Усі їхні демони

Розділ 3

Анжела прокинулася о пів на сьому з важкою головою. Вчора вони з чоловіком до пізньої ночі дивилися серіал, випили по кілька пляшок пива. Зате сьогодні п’ятниця — отже, вона відпрацює свою зміну і ввечері нарешті нормально розслабиться.

Жінка працювала на двох роботах — три через три у кіоску з випічкою й кавою біля центрального корпусу університету ім. Василя Стефаника, і ще два дні на тиждень прибирала в будинку одного багатія у передмісті. Грошей було небагато, але заробляла вона більше за чоловіка. Він же перебивався «халтурками», тож ніколи не можна було розраховувати на його заробіток, Віктор або приносив мало, або зовсім нічого. А ще він заборгував чимало Приватбанку та кільком установам, що видають швидкі кредити під космічні відсотки. Вже понад два роки їхній сім’ї доводиться переховуватися від колекторів.

Анжела без поспіху накинула на плечі зношений сірий флісовий халат і пішла на кухню. Відчинила кватирку, вмостилася на табуретці біля вікна й закурила. Поволі випускаючи сивий цигарковий дим, вона милувалася світанком, який розфарбовував подвір’я теплим жовтим кольором.

За вікном була осінь. Ще не така, коли вулиці пахнуть опалим листям і сирим туманом. Вересень видався лагідний. Без затяжних дощів й липкого болота під ногами, без чорних куполів парасоль та сумних облич довкола. На щастя, дні ще довгі й сповнені тепла, а світанки прозорі, тихі, вкриті свіжою росою, яка не вміє перетворюватися на іній.

У квартирі всі ще спали. Лунку тишу порушувало хіба ледь чутне гудіння холодильника та шкряботіння кігтів по підлозі — це прийшла Лада, старенька домашня улюблениця породи «англійський кокер-спанієль», з кудлатою темно-рудою шерстю та видовженими вухами. Анжела потягнулася вільною рукою й погладила її по загривку. На вухах собаки позбивалися ковтуни.

«Знову треба вичісувати», — подумала Анжела й ледь чутно зітхнула.

Докуривши, вона нагодувала Ладу ліверною ковбасою і пішла вмиватися. Двері синової кімнати були зачинені.

«Не чула, коли він прийшов, — подумки зауважила Анжела, але перевіряти кімнату не стала. — А вчора знову задовбували зі школи. Мале гівно не може поводитися нормально... Вічно десь швендяє, музику свою ненормальну вмикає на повну гучність. Хіба важко ходити до школи і бути, як усі інші діти? Наче проблем мені без нього бракує. Невдячний...»

Анжела завагітніла першою дитиною на початку «нульових». Їй тоді було сімнадцять, майже як зараз синові. Можливо, саме тому вона перестала сприймати його як дитину? Вона ж у його віці вже працювала, мала власні гроші та будувала сімейне життя!

Дмитро був плодом великого кохання з першого погляду. Його батька вона зустріла на дискотеці в нічному клубі «Ельдорадо», де, за тодішньою звичкою, відпочивала з подругами. Десь після опівночі, коли всі вже встигли добре випити й потанцювати, незнайомий чоловік підійшов до їхнього столу й запропонував пригостити дівчат. Вони погодились. Ще б пак! Стрункий, підкачаний, гарно вбраний і обличчя таке вродливе, хоч воду пий! Його звали Юра. Він був удвічі старшим від Анжели та її подруг.

Працював Юра у спецпідрозділі міліції особливого призначення. Сідаючи на м’який диван поряд з Анжелою, беркутівець упевнено перекинув одну руку через її плече, загадково всміхнувся й промуркотів на вухо комплімент. Потім вони ще перехили кілька келишків за його рахунок, потанцювали. Анжела розтанула від уваги такого красеня і після вечірки поїхала до нього, а вже за кілька місяців збирала валізи для переїзду. Причиною був тест на вагітність з двома рожевими смужками...

Скавуління собаки змусило її випірнути зі спогадів. Стоячи перед дзеркалом у ванній, вона намагалася зрозуміти, куди поділася її колишня врода? Вже не було довгого каштанового волосся, яке спадало хвилями до талії. Натомість зараз абияк висіли жмутами посічені на кінчиках пасма з помітною сивиною, які ледве торкалися кістлявих плечей. Худі вилиці стирчали, як скелясті кручі, та й саме обличчя посіріло й осунулося, наче то вже не її лице, а зіжмакана гумова маска. Очі, оточені павутинкою дрібних зморшок, втратили блиск і тепер дивилися на світ без жодної цікавості. Усе було в минулому — пригоди, молодість та відчуття, що життя сповнене прекрасних відкриттів. Тепер вона мала двох дітей, дві виснажливі роботи й двох чоловіків — один у статусі «зниклий безвісти», інший — шкільний залицяльник, який повернувся до неї за багато років. Ледве змусивши себе прийти до тями, жінка помила, перевдягнула й нагодувала матір, потім сама нашвидкуруч одяглася, випустила собаку надвір, зварила каву й невдовзі пішла на роботу.