220 маршрутів

523 Старе Бемово

— О котрій?!! Здається, мені почулося! Ти хочеш повернутися о восьмій ранку?!!

— Це лише гнучка пропозиція, — спробував виправдатися Міколай.

— Занадто гнучка! Перша новорічна ніч у гостях і одразу до восьмої ранку?!

— Сподіваюся, ти не накажеш мені повернутися до дванадцятої?! Не на Новий рік! Мамо!

— Міхал вертається о п’ятій, ти хочеш розважатися довше за нього? Зрештою, які можуть бути розваги під ранок?

— Найкращі. Мамо, зрозумій. П’ята ранку — це середина ночі, у свято автобуси ще не курсуватимуть. Нащо без потреби наражатися на небезпеку? О восьмій уже світло. І взагалі. Зрештою, я молодший!

— Добре, що ти нарешті про це згадав.

— Так справді безпечніше. Усі це знають.

— А до кого ти йдеш?

— До однокласника, — не почервонівши, збрехав Міколай. — Ти його не знаєш.

— Залиши мені адресу й номер телефону.

— Добре. То як із поверненням?

— Нехай уже буде по-твоєму, ти мене переконав. У тебе буде пара?

— Ну, я йду з Меланією.

— Ага, — сказала Йоланта Вербицька й посміхнулася. Міколай не мав звички виливати душу, тому таке, загалом просте, повідомлення для матері було певного мірою вражаючим. — Тільки ж проведи її потім додому.

— Мамо! — простогнав Малий, вкладаючи в це слово тонну удаваної втоми, але йому довелося добряче постаратися, щоб не закричати від радості.

У новорічну ніч Міхал переконався, що все відбувається за законом: «Що просиш, те й отримуєш». Коли вони вже мали виходити на вечірку, Томан — здається, випадково — наступив йому на ногу. Було навіть не дуже боляче, але палець моментально спух. Мати, загартована в боях із переломами, витягла з морозилки синій гелевий компрес і поклала йому на ногу, а потім негайно відправила батька, який від утоми падав з ніг, і Міхала, в якого стопа не дуже поміщалася в черевик, до лікарні на вулиці Шасерів, у відділення невідкладної допомоги. Палець виявився зламаним, що, звісно ж, не завадило Міхалові піти на вечірку й зустрічати Новий рік у солодкому передчутті швидкого поповнення його мізерних фінансових ресурсів з боку традиційно щедрої страхової компанії.

Міколай ішов по Меланію і боявся, що з її мамою номер «повернемося о восьмій ранку» не спрацює. Він крутив і так, і сяк, однак нічого не вигадав. І будь ласка, виявилося, що він помилявся! Коли він прийшов забрати Меланію о сьомій, виявилося що дівчина про все домовилася. Її мама й справді класна!

До Кайтека з ділянок найпростіше було дістатися пішки. Треба перейти пересохлий потічок і заросле зазвичай футбольне поле, потім перетнути вулицю Бора-Коморовського — на її протилежному боці розташований мікрорайон котеджів, де мешкав Кайтек. Тимчасом Міколай і Меланія брели в глибокому снігу стежками, яких ніхто не розчищав. Це було по-своєму гарно. На щастя, Меланія не належала до дівчат, для яких вигляд важливіший за здоровий глузд. Вона взула теплі чоботи, а туфлі несла в торбинці. Йшли, не поспішаючи, сміялися й жартували, і попереду в них було стільки чудових годин. Новий рік відкривав їм лише свій світлий бік. Вони чекали на нього із радісним нетерпінням, знаючи, що це буде рік втілення мрій.

Прийшли перед восьмою. Гостей у Кайтека зібралося ще небагато. Міколай вручив йому торт, і господар відніс його на кухню. Передпокій вів до просторої вітальні зі шкіряними меблями, каміном, дорогою музичною апаратурою й величезним килимом, який саме скручували кілька Кайтекових однокласників. Хтось ввімкнув «Califomication» «Red Hot Chili Peppers».

— Проходьте далі! — гукнув Кайтек з кухні.

Міколай глянув на Меланію. Він боявся, що вона скаже: «Ходімо звідси! Я хочу додому!». Вона, мабуть, почувалася жахливо. Він би почувався. Але в очах Меланії був лише захват. Так, наче вона опинилася в палаці Снігової королеви або пірнула в екран телевізора під час «Зухвалих і вродливих».

Вони увійшли до вітальні, розглядаючи гостей. Макар ще не приїхав. Міколаєві було цікаво, чи приятель теж прийде з дівчиною. Якось не траплялося нагоди запитатися. Чи в нього взагалі хтось є? Він чекав збуджений, щоб розповісти Макару про установку й репетиційну. Нарешті все почне розкручуватися!

