожні пляшки під столом, і незмінний безлад у квартирі, і щільна завіса цигаркового диму в кімнаті. Вона не пам’ятала рідного тата й того, іншого життя, яке було при ньому. А тоді Леся почала ходити гратися до Христинки та збагнула, що з її мамою і татом Вітею щось не так. Зрештою вона навчилася сидіти тихенько й нікому не розповідати, що коїться в них удома, бо знала — інші діти ще більше глузуватимуть. Тому сьогодні, коли тато Вітя з дядьком Петром знову щось не поділили, вона намагалась не боятися.

Леся заздрила своїй подрузі Христині, чиї батьки не пили горілку. Її мама завжди частувала смачненьким — то спече пирога з яблуками і корицею, то приготує домашнє морозиво, то дістане з холодильника яскраве веселкове желе у креманках. Лесина ж мама пекла солодке лише на великі свята, а страви на їхньому щоденному столі обмежувалися макаронами з сосисками чи смаженою картоплею. Христинин тато мав свою майстерню — виготовляв меблі на замовлення. Він майже увесь час працював там, іноді дозволяв дівчаткам спостерігати за роботою. У майстерні приємно пахнуло деревом, а підлога зазвичай ховалася під м’яким килимом стружки з пиляних дошок.

Хильнувши, тато Вітя й дядько Петя завжди про щось сперечалися. Сьогодні про політику, гроші, роботу. Далі зайшла мова про обмін трикімнатної квартири на дві менші, щоб дядькові після розлучення отримати «свою площу». Зненацька вітчим зацідив йому в зуби, той ударив у відповідь. Вітя, гепнувшись на підлогу, закричав. Зав’язалася бійка. Лада скочила на лапи, стала у стійку, загарчала, а Леся розвернулася обличчям до стіни й затулила вуха руками.

— Забирайся з мого дому! — волав вітчим.

— Що-що?! — зареготав добряче п’яний дядя Петя. — Це квартира моїх батьків. А ти, сучий сину, присмоктався до Анжели! Жебрак! Я тебе випхаю звідси. От побачиш!

— Стули пельку! Ти тут не житимеш, затямив?! Тільки через мій труп!

Вітя підвівся й кинувся на шуряка з кулаками. Обидва ледве трималися на ногах, але дурної сили вистачило, аби Петя від удару налетів на сервант, яким була відгороджена «кімната» Лесі. Простір вітальні заповнили дзвін битого скла та кулеметна черга брудної лайки. За мить квартиру розітнув жіночий вереск — Лесина мама кинулася розбороняти чоловіків. Але тато Вітя віджбурнув одним ударом і її. Тієї миті, коли Анжела впала обличчям на розбиту скляну поличку, з-за відгородженого кутка вилетіла Лада й кинулася на Віктора. Шалений гуркіт, гавкіт Лади й наляканий материн зойк примусили Лесю підвестися з ліжка й сторожко визирнути до кімнати.

— Мамаааа... — налякано пропищала дівчинка, побачивши кров на її обличчі.

Тато Вітя стояв розлючений, мов бик, стискаючи кулаки. Розширені зіниці мали вигляд суцільних чорних дір, а розпашіле червоне обличчя скривилося у злісній гримасі. Леся ледве впізнавала в ньому свого вітчима — щось звіряче проступило, дике. А мама лежала на підлозі. Дядя Петя сидів, прихилившись до дверцят лакованої шафи й розмащував обличчям кров, що юшила з порізу на чолі. Француз валявся на дивані — він заснув просто за столом.

— Ма... мамо! — крізь сльози пищала Леся. Раптом вона відчула страх, що мама помре, і вона осиротіє як Гаррі Поттер. Щось крижане стиснуло її нутрощі.

Тато Вітя схопив Петю за комір футболки й потягнув підлогою. Мама підвелася на ноги й, хитаючись, пройшла до дивану. На її щоці червоніло кілька подряпин, та загалом — без особливих травм. Лесю, здається, ніхто й не помітив.

— Пішов нахер звідси! — прогарчав вітчим, ногою вгативши Петю в живіт.

Лада заходилася несамовитим гавкотом. Шерсть на її загривку стала сторч. Коли тварина кинулася на вітчима з вищиром гострих зубів, той гепнув одним влучним ударом ноги і її. Собака відлетіла до стіни й, ударившись, заскавуліла. Леся підскочила до Лади, ще дужче ридаючи. Вітчим тим часом викинув Петю за двері, а тоді одним махом підлетів до собаки й почав наосліп гамселити її ногами. Леся ж, не думаючи, накрила її своїм тілом.

— Дурна псина! Я тобі покажу, як господаря кусати!

Вітчим не одразу зрозумів, що копає не собаку, а пасербицю. Кілька ударів прийшлися по ногах і тулубу дівчинки. Коли оскаженілий чоловік зупинився, вона лежала нерухомо, міцно обіймаючи спанієля. Руду кудлату шерсть рясно вкривали сльози дівчинки. Француз прокинувся й почав блювати собі під ноги, а Лесина мама, вилаявшись, пішла по ганчірку та віник, аби прибрати цей безлад, навіть не глянувши у бік дитини. Коли вона повернулася, дівчинка вже накрилася ковдрою з головою у своєму ліжку, а Лада, немов сфінкс, сиділа у проході до Лесиної «кімнати» й гарчала щоразу, як чула чиїсь кроки.

Та за якихось півгодини вони всі, заспокоївшись, поснули. Француз розлігся на підлозі, тато Вітя з мамою розклали диван. Дядько Петя кудись чкурнув й більше не повернувся. Лише дівчинка ніяк не могла заснути — усе тіло їй боліло, у вухах стугоніло море. Вона тихенько плакала в подушку й думала про старшого брата:

«Добре, що Діма десь гуляє. Діму тато Вітя бив би сильніше».