Усі їхні демони

Розділ 4

Наступного дня Леся мчала до школи у піднесеному настрої. Початкові класи ходили у першу зміну, а старшокласники у другу. Саме тому, збираючись вранці на навчання, вона не здивувалася, що брат досі спить за зачиненими дверима тепер лише своєї кімнати.

Коли Леся снідала, мама вже пішла на роботу, а тато Вітя прокинувся разом з нею і приготував на сніданок смажене яйце з хлібом. Звичний сценарій для більшості днів, окрім тих випадків, коли батьки звечора приймали гостей. Тоді їй доводилося самій дбати про сніданок, доки дорослі відсипалися.

У свої дев’ять років Леся вміла чимало речей — досить швидко читати українською та російською, прасувати свої речі, смажити й варити яйця та навіть робити омлет. Вона була доволі самостійною дівчинкою, та ще й завжди отримувала добрі оцінки в школі. Єдине, що вдавалося їй не дуже — заводити друзів. Вона мала єдину подругу Христину, яка жила у новобудові, неподалік від їхньої «хрущовки». Навчалася подруга у паралельному класі. З іншими дівчатками Лесі було складно дружити, вони ж бо завжди знаходили причини посміятися з неї. То через відсутність смартфона, то через дешевий одяг, куплений на «секонді», або й просто так, адже вона не вміла себе захистити.

Сьогодні п’ятниця, а отже, короткий день. Усього чотири уроки, і два з них чиста «халява» — музика та фізкультура. На «фізрі» вони пробули чудові сорок п’ять хвилин на вулиці перед обідом, але на останньому уроці — музиці — в молоденької вчительки Надії Михайлівни (яка майже завжди відпускала учнів за п’ятнадцять хвилин до дзвінка), до класу увійшла класна керівничка Дмитра. Леся вмить збагнула, що вчителька історії та правознавства, яку боялося півшколи, прийшла до неї.

— Кухарчук, — виголосила Надія Михайлівна, звертаючись до Лесі, — вийди, будь ласка, з Катериною Вадимівною.

Леся мовчки підвелася з-за парти.

— Речі свої теж візьми, Лесю, — додала грізним тоном Дмитрова класна керівничка.

Леся хутенько сховала до портфелю нотний зошит та пенал з письмовим приладдям. Руки їй чомусь тремтіли.

За дверима Катерина Вадимівна поклала дівчинці руку на плече й неголосно спитала:

— Ти знаєш, де твій брат?

Леся заперечно похитала головою, ковтаючи слину. Крижаний погляд учительки свердлив її, примушуючи серце калатати як навіжене.

— Учора він пішов після першого уроку, а сьогодні взагалі не з’являвся, — очі Катерини Вадимівни звузилися, довкола них затанцювали зморшки.

Дівчинка так само мовчки стенула плечима.

Вони увійшли до Лесиного класу. Доки вона перевзувалася й пакувала решту речей у портфель, Катерина Вадимівна написала розлогу записку батькам і вручила її Лесі.

— Передай, будь ласка, — сказала вчителька.

Леся слухняно взяла списаний аркуш й поклала його до кишені портфеля. Тоді вже Лесина вчителька встала з-за свого столу і спитала:

— Як у вас удома, Лесю? Все гаразд? — і кинула погляд на Катерину Вадимівну.

Леся кивнула.

— Як мама? — продовжувала вчителька.

— Добре, — несміливо озвалася дівчинка.

Їй чомусь було дуже незручно від усіх цих питань. Лесина вчителька взагалі останнім часом доволі часто цікавилася батьками. І Леся знала, що більше нікого з однокласників так не допитують. Іноді їй аж свербіло сказати, що мама й тато Вітя п’ють горілку, але боялася. Тато Вітя розгнівається, якщо Леся про це говоритиме чужим.

— А тато? — не вгавала та.

— Добре, — ледь чутно пропищала Леся.

Вчительки перезирнулися і сумно усміхнулися до Лесі.

— То де ж Дмитро? Ти з ним учора розмовляла? — спитала вже лагідніше Катерина Вадимівна.

— Ні, він учора гуляв допізна, а зранку ще спав, коли я йшла до школи...

Лесина учителька знову всміхнулася й промовила:

— Тоді можеш іти додому, Лесю. Не забудь передати записку мамі і зробити всі домашні завдання на понеділок.

— Добре, — відповіла Леся. — До побачення!

Коли вона повернулася додому, там нікого, крім бабусі, не було. Дівчинка поклала записку на кухонному столі, перевдягнулася в домашнє і подалася до своєї подруги Христини, з якою домовилися погуляти після школи.

Ввечері до мами й тата Віті прийшли гості. Вони, як завжди, сиділи за столом у вітальні, а записка так і залишилася непрочитаною...