Вітальня потроху заповнювалася, а Макара й досі не було. Урешті він подзвонив Міколаєві на мобільний. Виявилося, він заблукав! Ну, так, він, мешканець Мокотова, не почувається впевнено на цьому березі Вісли! Міколай побіг його шукати, а Меланія, не маючи з ким поговорити, пішла на кухню. Кайтек сидів на стільці й порожніми очима вдивлявся в підлогу.

— Я не заважатиму?

— Де там! — вирваний зі своїх думок, він поглянув на неї й сумно посміхнувся.

— Може, щось допомогти?

— Ні, що ти! Ми не виручатимемо кетерінгу! Куди понесло Малого?

— Макар заблукав.

— Лопух!

— У вас гарний будинок.

— Радше в моєї матері.

— Ти тут не живеш? — Меланія не зрозуміла.

— Соррі! — схаменувся Кайтек. — Гм. Гарний будинок. Може бути.

— Він такий теплий і просторий.

— Точніше сказати «порожній».

— Я бачила лише вітальню.

— Хочеш? Я покажу тобі решту!

Вони спустилися в підвал, де був невеличкий спортзал, комірчина, сушильня і якесь закрите приміщення, яке Кайтек не відчинив. На першому поверсі він показав їй кімнату для гостей і свою. Вони увійшли.

— Вибач за безлад. Мені ніколи не хочеться прибирати.

— Нічого.

— Та й нащо? Я й так цілими днями сам.

— Якщо саме не катаєшся на автобусі.

— Двісті двадцять маршрутів, — Кайтек знизав плечима. — Чи на довго їх вистачить? Зрештою, я вже майже всі вивчив.

— Може, настав час для чогось нового? Хороший цей Макар? — раптом спитала Меланія.

— Я знаю? Я бачив його двічі. Він поведений на гітарі.

— Це погано?

— Він ще не музикант, а вже чокнутий! Це смішно, — зневажливо сказав хлопець.

— Він тобі не подобається?

— Що значить подобається чи ні? Я його зовсім не знаю!

— Колись мені ти не подобався.

Кайтек уважно подивився на Меланію, а вона витримала його погляд.

— Теж мені новина. Хочеш сказати, тепер це змінилося?

— Коли познайомитися з кимось ближче...

— Тоді він починає подобатися ще менше! — перебив він її й розсміявся із власного жарту. Цього разу щиро й невимушено.

— Дурень! — вона стукнула його в плече й теж захихотіла. — Ти мене провокуєш!

— «Цей Кайтек жахливий! Я не розумію, що в тебе взагалі з ним спільного?! Адже він тероризує школу! Це хам, злодій і наркоман!» — передражнював він розмову Меланії з Міколаєм.

— Він тобі розповів?! — вигукнула вона, удавано обурена. — От свинтус!

— На жаль. Я знаю абсолютно все.

— Але я не казала ані «хам», ані «наркоман»!

— Не страшно. Інші зробили це за тебе.

— Я зараз згорю від сорому! — їхні очі на мить зустрілися. У сліпучому світлі Меланія побачила щось, що змусило її відвести погляд.

— Ходімо? — спитала вона збентежено. — Твої гості лишилися самі.

— Мої гості чудово розважаються й без мене. А я без них.

— Не кажи так.

— Але ходімо — подивимося, може, хтось уже встиг обригати материн килим?

— Сплюнь! — перелякалася Меланія. — Що б ми тоді робили?

— Викинули б його у вікно, — із крижаним спокоєм відповів Кайтек, а вона повірила!

— Тобто?!!

— Я про килим. А ти що подумала? — кинув він невинно.

Вони сміючись спускалися сходами. Міколай і Макар саме знімали куртки в передпокою.

— Це — Макар Ковальский, а це — пані Ковальська! — оголосив Міколай, побачивши Кайтека з Меланією. Макар прийшов без дівчини, зате з гітарою!

— Сама бачиш! — шепнув Кайтек Меланії. — Хіба це вже не перебір?

Міколай усіх познайомив. Меланія почувалася трохи збентежено. Мало того, що вони були незнайомі з Макаром, на додачу дівчина не розуміла, що зараз відбулося нагорі. Може, їй лише привиділося? Вона глянула на Кайтека, який саме згадав про свої обов’язки господаря дому й вітався із якимись незнайомими людьми. Так, мабуть. Їй здалося. Просто здалося. Вона взяла Міколая за руку, а він усміхнувся й поцілував її в щоку, не перериваючи розмови про приміщення й установку, яка, вірогідно, дістанеться йому в спадок від невідомого барабанщика. Макар із сяючими очима вбирав усі ці новини. Було помітно, що вони з Міколаєм підходять одне одному. Вони розуміли один одного з півслова.

— Я зіграю тобі свою нову пісню.

— На кухні, бо там, — Міколай показав на вітальню, — нічого не буде чути.

Це була коротка панк-композиція. Їм сподобалося.

