Усі їхні демони

Розділ 7

Чималий шмат вулиці Набережної — від мосту на Галицькій до університету нафти і газу — стояв закутий в автомобільних корках. Назар дратувався й щоразу тиснув на клаксон, коли якийсь черговий водій ловив ґав, а попереду звільнялося трохи місця. Нічого не вдієш — це п’ятниця. Зрештою він розвернувся, аби поїхати обхідними шляхами, й уже за п’ятнадцять хвилин таки прибув на місце призначення.

Невелика ділянка узбережжя річки Бистриці була відмежована червоно-білою стрічкою, обабіч якої скупчилося чимало роззяв та репортерів з диктофонами та камерами. Всередині огородженої ділянки працювали поліціянти та судмедексперт. Декого Назар упізнав ще здалеку.

— Доброго ранку, Добрянський! Що тут? — звернувся він до худенького парубка.

— Доброго ранку, капітане! — юнак виструнчився. — Студентка з «нафти» на ранковій пробіжці виявила тіло.

Хлопець показав рукою на чорний цупкий целофан, яким накрили труп. Назар кивнув і рушив до колег та медиків, що прибули раніше й метушилися гуртом довкола об’єкту.

Берег вкривали гладенькі сірі камінці, подекуди порослі мохом й невисокою травою. Де-не-де яскравими плямами вибивалися фіолетові квіти конюшини й сиві кущики деревію. Тхнуло річковою водою, водоростями та рибою. А ще Назар відчув запах пороху й крові. Наблизившись до місця злочину, він побачив уже підсохлу кров на піску й камінні.

— Капітан Івано-Франківського відділу поліції Вус Назарій Ярославович, — повідомив Назар, демонструючи своє посвідчення патрульним, які стежили за межами ділянки.

— О, Вус! Нарешті ти з’явився.

— Доброго дня, товаришу підполковнику.

Назар привітався із лисуватим чоловіком з огрядним черевцем, що випиналося під ретельно випрасуваною сорочкою оливкового кольору. Приємним бонусом у роботі старшого оперуповноваженого була можливість носити цивільний одяг.

Підполковник Гричак виглядав стомленим та спітнілим. Він зміряв підлеглого поглядом, прокашлявся й швидко заговорив:

— Чоловік, віком від двадцяти до тридцяти років. Без документів. Вогнепальна рана голови в ділянці очей. Кулі пройшли навиліт, але обличчя сильно постраждало. Ми нарахували три постріли, два впритул. Гільзи теж знайшли, але ствола поки немає. Хлопці пішли прочісувати периметр кілька хвилин тому.

— Можна глянути? — спокійним тоном спитав Назар.

Гричак кивнув.

Назар підступив ближче до накритого тіла, один з медиків відгорнув поліетилен. Те, що побачив він під чорною клейонкою, було жахливим. Обличчя понівечене, набрякле й посиніле, рот роззявлений і перекошений так, наче перед смертю хлопець кричав. Одяг жертви просякнутий кров’ю, вимащений піском, голова майже торкається води. Труп виглядав «свіжим», проте кілька надокучливих мух з лискучими зеленими черевцями окупували роззявлений рот мерця.

— Три отвори від куль, значні садна та опіки, — повідомив Назару судмедексперт, що саме робив якісь записи у блокноті.

— Опіки? — перепитав Назар, — від чого?

— Стріляли ж упритул, — пояснив той, — принаймні два постріли зробили з дуже близької дистанції.

— Ага, так... — зніяковів капітан. — Вибач, Андрію. Я щось не зауважив цієї інформації. Ще щось важливе?

З цим експертом вони перетиналися часто, адже він був одним з кращих спеціалістів серед судово-медичних експертів міста. Андрій Циганюк за вісім років практики у криміналістиці допоміг розкрити близько сотні справ, щоправда, зовсім не таких гучних. Найбільш резонансна справа, над котрою вони разом працювали, — убита й зґвалтована дівчина, тіло якої знайшли два роки тому на покинутому будівництві.

— Смерть настала після опівночі, десь між першою та четвертою годиною. Точніше скажемо, коли проведемо аутопсію. І, на мій погляд, на одязі надто багато крові.

— Нарешті щось цікаве! Правда, Вусе?! — втрутився у розмову підполковник. — Ти давай зберися... бачу, ще не прокинувся?!

Медик нарешті підняв погляд від свого записника й подивився спочатку на підполковника, а тоді на слідчого.

— Неприємна справа, Назаре.

— Гучна, я б сказав! Добра нагода позбирати «зірок» і тобі, Вусе, і всьому нашому підрозділу, — прокоментував Гричак.

Раптом задзвонив мобільний підполковника, він нерозбірливо буркнув «дістали» й відійшов убік відповісти на дзвінок.

— Він що, радіє? — спитав судмедексперт, шокований почутим.

Капітан мовчки знизав плечима й присів навпочіпки біля трупа — треба все ретельно оглянути, не торкаючись. Убитий лежав на спині. Вилиняла брудна й місцями подерта футболка задерлася, оголивши блідий, трохи випуклий живіт. Нижче пупа тягнулася темна доріжка кучерявого волосся. На ребрах фіолетові садна, а внизу — ближче до спини — багряніли трупні плями.

— Хлопця добряче відлупцювали, — монотонно продовжив експерт, — кілька разів кинули обличчям об каміння...

— Усе трапилося тут?

— Так, — Андрій махнув головою ліворуч, — он там кілька каменів зі слідами крові. Також знайшли вибитий зуб.

— А потім застрелили. — замислено сказав Назар. — Жорстоке вбивство.

— Можливо, розправа, — додав експерт. — Одна гільза трохи далі, дві зовсім поруч.

— Є ще якісь деталі? Особливості?

— Більше зможу сказати після розтину. Поки це все. — відповів Андрій й перегорнув сторінку блокнота.

— А щось, за чим можна встановити особу?

Андрій заперечливо похитав головою і відповів:

— Документів немає, обличчя сильно спотворене.

— Родимі плями чи татуювання? — уточнив Назар.

— Так. Кілька тату є. Їх уже сфотографували, ось тобі опис, — судмедексперт вирвав один аркуш із записника й простягнув слідчому.

— Дякую.

Він зітхнув і додав:

— Гадаю, доведеться залучати соціальні мережі та репортерів. Але спочатку пориюся у звітах патрульних, може, щось і знайду. Нечасто в нашому спокійному місті трапляються вбивства із використанням вогнепальної зброї.

Експерт мовчки погодився, а Назар дав знак накривати труп клейонкою.