— А ти вже всі партії розписав? — Міколай охоче сам би спробував це зробити.

— Ударні тобі лишив.

— Пришли мені завтра файл, гаразд? Це буде наша перша пісня, — Малий був схвильований. — Як ми її назвемо?

— Може, «Number one»[22]?

— Нормуль. Люди й так не знатимуть, що це насправді означає.

Меланія почала хихотіти.

— Тоді тепер черга «Number two». А потім вам доведеться записати «Туалетний папір»?

— Забиваю назву «Ніагарський водоспад»! — вигукнув Макар, пригадавши якийсь залізничний вокзал зі старим бачком на довгій трубі, розташованим під самісінькою стелею туалету.

— А я — «Broken closet»![23]

Хлопці вже обоє пробували власні сили в писанні музики, але назвати пісню завжди було найскладнішим завданням. Шлях довкола туалету видавався нескінченним і дуже їх веселив. І вони небезпідставно припускали, що слухачів це теж насмішить. За умови, що вони знатимуться на жартах. А якщо ні? Тим гірше для них.

— Я в житті не напишу якесь дурне «Love you forever»! — кинув Міколай.

— Я теж! — погодився Макар. Таким чином вони затвердили програмну основу своєї групи. Головне, що вони домовилися в принципових питаннях.

Кайтек знову з’явився в кухні. Дивлячись на Меланію з-за спин хлопців, він несхвально похитав галовою.

— Малий! Твоя дама нудьгує!

— Хто? Я? — хтось назвав її «його дамою»? Меланія не одразу зрозуміла, про кого мова.

— Тобі нудно? — Міколай згадав, що вона сидить поруч.

— Та ні!

Він поглянув на Кайтека, мовби хотів сказати: «Відчепись! Тут вирішується доля людства! Не мороч мені зараз галову», і той одразу ж цим скористався, буцімто невинно поцікавившись:

— Тоді ти не проти, якщо я з нею потанцюю?

Міколай уже, здається, цього не почув, зайнятий обговоренням каверів «The Ramones» і «Goldfinger», які вони могли б з Макаром пограти для початку. «Blitzkrieg Вор» однаково надихала їх обох. Це суперова пісня, публіка під неї впісяється від щастя. Натомість «Superman» Міколай не чув, і це здалося Макару дивним.

— Я був на концерті, там один чувак так слемився, що не відчув, як другий йому носа роз’юшив. Офігіти! Уявляєш?!

Малий не звернув уваги, що Кайтек із Меланією саме вийшли. А може, він думав, що нічого особливого не відбувається? Меланія вважала інакше. Заціпеніла від страху, вона боялася от-от упасти. Чому вона не змогла відмовити Кайтекові? Виходить, нагорі їй не привиділося? У його зіницях палав вогонь, який її зачаровував. Вона подумки звинувачувала себе, що шукає його очима, чекає, коли він знову прийде на кухню, щоб згоріти в пожежі його погляду. І дівчина почувалася жахливо. Вона ненавиділа себе за це. Та коли він прийшов і простягнув руку, вона встала, як загіпнотизована, хоч мала б лишитися з Міколаєм. У голові стугоніло, а серце калатало, як скажене.

У вітальні хтось саме включив повільну музику. Вони почали танцювати. Кайтек міцно обіймав Меланію. Дівчину лякали власні почуття. І тоді він прошепотів:

— Я маю тобі дещо сказати. Це дуже важливо для мене.

її накрило хвилею жару. Вона повинна затулити йому вуста рукою. Повестися так, щоб у нього не виникло сумнівів, із ким вона хоче вийти звідси завтра вранці. Або перервати танець і повернутися на кухню. Нічого такого вона не зробила. Меланія чекала. Вони продовжували танцювати. Кайтек, схоже, підбирав відповідні слова і, здається, не міг їх знайти або ж боявся її реакції, бо нічого не говорив. Зрештою, повільний танець нарешті закінчився. Він потягнув її за руку, і вона покірно пішла за ним у бік передпокою. Вони сіли на сходах. Кайтек закрив лице руками. Довго мовчав.

— Ти для мене... більше ніж... — урешті наважився він. І знову замовк.

— Ось де ви сховалися! — радісно вигукнув Міколай, ставши під сходами й простягнувши до неї руку.

Це її врятувало. Їй терміново потрібна була допомога. Вона мовчки збігла зі сходів, а потім притулилася до Міколая в танці так, наче він був рятівним колом на бурхливих хвилях. Вона хотіла негайно забути те, що сталося, бо сумнівів уже не лишилося. Її власні почуття приголомшували її. Як легко Кайтек, нічого не зробивши, збурив усе, у що вона вірила! Він похитнув її внутрішній лад, позбавив спокою. Чому він це зробив?! Чому йому це так легко вдалося?! Чому йому знадобилося для цього лише півгодини?!